По засобах педагогічної комунікації
контроль можна розглядати з точки зору:
1) способів: традиційний або нетрадиційний
(програмований контроль, тест);
2) характеру: суб'єктивний, об'єктивний;
3) використання ТСО: безмашинних, машинний;
4) форми: усний, письмовий;
5) часу: попередній, початковий, вихідний,
поточний, поетапний, підсумковий,
6) масовості (за охопленням студентів):
індивідуальний, фронтальний, індивідуально-групової;
7) контролюючої особи: викладач, студент-напарник
(взаємоконтроль), студент сам (самоконтроль);
8) дидактичного матеріалу:
· Контроль без дидактичного матеріалу (твір, усне опитування, диспут-спілкування
і т.п.);
· З дидактичним матеріалом (роздатковий матеріал, тести,
квитки, контролюючі програми і т. п.);
Оцінка і відмітка
Оцінка і відмітка є результатами проведеного
педагогічного контролю.
Оцінка - спосіб і результат, що підтверджує
відповідність або невідповідність знань,
умінь і навичок студента цілям і завданням
навчання. Вона передбачає виявлення причин
неуспішності, сприяє організації навчальної
діяльності. Викладач з'ясовує причину
помилок у відповіді, підказує студенту,
на що він повинен звернути увагу при перездачі,
доучуванням.
Позначка - чисельний аналог оцінки. Абсолютизація позначки веде до формалізму
та безвідповідальності по відношенню
до результатів навчання.
При оцінці знань слід виходити з таких
рекомендацій:
«Дуже добре» ставиться за точне і міцне
знання матеріалу в заданому обсязі. У
письмовій роботі не повинно бути помилок.
При усному опитуванні мовастудента повинна бути логічно
обгрунтована і граматично правильна.
«Добре» ставиться за міцне знання предмета
при малозначних неточності, пропусках,
помилки (не більше однієї-двох).
«Задовільно» - за знання предмета з помітними
пробілами, неточностями, але такими, які
не є перешкодою для подальшого навчання.
«Незадовільно» - за незнання предмета,
велика кількість помилок у усній відповіді
або у письмовій роботі.
Педагогічне вимір:
Найбільш поширений засіб педагогічного
вимірювання - педагогічний тест. Педагогічний тест - це
сукупність завдань, відібраних на основі
наукових прийомів для педагогічного
вимірювання в тих чи інших цілях.
Існує ряд вимог до тесту організаційного
характеру:
• тестування здійснюється головним чином
через програмований контроль. Нікому
не дається переваг, всі відповідають
на одні й ті ж питання в одних і тих же
умовах;
• оцінка результатів здійснюється за
заздалегідь розробленою шкалою;
• вживаються необхідні заходи, що запобігають
спотворення результатів (списування,
підказку) і витік інформації про зміст
тестів.
При проведенні тестування враховуються
три критерії якості тесту:
Надійність - визначення ступеня похибок
у педагогічній оцінці, в обчисленні істинного
значення оцінки. Останнім часом набув
поширення експертне опитування, коли
студента оцінюють 2-3 і більше викладачів,
і за допомогою корельованості результатів
з'являється можливість надійності оцінки.
Валідність тесту - відповідність форм
і методів контролю його цілі.
Найбільш поширені причини невалідним
контролю - списування, підказка, репетиторські
«натаскування», поблажливість, надмірна
вимогливість, застосування будь-якого
методу при відсутності належних умов.
У таких випадках результати контролю
неадекватні поставленим задачам. З метою
підвищення валідності педагогічного
контролю застосовуються експертні оцінки контрольного матеріалу для приведення у
відповідність вимог навчальної програми
і концепції знання. Концепція знання
може залежати від статусу вузу, контингенту
учнів. Відповідно повинен змінюватись і контрольний матеріал.
Об'єктивність - критерій, в якому поєднуються
надійність, валідність плюс ряд аспектів
психологічного, педагогічного, етичного,
ціннісного характеру.
Шляхи підвищення об'єктивності
контролю
Перший напрямок - формування
колегіальної оцінки комісією, наприклад
ДЕК. Але її оцінка складається з декількох суб'єктивних,
це скоріше так звана інтерсуб'ектівний
оцінка, оскільки при нерівноцінно складі
ДЕК думка одного маститого фахівця може
переважити думку інших членів.
Другий напрямок - використання стандартних тестових програм технічного
контролю. Він може проводитися кафедрою,
вузом, методичною лабораторією, спеціалізованими організаціями з перевірки якості вузівської
освіти (РОЗУМУ, руму).
Збільшенню об'єктивності сприяє експертне
опитування, при якому думки фахівців
оцінюються кількісними методами.
Викладачеві вищої школи слід враховувати
всі аспекти критерію об'єктивності в
контролі:
Естетичний аспект об'єктивності - моральне регулювання. Списують і підказують
тільки там, де це не розцінюється як порушення
навчальної етики. Викладачеві не можна
мати улюбленців і нелюбих студентів і відповідно до цього оцінювати знання.
Гонитва за формальними показниками веде
до збільшення незаслужених гарних оцінок.
Прагнення прикрасити недосконалі показники,
так звана реіфікація (уречевлення показника),
обертається зниженням вимог до якості
навчання.
Ціннісний аспект критерію об'єктивності
порушує питання про справедливість оцінки. У свідомості студентів
необ'єктивна оцінка асоціюється з несправедливою. Думка викладача сприймається як
справедливе, якщо воно підкріплене раціональними
аргументами. Студентів потрібно переконати в справедливості
рішення викладача. У їхньому уявленні
викладачі діляться на суворих і добрих,
оскільки кожен викладач керується своїми
власними критеріями оцінки та об'єктивність
залежить від його педагогічного досвіду
та особистісних якостей.
Психологічний аспект об'єктивності. Рішення
викладача про те, що вважати критерієм
тієї чи іншої оцінки, визначається ще
й психологічними факторами. Ставлення
студентів до викладача, його курсу, відвідуваність,
характер і якість запитань формують «образ»
студента у свідомості викладача.
Суб'єктивність викладача в оцінці знання
накладається на суб'єктивність сприйняття
цієї оцінки студентом. Тому для досягнення
об'єктивності важливопсихологічне обгрунтування оцінки знань.
Викладач в багатьох випадках повинен
пояснити, чому виставляється та чи інша
оцінка. У випадках переконливої аргументації
відмітка сприймається студентом як об'єктивна
оцінка його знань.
Вимоги до організації контролю (за М. В. Басової):
· Не можна піддавати контролю те, що засвоєно
на 1-му рівні, тобто на рівні ознайомлення,
первинного подання;
· Не варто вдаватися до контролю, якщо
викладач впевнений, що всі студенти виконають
завдання на 100%, але рекомендується передбачити
приблизно повне його виконання, щоб створити
у студентів віру в себе («заняття радості»);
· Добре організований поетапний контроль
знімає необхідність у підсумковому;
· Необхідно варіювати засоби контролю,
робити поетапний контроль навчальним;
Висновок.
Таким чином, можна зробити
висновок, що найкращий ефект дає поєднання
в рамках технології навчання педагогічних
тестів з традиційними методами контролю.
Критика тестування часто обумовлена
нерозумінням специфіки цього методу
і реальних можливостей його використання.
Вона правомірна тоді, коли при некомпетентному
використанні педагогічних тестів абсолютизується
тестовий бал, забувається, що будь-яка
оцінка дається з певною часткою ймовірності.
Гідність педагогічного тестування полягає
ще й у тому, що можна оцінити ступінь цієї
ймовірності і, отже, знати, наскільки
точний отриманий результат.
Таким чином, нами розглянуті основні
форми організації навчальних занять
та педагогічного контролю у вищій школі.
Список використовуваної літератури.
1. Левитов М. Д. Психологія характеру.
М., 1969
2. Ковальов А. Р. Психологія особистості.
М., 1970.
3. Гоноболин Ф. М. Воля, характер, діяльність.
Мінськ, "Народна асвета", 1966.
4. Шепель У. М. Управленческая психологія.
М."Экономика", 1984.
5. Симонов П. У., Єршов П. М. Темперамент.
Характер. Особистість, М., 1984.
6. Божович Л. І. Особистість і
його формування у дитячому
віці. М., 1968.
7. Харламов І.В. Педагогіка. Мінськ., 1998
8. Лихачов Б.Т. Лекції з педагогіки.
М.,1995