Права та обов’язки батьків і дітей за законодавством України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Права та обов’язки батьків  і дітей за законодавством України

 

 

Поняття «дитина» («діти») вживається в двох значеннях. По-перше, це громадяни, які не досягли певного віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років). До досягнення нею 14 років дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою. По-друге, діти — це особи, які походять від інших осіб (своїх батьків) та є їхніми родичами першого ступеня по прямій нисхідній лінії (найближчий ступінь родства).

Взаємні права та обов’язки  батьків і дітей ґрунтуються  на походженні дітей від них, посвідченому у встановленому законом порядку. Таке посвідчення оформлюється: реєстрацією народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану за заявою будь-кого з батьків чи близьких, родичів, якщо дитина народжується у шлюбі; на основі добровільного визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини; на основі встановлення батьківства судом, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько заперечує батьківство.

Мати і батько мають  рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають  вони (чи перебували раніше) у шлюбі  та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою.

Батьки зобов’язані  передусім забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я та не пізніше одного місяця з дня народження дитини зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Вони повинні визначити дитині прізвище, ім’я та по батькові. Прізвище дитини встановлюється за прізвищем батьків, а якщо прізвища батьків різні, то за їхньою згодою; за загальним правилом дитині може бути дано не більше двох імен.

На батьків покладається обов’язок виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Усі питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. А той з батьків, з яким проживає дитина, не вправі перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, у віці від 10 років — за спільною згодою батьків та самої дитини, а після досягнення 14 рокiв — нею самою.

Захист  прав та інтересів неповнолітніх  дітей покладається на їх батьків, які діють без спеціальних на те повноважень. У разі одруження неповнолітні набувають дієздатності в повному обсязі і з моменту одруження здійснюють захист своїх прав самостійно.

Батьки зобов’язані  поважати дитину. Батьківські права  не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Дитина має право  противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а після досягнення 14 років — безпосередньо до суду.

Якщо мати чи батько неналежно виконують  чи зловживають своїми батьківськими правами, вони можуть бути позбавлені цих прав. Позбавити батьківських прав може суд за наявності однієї з таких підстав: батьки не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; батьки є хронiчними алкоголiками або наркоманами; вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд обов’язково перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, й постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Діти можуть мати майно  на праві особистої приватної  власності. Батьки не мають права  на це майно, так само як і діти не мають права на майно батьків. Батьки управляють майном малолітньої дитини в її інтересах без спеціального на те повноваження. При цьому вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо) також є власністю дитини.

Батьки зобов’язані  утримувати дитину до досягнення нею  повноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій або натуральній формі. Той з батьків, який відмовляється надавати утримання на неповнолітню дитину, може бути зобов’язаний судом до сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальний стан дитини і платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних членів сім’ї, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Частка заробітку (доходу) матері чи батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом. Розмір аліментів для однієї дитини за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Батьки можуть укласти договір про сплату аліментів для дитини, в якому визначити розмір та строки виплати. Такий договір має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.

Якщо діти після досягнення повноліття продовжують навчання i у зв’язку з цим потребують матерiальної допомоги, батьки зобов’язанi утримувати їх до досягнення 23 років, якщо вони в змозі надавати таку матеріальну допомогу. У разi припинення навчання припиняється й право на утримання.

Батьки, якщо вони спроможні, зобов’язанi утримувати і своїх повнолiтнiх непрацездатних дітей, якi потребують матерiальної допомоги.

Повнолітні працездатні діти зобов’язанi утримувати батьків, якi є непрацездатними i потребують матерiальної допомоги. Окрім того, діти зобов’язанi брати участь у додаткових витратах на батькiв, спричинених важкою хворобою, iнвалiднiстю або немiчнiстю. Якщо ж мати або батько були позбавленi батькiвських прав, i цi права не були поновлені, або якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків, то на дітей не може бути покладений обов’язок щодо їх утримання.

В усьому світі визнано, що діти внаслідок їх фізичної і  розумової незрілості потребують спеціальної  охорони і піклування з боку держави  і суспільства в цілому. Це підкреслюється в різноманітних міжнародно-правових актах, таких як Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1959 р., Конвенція про права дитини 1989 р. та ін. Відповідні норми закріплюються в національному законодавстві України — Конституції України, Цивільному та Сімейному кодексах, спеціальних законах «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім’ї» та інших законодавчих актах.

Природним середовищем  для зростання і благополуччя дітей, їх повного і гармонійного розвитку є сім’я. Кожна дитина має право і повинна зростати в сімейному оточенні, атмосфері щастя, любові і розуміння¹. Однак не завжди життєві обставини складаються так, що батьки в змозі забезпечити дитині такі сприятливі умови дитинства. В деяких випадках діти виявляються позбавленими батьківського піклування. Причини цього можуть бути різними: смерть батьків чи одного з них, оголошення їх померлими, визнання батьків безвісно відсутніми чи недієздатними, позбавлення їх батьківських прав, засудження їх до позбавлення волі, перебування батьків під вартою на час слідства, тривала хвороба, яка перешкоджає їм виконувати батьківські обов’язки. Є діти, покинуті батьками, батьки яких невідомі або відмовились від дітей, діти, які самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

З метою забезпечити  повноцінне життя, всебічне виховання  та розвиток таких дітей держава  реалізує систему заходів, спрямованих  на захист їх прав та інтересів і визначає форми влаштування дітей, що позбавлені батьківського піклування. Такі діти можуть бути усиновлені, над ними може встановлюватися опіка (піклування) або патронат.

Усиновленням є прийняття особою дитини у свою сiм’ю на правах дочки чи сина, що здiйснене на пiдставi рiшення суду. Усиновлення здійснюється у найвищих iнтересах дитини для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Усиновити дитину може повнолітня дієздатна особа, якщо вона старша за дитину, яку бажає усиновити, не менше ніж на 15 рокiв.

Не можуть бути усиновлювачами особи, якi обмеженi у дiєздатностi; визнанi недiєздатними; позбавленi батькiвських прав, якщо цi права не були поновленi; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недiйсним з їхньої вини; перебувають на облiку або на лікуванні у психоневрологiчному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постiйного місця проживання та постійного заробiтку (доходу); страждають на певні хвороби, перелiк яких затверджений Мiнiстерством охорони здоров’я України, а також особи, iнтереси яких суперечать iнтересам дитини.

Якщо батьки дитини живі і відоме місце їх перебування, то усиновлення дитини може бути здiйснене лише за їх згодою, яка має бути вiльною, безумовною, виражена в письмовій формі і посвiдчена нотарiусом. Вона може даватися батьками лише пiсля досягнення дитиною двомісячного вiку. Не допускається укладення угод про дитину з батьками, надання ними згоди на усиновлення дитини за плату.

Усиновлення провадиться  без згоди батьків, якщо вони невідомі, визнанi безвiсно вiдсутнiми, недiєздатними, позбавленi батькiвських прав, якщо судом  встановлено, що вони, не проживаючи з  дитиною понад шiсть мiсяцiв  без поважних причин, не виявляють щодо неї батькiвської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Для усиновлення необхідна  згода самої дитини яка надається  у такій формі, яка відповідає віку дитини. Якщо дитина проживає у сiм’ї усиновлювачiв i вважає їх своїми батьками, або у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, то воно здійснюється без її згоди.

Над дiтьми, якi залишилися без батькiвського пiклування, може бути встановлена опiка та пiклування. Опiка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а пiклування — над дитиною у вiцi вiд 14 до 18 рокiв. Опіка та піклування встановлюються органом опіки та піклування або судом. Опiкуном чи пiклувальником дитини може бути повнолiтня, дiєздатна особа, яка погоджується виконувати такі функції. При призначеннi дитинi опiкуна або пiклувальника враховуються особистi якостi особи, її здатнiсть до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опiкуном чи пiклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлена батькiвських прав, а також особа, інтереси якої суперечать iнтересам дитини.

Дитина, над якою встановлено  опiку або пiклування, має право  на проживання в сiм’ї опiкуна або пiклувальника, на пiклування з його боку; забезпечення їй умов для всебiчного розвитку, освiти, виховання i на повагу до її людської гiдностi; збереження права користування житлом, в якому вона проживала до призначення опіки або піклування, а при вiдсутностi такого — право на його отримання вiдповiдно до закону; захист вiд зловживань з боку опiкуна або пiклувальника.

Опiкун та пiклувальник зобов’язаний виховувати дитину, пiклуватися  про її здоров’я, фiзичний, психiчний, духовний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої  освіти. Він вправі самостiйно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опiки та пiклування. Він не має права перешкоджати спiлкуванню дитини з її батьками та iншими родичами, за винятком випадкiв, коли таке спiлкування суперечить iнтересам дитини. Обов’язки з опiки та пiклування щодо дитини виконуються опiкуном та пiклувальником безоплатно.

Над дитиною, що позбавлена батьківського піклування, може встановлюватися патронат. За договором про патронат орган опiки та пiклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батькiвського пiклування, на виховання у сiм’ю iншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повнолiття за відповідну плату.

На встановлення патронату потрiбна згода самої  дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Патронатний вихователь зобов’язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитинi умови для навчання, фiзичного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та iнтереси як опiкун або пiклувальник, без спеціальних на те повноважень. Розмiр плати за виконання таких функцій визначається за домовленістю органу опіки та піклування і патронатного вихователя.

Договiр про патронат припиняється у разi вiдмови вiд  нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років. Він також може бути розiрваний за згодою сторін або за рішенням суду у разi невиконання вихователем своїх обов’язкiв, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов’язків за договором.

Будь-які  дії з влаштування дітей, що позбавлені батьківського піклування, повинні вчинятися виключно в їх інтересах. Посередницька, комерцiйна дiяльнiсть щодо усиновлення дiтей, передання їх пiд опiку, пiклування чи на виховання в сiм’ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється законом.

¹ З преамбули Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.89.