Поняття про шкільну адаптацію

Поняття про шкільну адаптацію

Адаптація (від. лат. аdapto - пристосовую) - це пристосування органів чуття та цілого організму до нових, змінених умов існування, одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприятливих впливів середовища. Термін «адаптація» широко застосовується як теоретичне поняття в психології. Адаптація -- динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм--середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, що дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Адаптація в соціумі - це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить.

Поняття «адаптація» - одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

Шкільна адаптація - термін став використовуватись для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов'язують відхилення в навчальній діяльності - ускладнення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Етапи фізіологічного процесу адаптації

Стан здоров'я школярів є одним із головних критеріїв перебігу адаптації.

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька етапів або періодів, кожен із яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруження функціональних систем організму. Те, як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини наявні при адаптації до школи, протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини (М.В. Антропова, М.М. Кольцова, О.Г. Хрипкова). Ці комплексні дослідження включали вивчення показників вищої нервової діяльності, розумової працездатності, стану серцево-судинної системи, системи дихання, ендокринної системи, стану здоров'я, успішності, режиму дня, навчальної активності на уроках. Таке комплексне і всебічне вивчення змін, що відбуваються в організмі, поряд з оцінкою стану здоров'я та найважливіших педагогічних аспектів навчання дало можливість отримати достатньо повну картину процесу адаптації.

Виділяють три основних етапи адаптації.

Перший етап - орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов'язаних із початком систематичного навчання бурхливо реагують усі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває два-три тижні. На цьому етапі організм дитини витрачає все, що в нього є, та іноді і “бере у борг”, що свідчить про надзвичайно високу “ціну” плати за цей період. Тому вчителю важливо пам'ятати про дану особливість.

Другий етап - “буря” вгамовується, “ціна” знижується. Помітне нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні отримані (або близькі до отриманих) варіант реакцій на ці впливи.

Третій етап - період відносно стійкого пристосування. Коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження, які вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, чи то розумова робота із засвоєнням нових знань, чи то статистичне навантаження, чи то психологічне навантаження спілкування у великому колективі, кожна із систем організму повинна відреагувати своїм напруженням, своєю роботою. Тому чим більша напруга буде “видавати” кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. Але можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала, напружена пов'язана з ним утома і перевтома можуть завдавати значні шкоди здоров'ю дитини.

Розгляд фізіологічних аспектів адаптації дає можливість здійснювати управління процесом навчання, сприяє розумінню вчителем можливості уникнення надмірної інтенсифікації навчальної праці. Відповідно до цього необхідно будувати весь педагогічний процес так, щоб не завдавати збитків здоров'ю кожної дитини. Не слід також забувати, що готовність дітей до систематичного навчання різна, різний стан їхнього здоров'я, отже, процес адаптації до школи в кожному окремому випадку буде різним.

Тривалість усіх трьох фаз адаптації 5-6 тижнів, причому найбільш складним є період між першим і четвертим тижнем.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання? М.М.Безрукіх, С.П. Єфімова зазначають, що передусім - спостерігається низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи, симпатоадреналової системи організму між собою. Тільки на 5-6 тижні спостерігається стабілізація показників працездатності, знижується напруження головних систем організму, що забезпечують життя людини, тобто настає відносно стійке пристосування до всього комплексу навантажень, пов'язаних із навчанням. Дослідники М.М.Безрукіх і С.П. Єфімова звертають особливу увагу на залежність процесу адаптації до школи від стану здоров'я адаптації до нових умов життя буде відбуватися по різному.

Велике значення мають такі фактори, як особливості життя дитини в школі (наскільки різко відрізняється звичайний для неї режим від шкільного). Безумовно, першокласники, які відвідували раніше дитячий садок, значно легше адаптуються до школи, ніж “домашні”, які не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі й режиму дошкільного закладу.

Одним із головних критеріїв, що характеризують перебіг адаптації до систематичного навчання, є стан здоров'я дитини і зміна його показників під впливом навчального навантаження. Існують показники, за якими вчитель і батьки можуть визначити порушення стану здоров'я. Одним із важливих показників, який легко контролюється, є маса тіла. Ще один дуже інформативний показник артеріальний тиск.

Групи адаптації за тяжкістю

Адаптація до школи - багатоплановий процес. Його складовими є фізіологічна адаптація і соціально-психологічна адаптація (до вчителів і їх вимог, до однокласників). У вересні через хворобу були відсутні 7% учнів перших класів, у листопаді їх кількість зменшилась до 2,4%. Це свідчить що організм дітей став реагувати на навантаження з меншою напругою і пристосувався до нових умов навчання. Друга складова адаптації до школи «Соціально-психологічна адаптація» . Дітей, по мірі адаптації до школи, розділяють на три групи. Перша група дітей адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освоюються в школі, набувають нових друзів у класі. Друга група дітей як правило зазнає труднощів у засвоєнні навчальної програми. Це форма середньої тяжкості адаптації. Третя група - діти, у яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами: вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Постійний неуспіх у навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує спеціального лікування. Якщо вчасно не розібратися в причинах поганої поведінки, не скорегувати утруднення адаптації, то це може привести до подальшої затримки в розвитку і несприятливо відбитися на стані здоров'я дитини. Так або інакше, погана поведінка - сигнал тривоги, привід уважніше подивитися на учня і разом з батьками розібратися в причинах ускладнень адаптації до школи.

Основні показники психологічної адаптації дитини

Основні показники успішної соціально - психологічної адаптації дитини до школи такі:

- адекватна поведінка  учнів у школі і вдома;

- встановлення контакту  учнів з учителями;

- оволодіння основними  загально-навчальними навичками.

Тому, щоб виховати свого учня у всіх відношеннях, слід знати його індивідуальні особливості психічного розвитку, специфіку життя до школи, характер, готовність до навчання, стиль спілкування з ровесниками, щоб зрозуміти дитину та своєчасно допомогти їй.

Перебіг психологічної адаптації дитини

Початок навчання у школі породжує істотні зміни в емоційному житті дитини, пов'язані з її новим соціальним становищем. У першокласника виникають нові стосунки: з учителем, з колективом класу, зі школою як навчальним закладом, з'являються нові обов'язки (систематично готувати уроки, виконувати доручення вчителя та ін.). Все це викликає відповідні емоційні переживання. Психологи стверджують, що період адаптації до школи триває в середньому від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується зростанням внутрішньої напруженості дитини, підвищенням рівня тривожності і зниженням самооцінки. У сприятливих умовах емоційне самопочуття і самооцінка дитини стабілізуються, але якщо процес адаптації дитини ускладнюється, то особистісний розвиток дитини може деформуватися. Показником успішної адаптації є продуктивність у навчальній діяльності, позитивне емоційне самопочуття, відсутність внутрішньої напруженості, пригніченості. Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров'я дитини. Більшість дітей адаптується до школи досить швидко, із задоволенням відвідує заняття, виконує завдання і вимоги вчителів та батьків. У деяких дітей процес адаптації сильно затягується. Дезадаптованість учнів приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, ускладнень в особистісному розвитку, проблем у навчальній діяльності. 

Поняття про готовність дітей до навчання

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. Цей підхід обґрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів діяльності. На думку Е.Е. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.

Л. І Божович ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав А.В. Запорожець, відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мері відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти своє поводження законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості.

Фактори,що зумовлюють шкільну дезадаптацію

Аналіз вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку, дає змогу виділити основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:

· ·недоліки у підготовці дитини до школи;

· ·соціально-педагогічна занедбаність;

· ·тривала психічна депривація;

· ·соматична ослабленість дитини;

· ·порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

· ·порушення у формуванні так званих шкільних навичок - дидактогеній та дидаскалогеній;

· ·емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери

Серед основних причин шкільної дезадаптації вчені В.Каган, І.Крук, О.Осадько виділяють:

1. Неправильні методи виховання  в сім'ї.

2. Порушення відносин у  школі в системі “учень - вчитель”, “учень - учні” .

3. Деякі індивідуальні  особливості психічного розвитку  дитини.

До помилок у сімейному вихованні відносять:

· завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

· розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

· часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов'язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

· виховання дитини за типом “кумир сім'ї”;

· байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

До проблем порушень у системі стосунків у школі відносять:

· дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

· дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

· злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

· порушення відносин дитини з однокласниками.

Серед індивідуальних причин виділяють: ·невисокий інтелектуальний потенціал дитини; ·затримка психічного розвитку; ·гіперактивність; ·труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності; ·несформованість мотивації учіння; ·завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків; ·підвищена чутливість нервової системи; ·підвищений рівень тривожності в дитини; ·агресивність; ·замкнутість; ·соматичне ослаблення (хронічні захворювання) тощо.

Поняття про шкільну дезадаптацію

Поняття „соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін.). Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв - це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності.