Розвиток зв’язного мовлення дошкільнят

У процесі керівництва бесідою вихователю потрібно враховувати індивідуальні особливості дітей, намагатися об'єднати бесідою всіх дітей, визначивши для кожного посильне завдання. Не можна насильно вимагати від дитини відповіді, краще дати їй можливість послухати інших, приєднатися до чиєїсь позиції, погодитися чи навпаки заперечити. Бездумне промовляння, яким дехто з вихователів підміняє поняття «мовленнєва активність», краще замінити на уважне слухання. Його легко помітити по очах, зацікавленому погляду дитини.

 

5. МОНОЛОГІЧНЕ  МОВЛЕННЯ

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що під час першої — дитина самостійно обирає зміст та форму свого висловлювання, під час другої — матеріалом для висловлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ — свідоме відтворення літературного зразка в усному мовленні. У процесі переказу дитина запам'ятовує та застосовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, готові мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв'язки).

Розповідь — самостійно розгорнуте викладення дитиною певного змісту в будь-якій літературно-мовній формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв'язного мовлення, адже його зміст дитина складає самостійно.

У розвитку монологічного мовлення дітей учать логічно й послідовно будувати розповідь без повторів, пауз, зайвих жестів. Учать придумувати назву тексту, вживати різноманітні художньо-поетичні вирази, приказки, фразеологічні звороти, звертання, вигуки, вставні слова, пряму мову. Вчать складати описові розповіді, загадки про іграшки, ситуації за змістом картин; складати сюжетні розповіді за змістом картин та на задану тему; будувати розповіді з власного досвіду, творчі розповіді за опорними словами, продовження історії, розпочатої вихователем. Дошкільнят учать переказувати оповідання та казки близько до тексту. Вихователі прагнуть розвивати оцінне та пояснювальне мовлення, вчать аналізувати власні розповіді та своїх товаришів. Отже, як бачимо, поступово ускладнюються програмові завдання розвитку зв'язного мовлення, зростають також вимоги щодо якості висловлювань дітей.

Стосовно дітей дошкільного віку лінгводидактика розглядає усні тексти, дискурси, що є у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлювань), у яких відбивається функціональне призначення та залежність від ситуації: опис, повідомлення, міркування. Лінгвістичну характеристику цих типів можна представити так.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їхні ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення в описовій розповіді спрямовані на виконання одного завдання — якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання: «Який предмет?». Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та забезпеченням об'єктивного викладу, що відбувається завдяки застосуванню численних прикметників, іменників-означень тощо. Логіка опису може відповідати логіко-синтаксичній схемі (запропонованій В.І.Куніним). Вона передбачає спочатку визначити, назвати предмет: «Це — ...», потім дати загальну його характеристику: «Він такий...», виокремити найсуттєвіші його ознаки, елементи, характеристики: «У нього є...», назвати можливі дії його або з ним: «Він може... або його можна...» та висловити своє ставлення до предмета: «Мені так подобається, що він...». Дошкільники мають можливість у різних видах діяльності ознайомитися з різними видами опису: у художньо-мовленнєвій діяльності, під час сприймання літературного твору — з художнім описом, у якому предмет представлено яскраво, за допомогою засобів художньої образності; у пошуково-експериментальній — з елементами наукового опису, у якому чітко, без деталізування подано найсуттєвішу фактичну інформацію; у побутовій діяльності — з діловим описом, що містить послідовну, об'єктивну характеристику предмета, найбільш значущу, важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення — функціональний тип мовлення, для якого характерний послідовний виклад подій з погляду оповідача, наголошення на часі їх здійснення. У зв'язку з цим семантично навантаженими є вислови на кшталт спочатку, потім, одразу, після того як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на позначення дій, станів людини, форми дієслів минулого часу тощо (С.Я.Єрмоленко). Повідомлення, на відміну від інших типів висловлювання, має незмінні структурні компоненти: початок, основну частину, закінчення, без яких воно втрачає цільність та завершеність. Для збереження логіки повідомлення науковці пропонують застосовувати логіко-синтактичну схему, у якій може відбиватися не лише сюжетна лінія, а й включатися елементи опису, уточнення. «Були собі...» (хто, де, з ким) — початок повідомлення, який розвиватиметься далі у зав'язці: «Одного разу...». Кульмінація опису подій визначається спеціальним словом «раптом». Повідомлення про подальше розгортання дій — розв'язка — визначається за допомогою слів «потім», «відразу ж», «після того як». Закінчення — обов'язкова частина розповіді — може бути оформлено по-різному: «З того часу...», «Так вони і стали...», «І стали вони жити собі...». Дітей ознайомлюють зі специфічними жанровими, структурними, та мовними особливостями реальних повідомлень — розповідей та фантастичних, уявних — казок.

Міркування — найбільш складний тип зв'язного висловлювання, для якого характерне встановлення логічних зв'язків між судженнями, що входять до його складу. У міркуванні використовуються будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. За своєю структурою міркування — найскладніше синтаксичне утворення порівняно з описом або повідомленням. Воно складається з тез, доведень та висновку (Н.Д.Зарубіна, Л.М.Лосева, С.О.Нечаева). Якщо в повідомленні акцентується увага на послідовності явищ, їх часовому співвідношенні з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі переважають мовні засоби вираження ознакових відношень, то в міркуванні домінують способи відбиття причинно-наслідкових зв'язків за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конструкцій, що відбивають причинні та цільові відношення. Основною міркувань є логічне мислення, що виявляє всі багатоаспектні зв'язки об'єктів реального світу.

 

6. Розповіді за картиною

Картини, малюнки, ілюстрації до літературних та фольклорних творів застосовують в освітньому процесі як засіб розумового (ознайомлення з довкіллям, розвиток уяви, сприймання, уваги, мислення, мовлення, формування інтелектуальних здібностей, сенсорний розвиток), естетичного (розвиток художньо-естетичного сприймання, формування емоційної чутливості, збагачення емоційно-чуттєвої сфери) та мовленнєвого виховання (розвиток художньо-комунікативних здібностей, стимулювання ініціативи висловлювання, опанування різних типів зв'язного мовлення).

Картини для роботи з дітьми розрізняють за такими критеріями: формат (демонстраційні та роздаткові), тематика (світ природний або предметний, світ стосунків та мистецтва), зміст (художні, дидактичні; предметні, сюжетні), характер (реальне, символічне, фантастичне, проблемно-загадкове, гумористичне зображення) та функціональний спосіб застосування (атрибут для гри, предмет обговорення в процесі спілкування, ілюстрація до літературного чи музичного твору, дидактичний матеріал у процесі навчання або самопізнання довкілля тощо).

Традиційно в методиці розвитку мовлення дітей провідним прийомом навчання розповідання за картиною вважається зразок розповіді вихователя. Поступово, залежно від вікових можливостей дітей, готовності до процесу складання зв'язного висловлювання, спроможності виконувати це завдання самостійно, зразок розповіді змінюється від повного — на початкових етапах навчання, далі до часткового, зразка-дублера — в середньому дошкільному віці. У навчанні старших дошкільнят зразок використовують лише іноді, коли того вимагає ситуація. Дітей навчають складати план розповіді. Спочатку вихователь разом із дітьми детально аналізує складений ним план, потім пропонує складати план самостійно, тобто здійснюється поступовий перехід від повного наслідування зразка до усвідомлення або напівсвідомого наслідування алгоритму дій, самостійного складання розповіді.

 

7. ПЕРЕКАЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ

Переказ — свідоме відтворення літературного тексту в усному мовленні. Це — складна діяльність, у якій беруть участь пам'ять, уява, мислення дитини. Щоб переказувати, дитина має навчитися уважно слухати літературний текст, зрозуміти головний його зміст; запам'ятати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського передавання змісту; свідомо, зв'язно та виразно відтворити текст у процесі переказу.

Роль переказів високо оцінювали корифеї дошкільного виховання К.Д.Ушинський та Л.М.Толстой, які вбачали в ньому обов'язкову умову, важливий етап опанування мовленнєвою діяльністю, невід'ємний ступінь літературного учнівства. Цієї ж думки дотримуються й сучасні українські науковці І.С.Волощук, О.І.Коненко, М.Г.Стельмахович, які зазначають, що правильно організовані спостереження за зразками мовлення спонукають дитину до власної творчості. Для розвитку вміння будувати власне висловлювання безперечне значення має ознайомлення з кращими зразками художнього мовлення. Завдання вихователя при цьому — підвести дітей до активного, творчого наслідування чужого тексту, допомогти його засвоїти, тобто привласнити. Саме за таких умов наслідування літературного зразка стає поштовхом до власної активної мовленнєвої діяльності.

У процесі навчання переказу літературних та фольклорних творів відбувається формування виразності мовлення.

Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з них є те, що слід добирати лише такі літературні тексти, які дитина зможе самостійно відтворити. Казки та оповідання мають бути доступними, персонажі — добре знайомими дітям з інших творів, з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків. Твори, рекомендовані для переказу, відрізняються чіткою композицією, в якій простежується послідовність події. Особливого значення набуває динамічність сюжету. Діти легко відтворюють навіть об'ємні тексти, якщо вони з динамічним сюжетом. Важливе значення для успішного переказу має мова твору: вона має бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів; не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів. Щодо обсягу, то в методиці це питання залишається дискусійним. На нашу думку, варто виокремити заняття, на яких діти переказують знайомий текст, і такий текст може бути досить об'ємним, та заняття, на яких переказують незнайомий текст. І в цьому разі текст може бути коротким, щоб діти краще його запам'ятали.

Види (способи) переказу. Для чого слід виокремити різні способи переказу? Насамперед тому, що заняття з переказу літературного твору — одне з найскладніших з-поміж інших мовленнєвих занять, адже один і той самий текст дітям потрібно вислухати кілька разів та ще й не у найкращому виконанні (маються на увазі перекази дітей). Одноманітність ходу заняття швидше викличе нудьгу і буде мало корисним для дошкільнят. Застосування різних способів переказу привнесе в заняття різноманітність, сприятиме активізації мовлення більшої кількості дітей. Назвемо найтиповіші способи організації переказу.

Повний (цільний) переказ — одна дитина переказує весь текст. Варто використовувати саме цей спосіб, якщо текст короткий. Його недоліком є те, що, якщо вихователь не націлює дітей на виконання будь-яких специфічних творчих завдань за текстом, у дітей дуже швидко знижується інтерес до переказу.

Переказ за частинами (командами) — краще, якщо діти самі обирають команду, домовляються, хто яку частину переказуватиме. Переваги цього способу — в переказі бере участь більше дітей; діти уважно слухають не тільки власне, а й мовлення товаришів.

Колективний переказ — діти по черзі послідовно промовляють текст твору. Обсяг висловлювання визначає вихователь — це може бути речення (кожна дитина переказує текст по реченню, продовжуючи думку попередньої) або епізод. Позитив — майже вся група дітей зберігає активність, увагу до тексту впродовж всього заняття, діти навчаються стежити за мовленням іншої людини, продовжувати розповідь.

Інсценування за ролями. Зазвичай цей спосіб переказу застосовують у молодшому дошкільному віці. Вихователь бере на себе роль автора, допомагає дітям розподілити ролі, дібрати атрибути, елементи костюма, обговорює з ними характер персонажів, радить обрати правильну інтонацію. Водночас може бути кілька дублерів на виконання будь-якої ролі. Позитив — живий інтерес до тексту, висока активність дітей протягом усього заняття, гарний емоційний тонус, можливість формування інтонаційної виразності мовлення.

Творчий переказ. Цей спосіб переказу варто застосовувати у старшому дошкільному віці, коли діти вже мають певний досвід відтворення текстів. Творчий переказ — це відтворення з виконанням творчих завдань. Наприклад, переказ від першої особи (від імені героя), придумування епізодів, про які в тексті лише згадується, введення нових персонажів, придумування нових початку і закінчення. Зауважимо, що цей вид переказу можна пропонувати лише в тому разі, якщо діти добре засвоїли текст.

Вибірковий переказ. Іноді доречно запропонувати дітям переказати найбільш цікаві в мовному плані фрагменти, визначені вихователем або обрані дітьми за бажанням.

Розглянемо методику проведення занять з переказу художніх творів залежно від дидактичної мети. Заняття з переказу можуть проводитися для навчання дітей зв'язному монологічному мовленню. Такий вид занять проводять частіше на матеріалі добре знайомого дітям тексту (у молодшій та середній групах), а також незнайомого (в старшій групі). Іншою метою може бути розвиток інтонаційної виразності мовлення, якої вони навчаються у майстрів художнього слова. Ці заняття проводять із використанням аудіозапису.

 

Література

1. А.Брєлова Формуємо зв’язне мовлення.// Дошкільне виховання, 2004. - №4 – с. 15-17.

2. Ю.Рибцун. Мовлення без недоліків.// Дошк. вих., 007. - № 9. – с. 18-20.

3. Т.Кожевникова. Мовленнєвий  розвиток дошкільнят. // Дошкільне  виховання, 2004. - № 12. – с. 7-9.

4. Г.Смольникова: Вчимо дітей спілкуватися. // Дошкільне виховання, 2004. - №9. – с. 14-16.

5. А. Гончаренко. Яким бути мовленнєвому заняттю? // Дошкільне виховання, 2006. - №9. – с. 19-20.

6. Н.Гавриш. Розвиток зв’язного  мовлення дошкільнят. – Київ, 2006.