Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Ноября 2013 в 02:28, реферат
Традиції сучасної української освіти складалися тисячоліттями. Вона відповідає менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру працівників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання до Болонської конвенції.
Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз та окреслення перспектив впровадження в Україні є надзвичайно актуальним.
Вступ
Болонський процес та основні етапи
Болонський процес в Україні – теоретичні та практичні аспекти
Висновок
План
Вступ
На сучасному етапі співробітництва нашої держави з Європою йде по багатьом напрямкам і, безумовно, така важлива сфера як освіта, не може не піддатися зміні, оскільки необхідність входження України в єдиний європейський простір назріла давно. На основі Болонського процесу лежить поділене багатьма європейськими країнами й академічними організаціями переконання, що в епоху глобалізації необхідно прагнути до максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дозволить повною мірою скористатися перевагами культурної різноманітності й розходженнях у традиціях дослідження й викладання, неухильно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів і забезпечити молодь повсюдно визнаними кваліфікаціями. У результаті багатьох переговорів на найвищому рівні було підписано Болонську угоду, відповідно до якої наша країна повинна перейти на ті освітні стандарти, які існують у Європі. При цьому змінюється сама ідеологія навчального процесу.
Традиції сучасної української освіти складалися тисячоліттями. Вона відповідає менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру працівників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання до Болонської конвенції.
Тому вивчення основних
вимог Болонського процесу, їх аналіз
та окреслення перспектив впровадження
в Україні є надзвичайно
Болонський процес та основні етапи
Болонський процес — це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).
Болонський процес має свою передісторію, у якій виділяються принаймні, три етапні заходи:
1. Прийняття Великої Хартії Університетів — Magna Charta Universitatum, (Bologna, 18.09.1988).
2. Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Lisboa, 11.04.1997).
3. Прийняття Сорбоннської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Paris, 25.05.1998).
Загальновизнано, що початок Болонському процесові дала офіційна зустріч (19.06.1999) міністрів, які відповідали у той час за вищу освіту у 29 країнах Європи. Ця зустріч ознаменувалася прийняттям спільної декларації, започаткувала регулярні — через кожні два роки — зустрічі (конференції) міністрів освіти європейських країн, які залучилися до процесу створення європейського простору вищої освіти, які мають відношення до вищої освіти, приєднатися до цього рух.
Хронологію Болонського процесу прийнято вести від 1997 року, коли під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання переліку кваліфікацій, які присвоюються на території Європи в системі вищій освіти при закінченні навчального закладу. Ця конвенція була підписана 43 країнами (Україною в тому числі).
25 травня 1998 р. в Парижі міністри освіти 4-х країн (Франції, Італії, Великої Британії і Німеччини) підписали так звану Сорбонську декларацію. Європа "повинна стати також в Європою знань", - стверджувалося в цьому документі. Людство неухильно йде "до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар¢єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми". ("Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти"). В декларації були визначені таке завдання для спільноти вищих навчальних закладів:
- створення відкритого
європейського простору вищої
освіти, якій має стати більш
конкурентноспроможнім на
- створення системи
вищій освіти, в котрій для
міжнародного порівняння і
- досягнення новизни
і гнучкості системи через
використання семестрів і
- студенти доступеневого
циклу мусять мати доступ до
диверсифіковних програм, що
- у післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої;
- студенти обох циклів
мають заохочуватися до
- водночас усе більша кількість викладацького і дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної;
- прогресивна гармонізація
всіх ступенів і циклів
- всі європейські університети закликаються об¢єднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.
В березні 1999 р. в м. Веймар (Німеччина) відбулась зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації і оцінки у вищий школі.
В травні 1999 р. опубліковано звіт "Тенденції у вищій освіті – 1", підготовлений Конфедерацією Рад ректорів країн, які входять в Євросоюз (EU), при фінансовій підтримці EU.
18 - 19 червня 1999 р. в м. Болонья
(Італія) відбулася Перша зустріч
європейських міністрів, які
- затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти;
- запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах;
- створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача;
- сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою: забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;
- забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;
- просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.
19 –20 вересня в Берліні
відбулася 3-я Конференція
- розвиток ефективних систем забезпечення якості навчання ( в т.ч. оцінювання рівню роботи окремих вузів, навчальних програм; розробка механізму внутрішньої і зовнішньої оцінки, де була би можлива участь студентів; створення системи акредитації, атестації, набору погоджених стандартів, процедур, принципів управління та керівництва, орієнтованих на збільшення сумісності і сумірності освіти);
- просування ефективного використання системи, заснованої на 2-х циклах навчання;
- удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання, прийняття системи чітких і сумірних ступенів.
Після циклу зустріч і семінарів 29 –30 березня 2001 р. в м.Саламанка (Іспанія) (див. додаток 1 "Хронологія подій Болонського процесу") відбулася Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, на якій прийнято спільний документ.
Болонський процес в Україні – теоретичні та практичні аспекти
Україна намагається ввійти як активнимй суб’єкт в науковий і освітній простір Європи. Тому формулюються концепції щодо модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Під час Четвертого саміту Болонського процесу, який було проведено 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія), Україною також було підписано акт про вступ до Болонського процесу.
Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на Європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.
Водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі..
Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.
Тому очікується ще один цикл перебудови діяльності вищої школи. Потрібен аналіз і оцінка:
- освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із євростандартами; а також можливостями застосування ECTS;
- питань співставлення ступенів, спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю і оцінки знань тощо;
- питань створення уніфікованої термінології, в семантичном полі якої працює вища школа та здійснюється управління нею;
- систем управління, забезпечення і гарантування якості освіти;
- питання "наповнення" кваліфікацій, тобто визначення того, що саме повінна знати та вміти людина з кваліфікацією бакалавра, магістра чи доктора. До сих пир обгговарювалась тільки їх кредитна відповідність.