Шляхи удосконалення системи політичної безпеки українскої держави

Національні інтереси — це визначальні потреби  суспільства (держави), які співвідносяться з його (її) базовими цінностями і виражаються у вигляді програмних нормативних цілей у певних законодавчих актах.

Національні інтереси України відображають:

— фундаментальні цінності та прагнення  українського народу, його потреби  в належних умовах життєдіяльності, підвищення стійкості державних  інститутів;

— розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців, розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності усіх національностей, що проживають в Україні;

— зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;

— створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

— подолання економічної кризи  і створення соціально-орієнтованої ринкової економіки;

— збереження та підвищення науково-технічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

— забезпечення технологічної та техногенної  безпеки життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього  природнього середовища та раціональне  використання природних ресурсів;

— забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в  усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

— створення ефективної системи національної безпеки на місцевому, регіональному  та національному рівнях.

До пріоритетних зовнішніх національних інтересів України належать:

— забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів;

— інтеграція України до європейського  політичного, економічного правового  та до євроатлантичного безпекового  простору;

— налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування у європейську та світову спільноту при збереженні економічної самостійності;

— недопущення домінування іноземного економічного, політичного та культурного  впливу, економічного та культурно-інформаційного імперіалізму;

— досягнення вільного доступу до важливих економічних зон, комунікацій та інформаційних потоків;

— підтримка міжнародного процесу з нерозповсюдження ядерних технологій, нових видів озброєнь, зниження чисельного і бойового складу збройних сил;

— участь у будівництві ефективної міжнародної, глобальної та регіональної безпеки.

Потреби розвитку України лише в деяких сферах державного і суспільного життя в певних регіонах, у тих чи інших часових періодах, відображають тимчасові (минущі та проміжні) інтереси. Прикладами таких інтересів можуть бути: подолання економічної кризи, усунення розбіжностей у зовнішньополітичних орієнтаціях регіонів, подолання навмисне створюваного ворогами української незалежності образу України як авторитарної держави, подолання суперечності між необхідністю прискореної модернізації Збройних сил України та можливостями державного фінансування їх розбудови тощо.

3. Національна безпека як стан відносин з приводу захищеності національних інтересів має своїм антиподом загрози і небезпеку. Загрози національній безпеці — це стан відносин, коли існує очевидний намір (обіцянка) однієї держави (держав), юридичних чи фізичних осіб завдати шкоди національним інтересам іншої держави (держав). Загрози становлять потенційну небезпеку для національних інтересів. Небезпека національним інтересам — це практичні дії однієї держави (або груп держав), юридичних чи фізичних осіб щодо завдання безпосередньої шкоди національним інтересам іншої держави.

За ступенем можливої шкоди інтересам  громадянина, суспільства та держави  систему небезпек можна класифікувати  в такому порядку:

— ризик — можливість виникнення ситуації або її існування, за якої формуються передумови протидії процесу реалізації національних інтересів, цінностей, системі  забезпечення національної безпеки;

— виклик — конкретна протидія захисту  національних інтересів та цілей, вирішенню завдань забезпечення національної безпеки у формі офіційних і неофіційних політико-дипломатичних дій, економічної та інформаційної експансії тощо;

— небезпека — завдання шкоди важливим національним інтересам і національній безпеці в обмежених (локальних) масштабах;

— загроза — безпосередня небезпека  заподіяння шкоди життєво важливим національним інтересам і національній безпеці, яка виходить за локальні межі й зачіпає основні національні  цінності: суверенітет, державність, територіальну  недоторканість.

Загрози та небезпеки для національної безпеки  необхідно розглядати на двох рівнях. По-перше, загрози національної безпеки України, що мають загальносистемний характер і зумовлені об'єктивними особливостями розвитку сучасної цивілізації. Це насамперед проблеми, пов'язані з процесами глобалізації різних сфер суспільного життя, поглибленням суперечностей між глобалізацією і національно-державними формами суспільного розвитку, песимістичними демографічними, екологічними, енергетичними прогнозами на першу половину XXI ст., ймовірність не лише виникнення, а й збільшення кількості локальних конфліктів, виникнення конфліктів між різними цивілізаціями тощо. Ці загрози мають глобальний і регіональний характер. По-друге, загрози, зумовлені специфічними проблемами сучасної України як незалежної держави, зокрема, системною економічною кризою, повільними темпами трансформаційних процесів в Україні в напрямі до демократії, а також процесів соціальної та політичної структуризації суспільства. За масштабами можливих наслідків ці загрози можуть бути загальнонаціональними, локальними, поодинокими.

Загрози й небезпеки можна також класифікувати  за сферами суспільного життя, в  яких вони виявляються, або за типами національної безпеки.

3.1 Загрозами політичної безпеки України треба вважати реальні впливи, які ускладнюють або унеможливлюють здійснення національних політичних інтересів і створюють небезпеку для суверенітету нації й свободи особистості, незалежності, соборності, стабільності та прогресивного розвитку Української держави як рівноправного суб'єкта міжнародних відносин.

До  них належать:

— порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини та громадянина, зокрема при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;

— посягання на державний суверенітет  України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

— спроби втручання у внутрішні  справи України з боку інших держав;

— військово-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

— розвідувально-підривна діяльність іноземних  спеціальних служб;

— загроза посягань з боку певних груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

— поширення корупції, хабарництва  в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої  злочинної діяльності;

— злочинна діяльність проти миру і  безпеки людства, насамперед поширення  міжнародного тероризму;

— загроза використання з терористичною  метою ядерних та інших об'єктів на території України;

— можливість незаконного ввезення до країни зброї, боєприпасів, вибухових речовин та засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

— спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань  та намагання використати в інтересах  певних сил діяльність військових формувань  і правоохоронних органів держави;

— прояви сепаратизму, намагання автономізації  за етнічною ознакою певних регіонів України.

Важливою  умовою протидії основним загрозам для  національної безпеки України є  створення ефективної системи забезпечення національної безпеки,правильне визначення пріоритетів державного розвитку. Україна не має ані потужного військового, ані всесвітньо значущого енергетичного потенціалу.

 До чинників, що сприяють утвердженню ефективної сучасної системи національної безпеки, належать:

— пітримка народними масами ідеї без'ядерного, ненасильницького миру;

— розвиток інтеграційних та інтернаціоналізаційних процесів світової спільноти;

— прогресивна діяльність представників  політичних кіл і сил держави, а також військово-політичного керівництва.

Національна безпека як стан захищеності життєво  важливих інтересів людини, суспільства  і держави є об'єктивною передумовою  становлення та розвитку державної  самостійності України, чинником утвердження  демократичного суспільства.

У процесі функціонування національної безпеки реалізуються національні  інтереси України — фундаментальні цінності, потреби, прагнення українського народу, без яких неможливе його існування.

Захист  національних інтересів України  передбачає діяльність із виявлення, попередження та усунення загроз для національної безпеки в усіх важливих сферах життєдіяльності.

Національна безпека України як інтегральне  явище охоплює такі види безпеки: політична, економічна, державна, соціальна, інформаційна, економічна, гуманітарна, військова тощо.

Національна безпека — це один із рівнів функціонування міжнародної безпеки як діяльності держав зі створення відносин між народом і державою, які унеможливлюють реальні загрози розвитку суспільства.

4. Система забезпечення національної безпеки України

Конституційні гарантії прав, свобод і обов'язків за забезпечення безпеки особи і громадянина  є важливим засобом, одним із шляхів зміцнення стану національної безпеки  України, чинником сили політичного  режиму.

Загальна система забезпечення національної безпеки України —  це єдиний державно-правовий механізм, у якому кожний суб'єкт безпеки  виконує функції захисту національних інтересів у межах повноважень, які визначаються законодавством України. Діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю, відповідно до законодавства України.

Основні функції  системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

— створення й підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що охоплює: створення та постійне вдосконалення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, розподіл їхніх функцій; кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення складових частин (структурних елементів) системи; підготовку сил та засобів до їх застосування, згідно з призначенням;

— управління діяльністю системи  забезпечення національної безпеки, що охоплює вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки; організацію  і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами; оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів для забезпечення національної безпеки та їх наслідків;

— здійснення планової й  оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що охоплює: визначення національних інтересів та їх пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінку можливих загроз, причин їх виникнення та наслідків їх вияву; запобігання й усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів, ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників;

— участь у міжнародних  системах безпеки, що охоплює: входження в існуючі та утворення нових глобальних, міжнародних і регіональних систем безпеки; утворення та участь у роботі багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих політичних, економічних, військових та інших органів; розроблення відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за військовою сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки; дотримання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Державна  політика національної безпеки визначається, виходячи з пріоритетності національних інтересів і здійснюється реалізацією стратегій, концепцій, доктрин у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України зумовлений необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національних інтересів.

 

Досягнення завдань національної безпеки у політичній сфері здійснюється за такими напрямами:

— створення дієвих механізмів захисту  прав людини в країні та у світі;

— запобігання й усунення спроб  втручання у внутрішні справи України;

— входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;

— уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;

— побудова надійної системи захисту  конституційних засад, запобігання  і боротьба з порушеннями законності та правопорядку;

— забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, зокрема щодо розподілу сфер впливу на території України;