Особливості вибірковості та переключення уваги

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка  до курсової роботи «Особливості вибірковості та переключення уваги» : 31 ст., 6 таблиць, 2 додатки, 15 літературних джерел.

Об’єкт – увага.

Предмет – психологічні особливості вибірковості та переключення уваги дітей віком 8-12 років.

Мета дослідження – вивчити психологічні особливості вибірковості та переключення уваги.

Методи дослідження – аналіз та систематизація теоретичного матеріалу, практична частина роботи була виконана за допомогою методів : експеримент,

тестування («Методика Таблиці Шульте») , («Вибірковість уваги за методикою Мюнсберга»). Обробка результатів здійснювалася за допомогою критерія Славіної.

Дослідження за методикою «Таблиці Шульте» показало що 70% учнів мають достатній рівень розвитку переключення уваги. Потрібно зазначити, що двоє учнів мають низькі показники. Дані учні також мають низький рівень успішності у навчанні і потребують корекційно-розвивальної допомоги з боку шкільного психолога.

Згідно з результатами методики Мюнсберга, можна сказати що у 60% дітей не погана вибірковість уваги. Учні з середніми рівнем успішності мають більш низькі результати. Учні з низьким рівнем успішності мають найнижчі показники. На основі даних, ми можемо стверджувати про залежність успішності в навчанні від переключення та вибірковості уваги.

Результати курсової роботи рекомендується використовувати при наборі до шкіл, коледжів та інших подібних закладів.

Ключові слова:  УВАГА, УВАЖНІСТЬ, ДОМІНАНТА, ОРІЄНТУВАЛЬНИЙ РЕФЛЕКС, ВЗАЄМНА ІНДУКЦІЯ, МИМОВІЛЬНА УВАГА, ДОВІЛЬНА УВАГА, ПІСЛЯДОВІЛЬНА УВАГА, ЗОВНІШНЯ УВАГА, ВНУТРІШНЯ УВАГА, ОБСЯГ УВАГИ, СТІЙКІСТЬ УВАГИ, РОЗПОДІЛ УВАГИ, ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ УВАГИ, КОЛИВАННЯ УВАГИ, РОЗСІЯНІСТЬ УВАГИ.

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………5

Розділ І. Психологічні особливості уваги.

1.1. Поняття уваги ……………………………………………………………7

1.2 Фізіологічні основи уваги…………………………………………….......9

1.3.Форми уваги і властивості уваги ………………………………………..12

Розділ ІІ. Дослідження вибірковості та переключення уваги.

2.1.Опис методів дослідження ……………………………………………….18

2.2.Результати проведеного дослідження……………………………………19

2.3.Корекційно-розвиваючі вправи для уваги ………………………………23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………..27

ДОДАТКИ………………………………………………………………………29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Психологи і фізіологи здавна намагалися з'ясувати механізми, які визначають вибірковість переключення уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.

Так, природу уваги  розглядали як результат рухового пристосування. Це означає, що до складу уваги входить м'язовий, руховий елемент. Згодом увага стала незмінним структурним компонентом психолого-педагогічної науки. Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені Й. Гербарт, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Г. Уолтер та ін. намагалися зрозуміти суть уваги як психічного процесу. Разом з тим, К.Д. Ушинський, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов та інші, характеризували увагу з точки зору психолого-педагогічної науки.

Актуальність теми полягає в тому, що увага є одним з ключових компонентів серед психічних процесів людини в які входить переключення та вибірковість уваги. Також увага є одним з вирішальних аспектів пізнавальних процесів людей.

Об'єктом роботи є увага.

Предмет роботи - психологічні особливості вибірковості та переключення уваги дітей віком 8-12 років.

Мета курсової роботи - вивчити психологічні особливості вибірковість та переключення уваги.

У зв'язку з  поставленою метою, нами були сформульовані  завдання:

1. здійснити комплексний аналіз проблеми уваги на теоретичному та практичному рівні;

2. охарактеризувати методичний аспект проблеми;

3. виявити рівень уваги учнів початкових класів;

4. узагальнити результати дослідження в авторських пропозиціях.

Мною були використані  методики: «Таблиці Шульте» на визначення переключення уваги, та методика Мюнсберга на переключення уваги.

Практичне значення: Результати, які я отримала в моїй курсовій не дуже втішні, дітям потрібні вправи, і різні задачі щоб покращувати переключення та вибірковість уваги.

Отримані результати можуть застосовуватися при наборі до шкіл, коледжів та інших подібних закладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Психологічні особливості уваги.

1.1 Поняття про увагу

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслухаючись або вдивляючись у щось, вона не чує, що до неї звертаються, не помічає перешкод на дорозі.

Вибірковість уваги  пояснюється більш вираженою  гальмівною дією вагомих для особистості  предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї  діють. За такого стану гальмівною дією вагомих для особистості предметів увага яскравіше відображаються нашою свідомістю. Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу. Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу  психологи пояснюють по-різному. Прибічники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумовлена взаємовпливами між спрямованістю діяльності, до виконання якої залучена людина, та спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напрям діяльності орієнтує спрямованість думок.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється діяльністю, в яку вони включені.

Оскільки увага виявляє  ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість  предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередившись на якомусь предметі, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не мають стосунку до того, чим вона займається, або не мають для людини ніякого значення. Усе, що особистість вважає вагомим, стає предметом її уваги. Природа уваги в психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної  психології (Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) вивчали лише внутрішню суб'єктивну  сторону уваги як явища. Увага, на їх погляд, – це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів. Виходячи з такого розуміння, В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги.

Увага – це фіксована  точка свідомості, найясніше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття в свідомості. Більш яскраве відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що являють собою ці нервові схильності. Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб'єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Отже, увага – це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень  є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає  в результаті асоціативних імпульсів  відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного емоційного тону.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І. М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм – руховий, тобто такий, що впливає на м’язи у формі затримки уваги. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу. Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів. Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

 

1.2.Фізіологічні основи  уваги

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними станами.

І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну  діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, вивчав фізіологічне підґрунтя уваги. І. П. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни навколишнього середовища, які зумовлюють загальне пожвавлення уваги й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення із змінами ситуації. Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам змогу пристосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активному настановленні аналізаторів на краще сприймання подразників, що впливають на організм. І. П. Павлов писав: «Щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до предмета, що з’явився, прислухаємося до звуків, що виникають, посилено втягуємо запах, який приходить до нас. І, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або предмет відповідними сприймальними поверхнями, відповідними органами чуттів». [10; 313]

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає  в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразників, які на нас діють. У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразників у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають більш або менш стійкі осередки оптимального збудження. Ці оптимальні збудження стають домінуючими і викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль. У зв’язку зі зміною характеру та сили подразників, які діють на нас ззовні або зсередини організму, осередок оптимального збудження може переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку до інших. У таких випадках змінюється і спрямованість уваги. У загальмованих ділянках кори головного мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували в стані збудження, гальмуються. З цього приводу І. П. Павлов писав: «Якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б у свідомої людини, що розмірковує, як по її великих півкулях постійно пересувається химерно-неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз змінюється у формі та за величиною, оточена по решті півкулі більш або менш значною тінню». [10; 314]

Значний внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту. Домінанта – це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. «Домінанта – це достатнє джерело збудження, яке досягає центру в певний момент, набуває значення панівного чинника в роботі інших центрів, нагромаджує збудження з окремих джерел, але гальмує здатність інших центрів реагувати на імпульси, які мають до них безпосередній відношення».[10;314] Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і служить фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

Загальмовані відносно слабші збудження (порівняно з домінуючими).

О. О. Ухтомський називав субдомінантними. Своїми дослідженнями він показав, що домінанта не лише гальмує субдомінантні збудження, а й посилюється за їх рахунок. У зв’язку з цим, домінанта стає сильнішою. Між домінантою та субдомінантами ведеться боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, доки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта – субдомінантою.

О.О. Ухтомський вважав, що в діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінантний стан. Людина завжди буває до чогось уважною.