Правова держава

    Одним  з найважливіших завдань України на сьогодні є будівництво правової, соціальної, демократичної держави, головними принципами якої повинні бути верховенство правового закону та приорітет прав і свобод людини. В умовах сьогодення особливої актуальності набуває дослідження умов і тенденцій розвитку державності в Україні, як складової частини європейського співтовариства,  а особливо в цьому контексті розвитку теоретичної концепції правової держави. Формування та існування правової держави в будь – якій державі передбачає встановлення  реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу на суспільні відносини. Наша держава, Україна, теж встала на цей складний шлях формування правової держави. В зв’язку з цим, перед нашою державою постає комплекс проблем пов’язаних насамперед із необхідністю теоретичної розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства. Програма побудови правової держави розрахована на майбутнє, а майбутнє, в основному, визначається минулим, то підходи до створення української моделі правової держави, визначення шляхів до її утвердження, треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно – правових структур і країни в цілому.

    Світовий досвід практичного розв’язання проблем, пов’язаних із державно –правовим будівництвом, свідчить, що не існує якогось класичного зразка правової держави. Про те функціонують її історично – посталі, національні чи регіональні, моделі.

    Поряд із національно – історичними особливостями, змінами темпів розвитку, не в останню чергу, при створенні правової держави в Україні, має враховуватися й одна загально – соціологічна закономірність, визначена І.С. Нарським: “Сукупні результати діяльності людей не збігаються, і при тому суттєво, по-перше, з їх сподіваннями і, по-друге, з деякими “вищими цілями” історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії”. Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям, ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну концепцію, головна теза якої полягає в тому, що “в загальній історії дії людей призводять певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони розраховували, а до результатів несподіваних і небажаних.”

    У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження, проявившись у кричущій невідповідності цілей, проголошених “будівничими нового суспільства”, і засобів, обраних ними для досягнення цих цілей. Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М.Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім’я примарного “світлого майбутнього“.

    Щоб уникнути повторення пройденого, слід дотримуватися, щонайменше, двох важливих засад:

– визначення мети, ідеалу суспільного і державно – правового розвитку, його деталізація – мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;

• узгодження та досягнення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм державно – правового розвитку.

    Правова держава передбачає передусім розвиток її юридичної бази, тобто її законодавства. В останні роки в нашій державі прийнято чимало законів, які регулюють найважливіші суспільні відносини в різних сферах життя. У Конституції України прийнятій 28 червня 1996 року критерієм закріплення основних прав та свобод громадян стали міжнародні стандарти, ті загальновизнані принципи й норми міжнародного права, які були зафіксовані, зокрема в Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Пакті про громадянські та політичні права, Паризькій хартії для нової Європи. 
Розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина здійснюється в законах України, зокрема, законах про власність, підприємництво, свободу совісті та релігійних організацій, про статус суддів, прокуратуру, адвокатуру та інших нормативно – правових актах нашої держави.

Верховенство закону, як однієї з основних ознак правової держави, зміцнення його авторитету досягається шляхом поліпшення якості законів, а також  це досягається шляхом удосконалення законодавчого процессу в нашій державі. Крім прав і свобод людини і громадянина, в законах звичайно повинні бути визначені також права нації, народу, різних національностей, які проживають на території України. Яскравим прикладом виконання цієї вимоги можна назвати Закон України “Про національні меншини в Україні”, який було прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток. Також на законодавчому рівні знайшов своє відображення загальнодозвільний принцип. У чинних законах значно розширено сфери діяльності громадянина, межі його свободи. Наприклад закон передбачає право власника вчиняти щодо свого майна будь – які дії, які не повинні суперечати закону, а підприємці, наприклад, мають право самостійно приймати рішення і здійснювати будь – яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. 
   У плані реалізації такої ознаки, як взаємовідповідальність особи та держави, слід зазначити, що вона діяла раніше лише в напрямі відповідальності громадянина перед державою. Тепер ситуація змінилася. В Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав. Наприклад, Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” встановлює порядок видачі компенсацій незаконно репресованим громадянам, надання їм певних пільг. 
    Уже дещо зроблено в Україні і для підвищення політичної культури населення. Так, закони України публікуються в засобах масової інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної Ради, систематично виходять в ефір телерадіоканали політичної тематики, збільшено набір студентів у юридичні вузи та на юридичні та політологічні факультети. 
    Звичайно побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча влада належить парламенту - Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам – Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам. Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням; виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних, господарських та інших справ). 
Важливим у плані побудови правової держави, на мою думку, є також створення ефективного механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Арбітражний процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення, які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони “Про адвокатуру”, “Про нотаріат” та інші. 
    На підняття авторитету судових органів, забезпечення незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону спрямований Закон України “Про статус суддів”. Цей закон встановлює порядок обрання суддів, процедуру здійснення правосуддя та недопустимість втручання в цю діяльність, а також інші важливі положення. Високими є вимоги щодо осіб, котрі обираються на посаду судді. 
На сьогодні значно розширено коло питань, з яких можна звернутися до суду. Доступність суду для кожного громадянина – це своєрідний показник того, як близько наше українське суспільство підійшло до правової держави. 
    Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб'єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами прокуратури.

       Побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем “готовності“ як суспільства, так і кожного громадянина до цих змін. На мою думку, варті пильної уваги слова К.Маркса про те, що “теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб”. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно, щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості, усвідомив це кожен громадянин. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою, розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із досвідом інших держав, прищеплюючи все корисне й повновартісне.

    Зрозуміло, було б спрощенням вважати, що в умовах правової або будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них. Дійсно, чи можна, наприклад, обійтися без звичайних законів або підзаконний актів в процесі реалізації конституційного права на працю, на відпочинок, на охорону здоров’я, на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж в процесі реалізації права на освіту? Ні, звичайно. Бо виникаючі при цьому суспільні відносини настільки складні і багатогранні, що для свого упорядкування вони об’єктивно вимагають не один, навіть самий авторитетний, фундаментальний акт, який є конституційним, а систему взаємопов’язаних з ним вимог і розпоряджень.

    Отже, в умовах правової держави мова повинні існувати нарівні із законами і підзаконні, відомчі акти. Існування їх неминуче. Воно зумовлене самою природою і характером регульованих ними суспільних відносин. В Україні та інших країнах, що ставлять своєю метою формування правової держави, питому вагу підзаконних, відомчих актів треба змінити. В іншому випадку, призови і установки про створення правової держави, неминуче залишаться нереалізованими призовами і установками,

    У числі найважливіших ознак і рис правової держави виступає не тільки створення, але і підтримка в суспільстві режиму демократії, законності і конституційності, запобігання спробам узурпації влади, зосередження її в одних або декількох руках.

    Крім названих, є і інші ознаки і риси, які характеризують правову державу, що принципово відрізняє її від не правової держави. Їх досить багато і вони дуже різноманітні. У своїй сукупності вони дають загальне уявлення про те, що є правова держава, її зміст, основні цілі її створення і призначення. Нарешті, які умови її формування і функціонування. Це є принципово важливим, особливо для сучасної України, рівно як і для інших країн, що ставлять перед собою задачу формування на базі існуючих державних структур правової держави. Бо якщо в країні немає реальних – об’єктивних і суб’єктивних умов для створення, а потім – нормального функціонування правової держави, то не може бути і мови про успішне розв’язання даної проблеми. Насамперед, ці умови асоціюються з необхідністю досягнення високого рівня політичної і правової свідомості людей.

    Принципово важливими передумовами створення правової держави в нашій країні є також:

 – наявність в суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності і конституційності;

 – затвердження принципу  плюралізму думок у всіх сферах життя суспільства і держави;

–  розвиток системи самоврядування народу в центрі і на місцях;

     – послідовне розширення  і поглиблення в сфері економіки,  політики, культури, науки, в соціальній  сфері життя суспільства принципів реальної демократії.

    Серед існуючих умов і передумов успішного формування і функціонування правової держави також потрібно назвати наявність в країні громадянського суспільства, проте його формування в Україні ще не завершилось.  

    У цей час українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабкістю демократичних традицій і навичок. Якщо і можна для України визнати концепцію правової держави, то, зрозуміло, з цілим рядом обмовок, враховуючи відношення українців до права як соціального інструмента, історичну прихильність до сильної держави, низьку “природну” правову активність та ініціативу. Зважаючи на молодий вік Української держави та відсутність досвіду державотворення, можна з упевненістю стверджувати, що положення про те, що Україна є правовою державою, які закріплені в Конституції, є чисто декларативними. Нам потрібно докласти ще багато зусиль для того, щоб Україна вийшла на той рівень стандартів суспільного, правового та політичного життя, який дасть їй змогу почувати себе рівною серед інших правових держав. Наш народ з давніх давен славився тим, що ми всіма силами намагаємось досягти поставленої мети. Тому будемо вірити в поставлену перед нами ціль розбудови правової держави, не зходити з обраного шляху.