Розвиток дошкільного виховання в Україні

   На цей період припадають  сподівання на розвиток власне  української гуманістичної педагогіки  і навчально-виховної практики. То  був час сміливих, іноді надміру  романтичних пошуків, радикальних заяв, цікавих спостережень та оригінальних узагальнень. Та з утвердженням нової влади соціально-політичний простір для розвитку національної виховної системи став неухильно звужуватися, його наповнювала класова, комуністична ідеологія. У цьому процесі багато вчених, практиків змушені були відмовитися від своїх поглядів, зупинити розпочату роботу, окремим із них довелося навіть емігрувати.

На розвиток дошкільної педагогіки впливали дискусії на Всеросійських з’їздах працівників дошкільного виховання. Вони розгорталися навколо таких важливих проблем, як мета і місце дошкільного виховання у системі народної освіти, завдання розумового, морального, фізичного виховання дітей; роль гри, праці і навчання у розвитку дошкільника, програмне забезпечення виховання в дошкільних закладах тощо. На першому з’їзді (1919 р.) обговорювали проблеми соціального дошкільного виховання у зв’язку з новими формами суспільного життя, співвідношення цілеспрямованого і «вільного» виховання, типів дошкільних закладів. Багато прихильників стверджувало, що педагог повинен перебувати поза політикою, виховання має спиратися на «природу дитини», суспільні дошкільні заклади повинні доповнювати сімейне виховання, а не підміняти його, здійснюючи дошкільне виховання, слід зберігати класичні цінності. Однак уже на другому з’їзді (1921 р.) було рішуче засуджено теорію та практику «вільного виховання», розпочато перегляд виховної роботи дошкільних закладів на основі зв’язку із сучасністю й участі дітей у «будівництві нового життя». Дошкільна педагогіка, як і всі інші сфери життя, стає політично заангажованою, суворо підпорядкованою партійній системі, спрямованою на виховання «свідомих» громадян у дусі відданості комуністичній партії.

   Певний вплив на дошкільну  педагогіку мали педагогічні ідеї українського педагога, письменника Антона Макаренка (1888—1939), який вважав, що виховний процес має бути цілеспрямований, організований на науковій основі, реалізований чітко і грамотно за певною технологією. Популярною на той час була його “Книга для батьків”, у якій розкрито сутність, роль батьківського авторитету, специфічні засоби сімейного виховання. Визначну роль у розвитку теоретичних засад дошкільної педагогіки відіграли праці та практичний досвід Василя Олександровича Сухомлинського, зокрема його книга «Серце віддаю дітям», в якій він оспівує дитинство, розкриває могутню силу в цей період виховання, роль батьків у ньому. 

 

 

3. Громадське дошкільне  виховання в Україні за часів  незалежності. Реформи початку 80-х років у сфері дошкільної освіти сприяли подальшому розвитку теорії і практики громадського дошкільного виховання. Було створено нові програми, методичні посібники, особливу увагу було приділено підготовці та підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів. Проте поряд із значними досягненнями  в теорії в практиці дошкільного виховання  істотним недоліків за радянських часів загальної системи освіти було нехтування національних республік. Освітньо-виховна робота зазвичай здійснювалась російською мовою, тобто порушувались демократичні права народів, які були позбавлені своєї самобутності і самостійності у розв’язанні багатьох проблем, зокрема й дошкільної освіти. Тому наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття постало питання про реформування  та відбудову в Україні самобутньої системи освіти і громадського дошкільного виховання.

Із проголошенням незалежності України та побудовою нової самостійної  держави гостро постало питання  про докорінне реформування системи  народної освіти, зокрема громадського дошкільного виховання. З перших кроків цього відбудовного періоду було прийнято низку державних та відомчих документів, спрямованих на відродження національної системи освіти, перебудови її структури та визначення змісту і методів освітньо-виховної роботи на всіх її рівнях. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), (1993), Закон України «Про освіту» (1996) визначили основні стратегічні напрями розвитку освіти на період розбудови нової держави. Досягнення в цій галузі, як і в інших сферах суспільного та економічного життя, 1996 р. було закріплено Конституцією України. Щодо громадського дошкільного виховання, то вона також регламентувалось багатьма документами, які визначали нові підходи до структури дошкільних навчальних закладів, вироблення нових освітніх програм, підготовки педагогічних кадрів тощо. Згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ ст.), Законами України «Про дошкільну освіту» та «Про охорону дитинства» (обидва – 2001 р.) у країні створено багатопрофільну систему громадського дошкільного виховання, складниками якої є як державні дошкільні навчальні заклади, так і різноманітні приватні установи або альтернативні типи дошкільних закладів. Відповідно до зазначених законів освітньо-виховна робота проводиться з дітьми раннього та дошкільного віку за різними програмними документами, найпоширенішими на сьогодні є програми «Малятко» та «Дитина». Низку авторських програм спрямовано на роботу з обдарованими дітьми або з такими, які потребують особливого підходу.

На сьогодні в Україні відповідно до Закону «Про дошкільну освіту» створено такі типи дошкільних навчальних закладів: дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років; ясла-садок для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, дитячий садок для дітей від трьох до шести (семи) років; дошкільний навчальний заклад компенсуючого типу для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; будинок дитини (охорона здоров’я та медико-соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків); дитячий будинок; дошкільний навчальний заклад сімейного типу; дошкільний навчальний заклад комбінованого типу.

Сучасна концепція дошкільного  виховання в Україні передбачає: формування гармонійно розвиненої особистості, наділеної національною свідомістю, гідністю, прагненням зберігати і примножувати національну культуру; прищеплення загальнолюдських морально-етичних цінностей; незалежність навчально-виховного процесу від партійного, релігійного спрямування; гармонійне поєднання родинного і суспільного виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Українська дошкільна педагогіка з початку свого зародження характеризувалась  гуманним ставленням до дитини, великою  увагою до її душі. Великого значення українці надавали вихованню дітей раннього віку, так як на початковому етапі формування особистості закладається найголовніше: її морально-ціннісні орієнтири, духовний зміст, релігійність. Слід зазначити, що українська дошкільна педагогіка розвивалася в ногу із прогресивними ідеями європейських вчених. На українських теренах з’являлося чимало прихильників Ж. Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, М. Монтесоррі, завдяки самовідданій праці яких досвід зарубіжних вчених вдало поєднувався із національною традицією, цим самим забезпечуючи високий рівень розвитку вітчизняного дошкільного виховання. Радянська система перетворила інститут освіти на ще один гвинтик партійного механізму. Нівелювалося значення особистості, яка в умовах компартійної системи розчинялася у великій масі безликого колективізму. На мою думку, освітньо-виховний процес був спрямований не на розкриття внутрішнього потенціалу дитини, а на вимуштровування стандартної, відданої партії і вождям, соціальної одиниці без власної думки, без права вільно обирати і будувати свій життєвий шлях. Але зі здобуттям Україною незалежності дошкільна педагогіка знову взяла курс на виховання неповторної індивідуальності з глибоким і багатим внутрішнім світом. На моє глибоке переконання, гуманізація, національна спрямованість та особистісна зорієнтованість навчально-виховного процесу на початковому етапі розвитку особистості закладуть в її основу високі духовні, моральні начала, вміння творчо мислити, розкривати в собі великі фізичні, інтелектуальні резерви, бажання жити повноцінним здоровим життя, мати велику світлу життєву мету і змінювати світ на краще. Кожна споруда бере початок з міцного, надійного фундаменту, а кожна людина будує себе на підвалинах сімейних традицій, сімейного виховання, які органічно доповнюються вихованням у дошкільних навчальних закладах.     

 

Список використаних джерел

 

1. Введение в историю дошкольной педагогики: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Под ред. С. Ф. Егорова. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 440 с.

2. Державна національна програма "Освіта. Україна XXI століття" // Освіта. - 1993. - № 44-46.

3. Дитина: Орієнтовний зміст виховання  і навчання дітей 3-7 років у  дитячих закладах. - К., 1992.

4. Загородня Л. П. Педагогічна майстерність вихователя дошкільного закладу: навчальний посібник / Л. П. Загородня, С. А. Тітаренко. – Суми: Університетська книга, 2010. – 319 с.

5. История зарубежной дошкольной педагогики: Хрестоматия: Учеб. Пособие / Сост. С. Ф. Егоров. – М.: Издат. центр «Академия», 2000. – 440 с.

6. Левківський М. В. Історія педагогіки: Підручник. – Київ, Центр навчальної літератури, 2003. – 306 с.

7. Поніманська Т. І. Основи  дошкільної педагогіки: Навчальний  посібник. – К.: Абрис, 1998. – 488 с.

8. Хрестоматія з історії дошкільної  педагогіки: Навч. посіб. / Від упорядників, вступні нариси та упорядкув. З. Н. Борисової, В. У. Кузьменко; За заг. ред. З. Н. Борисової. – К.: Вища школа, 2004. – 511 с.