Переваги вступу України до НАТО

РОЗДІЛ 3. Переваги вступу України до НАТО

3.1. Перспективи  національного ОПК у разі вступу  України до НАТО

Існує поширений  міф про те, що вступ України  до НАТО передбачатиме згортання  оборонно-промислового комплексу України  через введення нових військових стандартів НАТО, вимог переозброюватися для нашої армії, обов’язково призведе до розриву існуючого військово-технічного співробітництва з Росією. Про необґрунтованість таких поглядів свідчать такі аргументи.  
По-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних Сил, ні обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка (на фото: МІГ 29 виробництва СРСР на озброєнні німецьких військово-повітряних сил "Люфтваффе"). Загалом, до 40% арсеналів нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського та російського виробництва.  
По-друге, насправді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь існують. Проте, вони, як правило, набагато більш прогресивні, ніж ті, які застосовуються у нас ще з радянських часів. Водночас, інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал тощо.   
По-третє, навіть певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом з тим, фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь.  
Незалежно від членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО лише сприятиме цій роботі. Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь. Показовими у цьому зв’язку є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (артилерійські системи).  
Вступ до НАТО відкрив для національних ОПК країн останніх хвиль розширення нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій, проведення модернізації і диверсифікації виробництва та збільшення обсягів торгівлі.  
Про це свідчать і тенденції в експорті зброї та військової техніки і обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО у 1999 р. У 1997 р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн. доларів США. У 1999 р. (рік вступу) обсяг такого експорту зріс до 67 млн., у 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 р. було продано польського озброєння на рівні 89 млн. доларів США. Подібна ситуація простежується і з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці: 1997 р. – 28 млн. доларів США, 1998 р. – 23 млн., 1999 р. – 65 млн., 2000 р. – 81 млн., 2001 р. – 95 млн., 2002 р. – 85 млн. Ці цифри промовисто свідчать про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу цих країн. (Дані з щорічників Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000-2004).

Красномовними є також дані щодо експорту військових товарів та послуг ОПК Словаччини, яка стала членом НАТО в 2004 р. У 2002 р. вона експортувала озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, в 2003 р. – на 46 млн., в 2004 – на 77 млн., а в 2005 р., згідно з попередніми розрахунковим даними, – на 205 млн.

3.2. Переваги вступу  в НАТО для країни і її  громадян  
Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.  
Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.  
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.  
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.  
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна” та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.  
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.  
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.  
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.  
Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.

3.3. Аналіз наслідків  вступу України до НАТО для  її взаємовідносин з Росією.  
 У Києві, в приміщенні інформаційного агентства "Укрінформ", відбулося засідання "круглого столу" на тему "Євроатлантична інтеграція України за нових внутрішньополітичних умов". Засідання, в якому взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Уільям Тейлор, Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні Карел Штіндл, експерти Міністерства закордонних справ України, незалежних організацій, журналісти, фактично стало своєрідною інтелектуально-політичною "баталією". В ході якої пролунало чимало "пострілів"-думок в єдину ціль - вирішення питання, чи насправді українцям потрібно, аби їх країна приєдналася до Північноатлантичного альянсу, яку вигоду вони з того матимуть, а рівно й які проблеми для держави та суспільства виникнуть у такому випадку. Під час засідання "круглого столу" також було презентовано книгу "Навіщо Україні НАТО?".  
 Однією з головних перешкод сьогодні на шляху України до вступу в Альянс, як відомо, є недостатній рівень підтримки населенням країни процесу євроатлантичної інтеграції. До речі, одним з численних міфів про НАТО є  
твердження, що для вступу країни до цієї організації необхідне проведення національного референдуму. Насправді такої вимоги не існує, й з нинішніх членів Північноатлантичного альянсу лише кілька проводило подібний референдум - це Угорщина, Словенія, Іспанія. Держава сама для себе визначає необхідність такого кроку, як це зробила й Україна. Хоча, варто зауважити, при ухваленні рішення про прийом країни-кандидата до організації, в НАТО все ж таки враховують дані про суспільну підтримку цього процесу. Однак ці дані, як правило, отримуються за допомогою звичайних соціологічних опитувань.  
 Під час "круглого столу" експерти, обговорюючи питання підтримки населенням вступу України до Альянсу, робили акцент на відомому постулаті: перед тим, як проводити всеукраїнський референдум, самі українці повинні отримати достатньо інформації про НАТО, аби формувати своє уявлення про сутність й діяльність цієї організації на підставі об'єктивних даних, а не розповсюджених зараз міфів й стереотипів ще радянських часів.  
Говорячи про міфи стосовно НАТО, відомий український політолог, експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександр Палій визначив одинадцять найбільш розповсюджених і "потужних" з них. Це такі безпідставні твердження, як те, що НАТО - агресор й світовий "жандарм", що в разі вступу України до Альянсу українські військові гратимуть роль виключно "гарматного м'яса" для потреб Брюсселя, що у НАТО всім керують американці, а решта членів є "прислужниками", що вступити до цієї організації не дозволяють положення Конституції України та ін. Між тим для руйнування цих міфів не потрібні тривалі дискусії, а лише мінімальна обізнаність щодо реального стану речей. Але проблема, на думку промовців, якраз й полягає в тому, що велика частка пересічних українців не отримує такої інформації, що в інтересах певних політичних сил. Елементарна обізнаність і вільний доступ до інформації, як вважають експерти, суттєво вплинули б на ситуацію, що могло б дозволити в недалекому майбутньому говорити про підтримку абсолютної більшості населення євроатлантичних прагнень нашої держави.  
Одночасно з розвіюванням міфів про Північноатлантичний альянс та руйнуванням стереотипів, як неодноразово зазначалося під час засідання "круглого столу" в "Укрінформі", вкрай важливо пояснити українському суспільству й те, які переваги отримає держава після вступу до НАТО. Головними перевагами визначається отримання Україною достатніх гарантій безпеки, зокрема і ядерних (як відомо, згідно з 5-ю статтею Вашингтонського договору, напад на одну з країн Альянсу вважається нападом на всіх), зміцнення незалежності та недоторканності державних кордонів, стабільність в Україні в плані безпеки й забезпеченні національних інтересів поза залежністю від змін в політичній ситуації Росії, можливість більш ефективно інтегруватися до європейських структур, у першу чергу до ЄС, більш вагома участь країни в регіональних процесах та ін. Для Збройних Сил України, на думку виступаючих, вступ до НАТО нашої держави означатиме інтенсифікацію процесу реформування й розвитку війська з метою досягнення рівня армій провідних західних країн як в плані структури та оснащення, так і в сфері соціальних стандартів.  
Як відомо, одним з аргументів противників євроатлантичної інтеграції України є те, що вступ нашої держави до Альянсу нібито вкрай негативно впливатиме на стосунки з Російською Федерацією (певні російські політичні сили, як відомо, посилено підтримують цей постулат). Проте аналіз щодо реакції Москви на останні хвилі розширення НАТО на Схід свідчать про інше. Так, коли приєднання до Північноатлантичного альянсу колишніх країн - членів Організації Варшавського договору й прибалтійських країн стало фактом, Росія попри всі власні попередні засуджуючі заяви врешті змінила своє ставлення до цього процесу й "відкорегувала" власну зовнішню політику. Після вступу до  
Організації Північноатлантичного договору Польщі, Угорщини та Чехії у 1999 році між Російською Федерацією та НАТО у травні 2002 року було підписано Угоду про створення Постійної Ради Росія-НАТО. Це, зауважимо, більший за формат нинішньої співпраці Києва з Брюсселем, яка відбувається в рамках лише постійної Комісії Україна-НАТО. А до цього, з середини 2001 року, у повному обсязі відновився діалог між Москвою й Альянсом, який було припинено після операції в Югославії у 1999 році. Тобто є всі підстави розраховувати, що врешті євроатлантичні прагнення України будуть адекватно сприйняті нашим північно-східним сусідом й не виглядатимуть "катастрофічно" на міждержавних стосунках.  
 Але отримання українським суспільством інформації щодо НАТО не означає агітацію чи то пропаганду за Альянс. Так само об'єктивно надаються дані й щодо "втрат" нашої держави від вступу. Взагалі фахівці Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України нарахували 20 аргументів за приєднання до Організації Північноатлантичного договору й 6 аргументів проти цього. Серед останніх - те, що Україні потрібно буде надавати збройну підтримку союзникам, якщо на їх територію буде зроблено напад, ймовірне збільшення витрат на військові потреби (експерти називають цифру 1,7-2,0% від ВВП проти нинішніх 1,4%, хоча, зауважимо, ці самі два відсотки на утримання ЗС України вже "вбиті" в діючу Державну програму розвитку ЗСУ на 2006-2011 рр., тож можливе збільшення витрат лише відповідатиме законодавчим нормам, які діють вже сьогодні). А також тимчасове припинення вигідних для нашої держави економічних кооперативних зв'язків з Росією, певне збільшення терористичної загрози від того, що Україна стане часткою політичної Європи й ін.  
Тож, говорячи про вступ нашої країни до НАТО, ані представники державних інституцій, ані дипломатичного корпусу країн-членів Альянсу, акредитованого в Україні, ані експерти незалежних організацій не вдаються до "ура-патріотичних" гасел. Жорстка позиція й Брюсселя, й української влади полягає в тому, що суспільство країни повинно отримати "голу" правду, тобто об'єктивну інформацію щодо усіх "pro" й "contra". А приєднатися чи не приєднатися до найпотужнішої сьогодні системи міжнародної безпеки у світі нашій державі - вирішувати нам з вами. Й, напевно, враховуючи значення для України зв'язків з Росією, ми повинні рухатися в бік євроатлантичного простору, не забуваючи й про Схід.

3.4. Скільки коштуватиме українцеві членство в НАТО

Членство України в  НАТО коштуватиме кожному українцеві лише 4 гривні щорічно. НАТО одразу будуватиме нам дороги та навіть аеропорти. Так  стверджують агітатори за альянс в рамках нової інформаційної  програми. А от коли переконають вони більшість українців пристати до альянсу - ніхто не говорить, розповідає 5 канал.  
Безпечно і недорого. Так оцінює можливе членство України в НАТО експерт Інституту зовнішньої політики Олександр Палій. Як доказ - наводить приклад Польщі, Чехії та Прибалтійських країн. На території цих держав досі не збудували жодної американської військової бази, щорічно держави сплачують до НАТОвського бюджету не більше 30 мільйонів доларів, а вояки тут і надалі користуються зброєю радянського зразка.  
Натомість Північно-Атлантичний альянс витрачає мільйони доларів на розбудову доріг, портів та аеродромів у тих країнах, котрі нещодавно приєдналися до НАТО. Фахівці переконані - вступ України до цієї військово-політичної організації стане для західних бізнесменів сигналом про те, що сюди можна безпечно вкладати інвестиції. Сама лише Польща отримала в дев`яносто сьомому році три мільярди доларів, а у рік вступу країни до НАТО - в дев`яносто дев`ятому - вісім мільярдів доларів інвестицій.  
Такими аргументами експерти намагатимуться переконати українське суспільство змінити свою думку щодо НАТО. Адже противники євроатлантичної інтеграції України поки що в більшості. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями проти зближення із НАТО виступає 53 відсотки населення. Проте соціологи відзначають і тенденцію зростання кількості прихильників блоку. Порівняно з весною їх стало більше на п`ять відсотків. Науковці кажуть: якщо б референдум провели за три роки, то його результати могли б здивувати противників вступу до альянсу.  
Соціологи зазначають - прихильників НАТО стало більше серед різних верств населення України. Проте найбільше Україну в НАТО хочуть бачити саме військові.

Висновки

Здобувши незалежнiсть, Україна отримала геополiтичний спадок, як держава між Сходом і Заходом, з винятковим положенням на перетині основних торгових шляхів, багатими природними та людськими ресурсами. Становищем на 1991 рiк її геополiтичний рейтинг визначався перш за все наявнiстю ядерної зброї, частини радянського ВПК, трансконтинентальної транспортної iнфраструктури, вiйськово-морської бази на Чорному морi та рядом iнших вiйськово-стратегiчних компонентiв, розташованих на її територiї.  
Сьогодні Україну розглядають як державу, що визнала свої державні пріоритети на користь демократії, правової держави та прав людини. З точки зору геополітичного положення та значення України у своєму регіоні її на сьогодні розлядають як повноцінного суб’єкта на міжнародній арені та відводять її важливе місце у концепціях на програмах регіонального та світового характеру. Частково Україна включена в поле iнтересiв трьох свiтових полiтичних i економiчних гравцiв: США, деяких країн Захiдної Європи i Росiйської Федерацiї. Тобто, Україна знаходиться в залежностi як вiд Заходу, так i вiд Росiї. Рiшучий поворот в той, чи iнший бiк може бути пов'язаний з втратами. Традицiйно змiст нашої зовнiшньої полiтики розглядається виключно як вибiр напрямку орiєнтацiї, а не вибiр змiсту i способу активної дiяльностi на мiжнароднiй аренi полiтицi.  
    Погляд українських науковців та полiтикiв про вiдношення до України iнших держав полягає в тому, що ми займаємо важливе мiсце в свiтовiй полiтицi, являючись противагою Росiї i можемо розглядатися як кандидат на входження в Європу. Однак аналiз "Стратегiчної концепцiї пiвнiчноатлантичного союзу" не пiдтверджує ці самонадiянi сподiвання. Стаття 36 "Стратегiчної концепцiї НАТО" проолошує: "Росiя вiдiграє виключну роль в забезпеченнi євроатлантичної безпеки". Стаття 37 того ж документу зазначає: "Україна займає особливе мiсце в обстановцi безпеки в Євроатлантичному регiонi i являється важливим i цiнним партнером в справi захисту стабiльностi i спiльних демократичних цiнностей".  
Тобто, Росiя вiдiграє виключну роль, Україна займає особливе мiсце. Україна - це лише мiсце (арена дiй) для НАТО, i це потрiбно усвiдомлювати. Пiсля приєднання ряду країн Схiдної Європи до НАТО що фактично змiнило розклад сил на театрi вiйськових дiй євразiйського континенту, Україна поки нiяк не вiдреагувала i не заявила своєї позицiї вiдносно цiєї змiни сил.  
Зовнiшньополiтична офiцiйна стратегiя України сьогоднi визначена як "багатовекторнiсть". Багатовекторнiсть - це невизначенiсть в зовнiшнiй полiтицi, невизначенiсть в геостратегiї України.  
Після добровільної відмови України від ядерної зброї, утвердженню військових пріоритетів нового аспекту набули відносини України і НАТО. Північно-Атлантичний Альянс сьогодні проводить різновекторну політику щодо України. Ці відносини належним чином закріплені міжнародним договорами, проектами та програмами та ратифіковані Верховною Радою України. Власне, така ґрунтовно розроблена нормативно-правова база відносин України і НАТО сприяє ефективному практичному втіленню задекларованих засад. Безперечно завжди залишатиметься для України актуальним питання відносин з державами, колишніми республіками СРСР, а особливо з Росією. Власне, для України, на сьогодні, тому таким складним і є питання вибору напрямку зовнішньої політики. Створення Єдиного Економічного Простору на теренах СРСР ще раз підтверджує спільності в не лише належності до певного регіону, а й в політичних та економічних пріоритетах.

Список  використаної літератури

1.                 Закон України «Про міжнародні договори України», № 3767-ХІІ від 22 грудня 1993 р.  
2.                 Конституція України від 28.06.1996р.  
3.                 Постанова ВРУ “про зовнішньо-політичні пріоритети України” // Голос України №5/93 
4.                 Постанова ВРУ “про втілення програми Україна – НАТО в державно-політичний курс України // Голос України № 14/03 
5.                 Програма дій Україна – НАТО // www.mzs.com.ua 
6.                 Ружмон Д. Європа у грі. Шанс європейців. Відкритий лист до європейців : Пер. з фр. – Львів, 1998 – 280с. 
7.                 Угода про формування ЄЕП // Голос України №11/ 03. 
8.                 Концепція формування ЄЕП // Голос України №11/ 03. 
9.                 Указ Президента “про втілення програми Україна – НАТО” //Голос України № 14/03. 
10.            Баган О. В. Українська Понтида. Геополітичні виміри сучасної України. – Дрогобич: “Коло”, 2002. - 253с.  
11.            Вакулевич В.О. Політико-історичний вимір Європейської традиції – Кіровоград, 2000 – 62с. 
12.            Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: навчальний посібник, К., : АМУПП – 1997 – 200с.  
13.            Колосов В.А. Политическая география: проблемы и методы. – Л.: Наука, 1988. – 192 с.  
14.            Нартов. Геполитика. – М.: Из-во ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 440с.  
15.            Основи політичної науки. / За ред. Б.Кухти. – т.IV.-Львів: Кальварія., 1999. – С.193 - 197.  
16.            Рябов С. Політологія : Словник термінів і понять. - К.,1996. - 192с.  
17.            Балашов Г.В. Политика...(рассказы, статьи, комментарии) – Дніпропетровськ, 1997 – 56с. 
18.            “Міжмор’я” – геополітика Центральної Європи // www.sesna.com.ua/im/geoua.html  
19.            Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. ГППУкраїни (сутність і основні риси) // Укр. геогр. журнал. – 1994. – №№ 1-2. – С. 3-9.  
20.            НАТО викликає нині більшу зацікавленість українців, але відчувається брак інформації/ В. Каспрук //Надзвичайна ситуація. - 2005. - № 3. - С. 20-23.  
21.            Раніше Україна і НАТО будували гарні собори, тепер їх необхіднозаповнити людьми, які вірують/ В. Каспрук //Надзвичайна ситуація. - 2005. - № 5. - С. 56-59.  
22.            Вступ до НАТО: "за" і "проти"/ О. Авраменко, Г. Ярмиш //Політика і час. - 2006. - № 1. - С. 94-96.  
23.            НАТО помочь: Пока государство держит ученых на голодном пайке, их научные проекты финансирует НАТО/ Д. Громов //Корреспондент. - 2006. - № 35. - С. 58-59  
24.            , НАТО і безпека Європи/ І. Храбан //Політика і час. - 2006. - № 7/8. - С. 35-40.  
25.            Правові проблеми захисту інформації з обмеженим доступом на шляху України до НАТО/ В. Артемов //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 10. - С. 50-53.  
26.            Україна в НАТО: переваги чи витрати?/ К.В. Семчинський //Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - N99. - С. 187-200