Шпаргалка по "Политологии"

§Взаємна відповідальність особистості і держави. Відносини між державою, як носієм політичної влади, і громадянином, як учасником її формування і здійснення, повинні будуватися на началах рівності і справедливості.

Визначаючи в законах  міру свободи особистості, держава  в цих межах обмежує себе у  власних рішеннях і діях.

§Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.У соціально-політичному житті свобода людини виступає як його право. Правова держава визнає за індивідом певну сферу свободи, за межі якої втручання держави недопустиме.

§ Правовий характер свободи індивіда проявляється в різних сферах суспільного життя. У сучасній демократичній державі об'єктивне право свободи втілюється в суб'єктивних правах особистості, різноманітних за своїм конкретним змістом. Але головне в них - це права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах: право на недоторканість особистості, право на освіту, соціальне забезпечення, судовий захист, вільне пересування в межах державної території.

§ Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.

5.Концепція політичного лідерства та його типологія.

Проблема лідерства стала предметом  наукового дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ  лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. цілей. Лідер (від  англ. leader-вождь) – авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у соціальних процесах. Лідер – особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності. Проблеми лідерства вивчають різні науки: психологія, соціологія, соціальна психологія і т.д. Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями. Роль лідерів є особливо значною в переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання.

6.Системний аналіз  та його роль у становленні  теорії політичних систем суспільства.

Системн-й аналіз політологи вважають особливо важливим у пізнавальному відношенні. Цінність і важливість такого підходу полягає у цілісному сприйнятті об’єкта досл-ня та загальному аналізі зв’язків між окремими елементами в межах широкого цілого. Теорії політичних систем створили Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд. Американський соціолого Толкотт Парсонс  Політична система — це цілісна, упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів і інститутів, пов’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні (посткапіталістичні), перехідні, постколоніальні тощо. Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, утвердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.

Для перехідного типу політичної системи (країни СНД, країни Східної Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та інших демократичних елементів у суспільстві з одночасним існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. У суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди «лівого» й «правого» спрямування, посилюється націоналізм. Перехідний тип політичної системи характеризується також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочинності тощо. Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим. Політичний режим — це способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин громадянського суспільства та політичної влади. У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні.

7.Основні типи й оціночні показники легітимності влади.

Маркс Вебер ідею про те, що влада  може бути легітимна і нелегітимна. Легітимна - це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада папи Рим.) Нелегітимна - коли відбув. Переворот  влади, або коли народ перестає довіряти владі, яку вони обрали. Легітимна влада може впадати в кризу з таких причин: історично-перехідний період, технологічний переворот, зміна соц. стр-ри сусп, коли з’явл нові соц класи, прогресивні вимоги осн груп сусп. не приймаються політ. Елітою, якщо вже існуючі нові владні стр-ри в сусп. не в змозі виправдати надії шир. верств населення. Шляхи подолання кризи: зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами часу; проведення корінних стр-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції, які існув. в сусп.; створ. такої політ. організації, яка базується на традиц. інститутах та на вимогах соц. груп.

8.Принципи  і сутність поділу влади в  демократичному суспільстві.

Слід зазначити, що політична влада  є неподільною, оскільки вона суверенна. Саме її єдність та неподільність стають гарантами стабільності політичного життя. Водночас політична й державна діяльність з реалізації влади не є однорідною, бо вона виявляється в різних формах: законодавчій, виконавчій та судовій. Ось чому існує проблема поділу праці державних органів. Зовсім невипадково, що в боротьбі проти свавілля феодальної монархії представники нового буржуазного класу широко використовували ідею поділу влади як засіб подолання свавілля й беззаконня існуючої тоді політичної влади. У політичній теорії така ідея поділу влади отримала назву системи «стримувань» і «противаг», що ставала гарантом законності та правопорядку в суспільстві. Як свідчить політичний досвід, запровадження в державне управління «стримувань» і «противаг» забезпечує стабільність політичної системи і водночас є гарантією проти свавілля та гіперцентралізації влади в суспільстві. у США і був запроваджений принцип «поділу влади». У чому полягає його суть?

За конституцією країни законодавча  влада належить конгресу, який складається з палати представників та сенату. Виконавча влада — прерогатива президента США. Обирається він не конгресом, не населенням, а виборщиками. Президент США є главою держави та уряду. Він не підзвітний конгресу. Але палата представників може вчинити процес імпічменту (усунення від влади) проти президента в разі допущення ним правопорушень. Однак рішення про притягнення президента до відповідальності може прийняти тільки сенат. Як відомо, колись американський правлячий клас вирішив принести в жертву президента Ніксона, щоб урятувати престиж американської політичної системи в цілому. Конгрес затверджує держбюджет на подання президента. Президент призначає міністрів, але за згодою сенату. Закони, що приймаються конгресом, підписує президент, він може їх повертати (накладати вето). Конгрес може подолати вето, схваливши закон повторно (2/3 голосів у кожній з палат).

Верховний суд США складається  з голови та членів суду, котрі призначаються  на все життя. Склад суду погоджується з сенатом. Суд є органом конституційного нагляду.

Як бачимо, законодавчу, виконавчу  та судову владу в США дуже ретельно поділено на окремі сфери, щоб уряд не міг діяти без погодження з  усіма «гілками влади». А суть поділу влади як ідеї, що стоїть нарівні  з ідеями вічних і невідчужуваних прав людини і громадянина, народного суверенітету, гласності та інших загальнолюдських цінностей, полягає у впровадженні в політичне життя суспільства, його політичну систему таких «стримувань» та «противаг», котрі б надійно забезпечували продуманість, єдність цілей, плодотворний консенсус у діяльності всіх ланок державного апарату, гарантуючи цим належну ефективність його роботи.

9.Предмет, методи, категорії  і функції політології.

Політологія - наука, об’єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством Деякі науковці вважають, що політологія - це наука про систему закономірних взаємозв’язків соціальних суб’єктів з приводу політичної влади, боротьби за неї, про сутність методи та форми політичного владування Ряд політологів предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи розвитку і функціонування політичних систем. Інша група вчених вважає предметом політології вивчення системи закономірностей розвитку і функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичній системі. Політології властиві різноманітні функції: Теоретико-пізнавальна, що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Вона виступає теоретичною основою політичної творчості, політичних реформ і реорганізацій. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідити досвід політичної діяльності соціальних суб’єктів. Методологічна функція політології охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної і практичної реалізації здобутих знань. через світоглядну функцію утверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у суспільстві, оптимальному існуванню політичних інститутів. Прогностична функція полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прикладна функція забезпечує вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань. Методи політології - філософський, загальнонауковий, спеціальний. Широко використовуються методи емпіричних соціологічних досліджень, математичні методи, аналіз статистичних даних та ін.

10.Вибори та їх класифікація. Типологія виборчих систем.

Найбільш поширеною формою прямого  народовладдя є вибори, які на відміну  від інших його форм - референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн  світу. Шляхом виборів формуються різні  органи публічної влади, таки як парламент, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, а також представницькі органи місцевого самоврядування. За умов демократичного суспільства вибори - це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний напрям у його діяльності - періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів. За територіальною ознакою вибори бувають:

загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї  країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, і міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять  або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

вибори парламенту - вибори до Верховної  Ради України;

вибори на посаду Президента України;

вибори представницького органу територіальної автономії - вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

вибори представницьких органів  самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певною виду виборного органу або посади;

позачергові або дострокові, що проводяться  в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані  недійсними або такими, що не відбулися;

вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрата депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України.

вибори, що проводяться в разі утворення  нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою  участі виборців вибори бувають:

загальними, коли в них за законом  мають право брати участь всі виборці держави;

частковими, коли поповнюється склад  Верховної Ради України, місцевих рад  в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів  недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

дійсні, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;