Проблема професійної адаптації та дезадаптації вчителя

Крім характерної манери спілкування, дезадаптируючим фактором є тенденція спрощеного підходу  до проблем. Це якість, необхідне в  школі, забезпечує можливість дуже складні  поняття зробити доступними для  дітей. Однак, поза професійною комунікативною діяльністю воно породжує зайву прямолінійність  і ригідність мислення. Відома авторитарність, типова для багатьох учителів, забезпечує їм у професійній діяльності чітке  й ефективне керування учнівським колективом. У той же час, необхідність «тримати клас у руках» сприяє формуванню в характері педагога гіпертрофованої  владності і категоричності. У  сукупності з надмірною дидактичністю  це приводить до придушення почуття  гумору, що сприяє деформації морального компонента в особистості педагога і втраті його здатності до рефлексії. На думку Г.С. Абрамової «гумор і  сміх виникають там, де людина може, хоча б мінімально, наблизитися до спостереження за своїм внутрішнім світом»^[27]. За твердженням В.Я. Проппа, сміх - найважливіший засіб пізнання моралі й одночасний прояв морального вигляду самої людини[28]. Прояв даних особливостей характеру в педагогів може не тільки утрудняти їхнє спілкування поза школою - у родині, із друзями, але і починає негативно позначатися на професійній діяльності. Зокрема, це сповільнює становлення і розвиток учнівського колективу, сприяє розвитку в школярів неадекватної самооцінки і виникненню неврозів.

Розвитку професійної  дезадаптації особистості також  сприяють репродуктивна система  навчання й авторитарна позиція  педагога. Основними показниками  дезадаптації можна вважати оціночність  і безапеляційність суджень педагогів, їхня консервативність, закрепощенність  спілкування, що, як правило, переходять у риси характеру і знаходять своє відображення в пізнавальних процесах. Передаючи зразки готового досвіду учням, вони не тільки не сприяють творчому розвитку дитини, але і самі стають несприйнятливі до нового досвіду, закритими для одержання інформації з інших областей людської культури. У них часто виявляється схильність некритично сприймати і неправомірно абсолютизувати наявні в них знання. При цьому забувається, що пануюча парадигма - не відображення дійсності, а деякий стереотип мислення сучасних учених, обумовлений діючими на даному тимчасовому інтервалі психологічними і соціальними факторами. Будь-яка нова, незвична, чи інформація наукова доктрина може викликати в них бурхливий емоційний опір. Отже, учительська праця в основі своєї є консервативним і накладає визначений відбиток на особистісні особливості педагога. У результаті цього в деяких учителів можна спостерігати надмірну виразність вищезгаданих властивостей і їхніх сполучень як крайній варіант психічної норми, тобто як акцентуацію характеру. Але в деяких випадках дезадаптація особистості переходить границі психічної норми. Дослідження, проведені И.П. Дмитроченкової і H.В. Ланіної^[29], у такий спосіб характеризують тип поводження вчителів: тверда позиція людини, виконаного почуттям власного достоїнства, що виражається в тім, щоб ніяким образом не дати можливості навколишнім побачити себе неправим, хоч у найменшому чи ступені хоч почасти смішним. Агресивний захист існуючого статусу-кво. Декларування ідейно-моральних гасел і переконання в тім, що у своєму житті вони керуються тільки офіційно прийнятими і соціально схвалюваними нормами. У психотерапевтичних групах їхнє поводження на першому етапі характеризується як лютий опір будь-якій спробі взяти під сумнів яку-небудь з їхніх суб'єктивних установок. Внесок у динаміку розвитку групи - негативний, гальмуючий розвиток терапевтичної взаємодії. У них часті зриви, іноді дані пацієнти взагалі не коррегируєми. Узагальнюючи психологічний портрет учителя за даними методик MMPI, Розенцвейга, Дембо-Рубінштейна, проективного малюнка і клінічної бесіди, автори дослідження прийшли до висновку, що для пацієнтів-педагогів характерні висока тривожність, занепокоєння, схильність до экстрапунктивним реакцій, завищена самооцінка. Як правило, випробувані в соціальному статусі своєї професії знаходять гіперкомпенсацію своїм преморбідним станам, що виражається в резистентності до психотерапії і відбивається на успіху їхньої професійної діяльності. Фактори внутріособистісного характеру можуть локалізуватися:

- у біоконституціональної  області, відбиваючи генетичні,  конституціональні, соматичні, фізіологічні  й інші особливості, безпосередньо  опосередованного стану, що впливають  на можливість формування, дезадаптації. Ці особливості визначають види  і форми можливих реакцій особистості  на дезадаптируюу ситуацію;

- у соціопсихологічної  області, відбиваючи ступінь виразності, строго індивідуального для кожної  людини, адаптивного бар'єра й  індивідуально виявляється стійкість  і опірність патогенним впливам;

-серед особистісних особливостей, що сприяють розвитку невротичних  розладів, багато авторів виділяють  високий рівень тривожності, низький  рівень фрустраційної толерантності,  недостатність емоційної стійкості,  ригідність і неадекватність  самооцінки.