Суб'єкти педагогічної системи

Тема 6. Суб'єкти педагогічної системи

Мета: сформувати у студентів  уявлення про особливості суб'єктів  навчальної системи на сучасному  етапі розвитку суспільства, забезпечити  формування знань щодо сутності та структури педагогічної діяльності та схарактеризувати вимоги до інженерно-педагогічних працівників.

 

План

1.   Учень як суб'єкт педагогічної системи.

2. Професіографічний підхід до формування особистості учня професійно-технічного навчального закладу.

3. Педагог як суб'єкт педагогічної системи.
4. Структура педагогічної діяльності.
5. Вимоги до інженерно-педагогічних працівників.

 

Література

1. Васильєв И.Б. Профессиональная педагогика. - Харьков, 2003.
2. Исаев И. Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя. - М., 2002.
3. Коджаспирова Г.М. Педагогика. - М., 2007.
4. Педагогічна майстерність / За ред. I.A. Зязюна. - К., 2004.
5. Сластенин В.А., Исаев И.В., Мищенко А.И. Шияков E.H. Педагогика. - М., 2002.

 

6.1. Учень як  суб'єкт педагогічної системи

Особливістю сучасного  етапу розвитку освіти є те, що у  процесі навчання відбувається взаємодія між педагогічним колективом та учнями професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ). В цих двосторонніх (суб'єкт-суб'єктних) стосунках учень виступає як суб'єкт навчання, тобто як такий, що проявляє активність, має і відстоює свою точку зору, яка враховується педагогами.

Виступаючи суб'єктом  педагогічного процесу, учень впливає  на мету виховання і навчання, вибір  методів, засобів, форм їх реалізації - таким чином впливає на стратегію  і тактику педагогічного впливу. Саме учень приймає чи не приймає педагогічний вплив, підтримує чи не підтримує, продовжує чи не продовжує розвиток у заданому педагогом напрямку.

Учень як суб'єкт педагогічного  процесу впливає і на свою діяльність, оскільки:

• ставить і коригує особистісні цілі;
• усвідомлює мотиви діяльності;
• самостійно планує свою роботу.

При цьому необхідно  розуміти, що учень як суб'єкт педагогічного  процесу відрізняється від педагога як суб'єкта цього ж процесу. Провідна позиція педагога полягає у тому, що педагог повинен:

• володіти інформацією про учня (хроніка життя, мова, вчинки, епізоди з життя учня);
• визначати ступінь навіювання учня, враховуючи те, що:
• легко навіюваний учень невпевнений, емоційно не стійкий, піддається впливу,
• важко навіюваний учень впевнений в собі, емоційно стійкий, схильний до аналізу, не піддається впливу);вміти визначати ступінь тривожності учня, враховуючи, що:
• висока тривожність учня часто стає причиною неадекватної реакція на зауваження;
• низька тривожність часто межує з байдужістю;
• знати індивідуально-типологічні особливості учня та враховувати те, що:
• слабка нервова система стає причиною швидкої втоми на заняттях;
• сильна нервова система проявляється в занадто великій активності учня;
• інертність нервової системи призводить до того, що учень не сприймає швидкий темп роботи, часові обмеження;
• розуміти причини важковиховуваності окремих учнів через:
• педагогічні помилки педагогів і батьків;
• дефекти психологічного і соціального розвитку;
• особливості характеру.

На основі розуміння  цих особливостей здійснюється індивідуальний і диференційований підхід. Індивідуальний підхід передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня. Диференційований підхід відбувається через врахування окремих особливостей певних груп учнів.

Значною мірою на формування особистості учня ПТНЗ як суб'єкта навчальної діяльності впливають фактори розвитку.

1. Спадковість - передача від батьків певних якостей. Причому, успадковуються задатки, а не здібності.
2. Середовище - оточення особистості, де відбувається соціалізація (процес засвоєння людиною протягом життя соціальних норм і цінностей суспільства, до якого вона належить).

В процесі соціалізації учень ПТНЗ може виступати як:

• об'єкт, тобто як той, на кого спрямовані професійна, політична, сімейна та інші види соціалізації;
• суб'єкт, тобто як такий, що проявляє активність в процесі соціалізації;
• жертва, що знаходить відображення в девіантній поведінці, підвищеному конформізмі, правопорушеннях та інших відхиленнях від норми.
• суб'єкт, тобто як такий, що проявляє активність в процесі соціалізації;
• жертва, що знаходить відображення в девіантній поведінці, підвищеному конформізмі, правопорушеннях та інших відхиленнях від норми.
3. Виховання – впливає на взаємодію особистості учня ПТНЗ і середовища та забезпечує його розвиток.
4. Активність учня ПТНЗ – знаходить відображення в його громадянській, політичний навчальній позиції.

 

6.2. Професіографічний підхід до формування особистості учня ПТНЗ

Існує декілька концептуальних підходів до формування особистості  учня ПТНЗ. Розглянемо підхід, який передбачає врахування кваліфікаційних вимог. Згідно статті 33 Закону України «Про професійно-технічну освіту» кваліфікаційна характеристика випускника ПТНЗ – це сукупність вимог, які визначають його професійні знання, уміння, навички, що розроблені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері професійно-технічної освіти на основі кваліфікаційних характеристик професій.

Однак, вимоги до наявності  професійно важливих якостей в даному випадку відсутні. Відсутні також  вимоги до творчих здібностей і навичок творчої діяльності випускника системи профтехосвіти, які в подальшому повинні стати основою формування нових способів професійної діяльності.

Вільним від цього  недоліку є професіографічний підхід до професійної підготовки учнів  ПТНЗ, який є основою організації професійної підготовки і подальшої оцінки її якості. Професіограма – це чіткий опис будь-якої професії, представлений через систему вимог до людини, які містять якості і властивості особистості, особливості процесів мислення, а також комплекс знань, умінь, навичок, якими вона повинна оволодіти для того, щоб успішно виконувати професійні функції.

Професіограма містить  п'ять розділів.

1. Соціально-економічна характеристика професії:
1. Галузь народного господарства.
2. Потреба в кадрах.
3. Географія професії.
4. Тип організації, підприємства.
5. Форма організації праці.

2. Виробнича  характеристика професії:

2.1. Мета праці.

2.2. Предмет праці.

2.3. Засоби праці.

2.4. 3міст праці.

2.5. Умови праці.

2.6.  Організація праці.

2.7. Необхідні професійні знання, уміння, навички.

3. Санітарно-гігієнічна характеристика професії:

3.1. Ступінь ваги і напруженості праці.

3.2. Статеві і вікові обмеження.

3.3. Режим роботи і відпочинку.

3.4. Змінність роботи.

3.5. Завантаженість аналізаторів.

3.6. Несприятливі фактори.

3.7. Медичні протипоказання.

4. Вимоги професії до індивідуально-психологічних особливостей фахівця:

4.1. Нейродинамика.

4.2. Добова біоритмика.

4.3. Психомоторика.

4.4. Сенсорно-перцептивная сфера.

4.5. Пам'ять.

4.6. Увага.

4.7. Мислення.

4.8. Інтелект.

4.9. Емоційно-вольова сфера.

4.10. Риси характеру.

4.11. Професійно важливі якості.

5  Підготовка кадрів:

5.1. Тип навчального закладу.

5.2. Термін навчання.

5.3. Необхідні знання по загальноосвітнім предметам.

5.4. Перспективи професійного зростання.

Професіограма є ширшою ніж кваліфікаційна характеристика і врахування її вимог – основа пошуку підходів до формування учня ГІТНЗ як фахівця.

 

6.3. Педагог  як суб'єкт педагогічної системи

Педагогічна професія відноситься  до професії типу «людина-людина» і  включає такі напрямки діяльності:

• перетворююча діяльність;
• керуюча діяльність;
• взаємодія з іншими людьми по задоволенню їхніх потреб, запитів;
• облік суспільних цінностей.

В професійних навчальних закладах педагоги підрозділяються  на такі групи:

• педагоги, що здійснюють загальноосвітню підготовку;
• педагоги, що здійснюють професійну підготовку.

Таким чином, в рамках педагогічної професії має місце  внутрішньо-професійна диференціація. Кожен педагог має певну педагогічні спеціальність, спеціалізацію та кваліфікацію.

Педагогічна спеціальність - це вид діяльності у рамках педагогічної професії. Характеризується сукупністю знань, умінь, навичок, придбаних у результаті освіти й забезпечуючих підготовку і рішення визначеного класу | професійно-педагогічних задач відповідно до кваліфікації.

Педагогічна спеціалізація – це вид діяльності в рамках педагогічної спеціальності. Пов'язана з конкретним предметом праці і конкретною функцією фахівця.

Педагогічна кваліфікація – рівень і вид професійно-педагогічної підготовленості, що характеризує можливості фахівця в рішенні визначеного класу задач (фахівці, фахівці II категорії, фахівці І категорії, фахівці вищої категорії).

Діяльність інженера-педагога здійснюється переважно в закладах професійно-технічної освіти. Закон  України «Про професійно-технічну освіту» (стаття 45) надає характеристику інженерно-педагогічним кадрам. Зокрема, до педагогічних працівників  належать: викладачі, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники професійно-технічних навчальних закладів та інші працівники, які беруть безпосередньо участь в навчально-виховній роботі.

Згідно цього Закону педагогічною діяльністю в професійно-технічних  навчальних закладах та установах можуть займатися особи, які мають:

• відповідну професійну освіту та професійно-педагогічну підготовку;
• моральні якості і фізичний стан, який дає змогу виконувати обов'язки педагогічного працівника.

 

6.4. Структура  педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність – вид соціальної діяльності, яка спрямована на передачу накопичених людством культури й досвіду, створення умов для розвитку особистості і її підготовки до виконання визначених соціальних ролей у суспільстві.

На відміну від батьків, громадських організацій, керівників, для педагога ця діяльність - професійна.

Існують два основних види педагогічної діяльності.

1. Виховна робота – це педагогічна діяльність спрямована на організацію виховного середовища і керування різними видами діяльності учнів з метою їх гармонійного розвитку.
2. Викладання – вид діяльності, спрямований на переважне керування пізнавальною діяльністю учнів.

Педагогічний процес передбачає єдність навчання і виховання. Виявлення специфіки основних видів  педагогічної діяльності показує, що викладання і виховна робота в їх діалектичній єдності мають місце в діяльності педагогів будь-якої спеціальності.

Педагогічна діяльність багатофункціональна. Кожному компоненту педагогічної діяльності відповідають певні здібності.

Педагогічні здібності – сукупність якостей педагога, які забезпечують досягнення високих результатів в педагогічній діяльності.

Функціональними компонентами педагогічної діяльності, на думку Н.В. Кузьміної, є гностичний, проектувальний, конструктивний, організаторський і комунікативний компоненти.

Гностичний компонент пов'язаний зі сферою знань педагога (йдеться про знання не лише навчального предмету, а й засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей особистості, психології власної діяльності тощо).

Проектувальний компонент містить віддалені, перспективні цілі навчання та виховання, а також стратегії та способи їх досягнення.

Конструктивний компонент розкриває особливості конструювання педагогом власної діяльності та діяльності тих, хто навчається, з урахуванням близьких (урок, заняття, цикл занять) цілей навчання і виховання.

Організаторський компонент характеризує вміння педагога організовувати діяльність як тих, хто навчається, так і власну.