Підприємництво як соціально-психологічний феномен

     Міністерство  освіти і науки України

     Львівський  національний університет імені  Івана Франка 
 
 
 
 
 

     Реферат:

     Підприємництво  як

     соціально-психологічний феномен 
 
 
 
 
 
 

                                                          Виконала:студентка ФФП-52м

                                Войтович Є.В.

                                    Перевірив:проф. Пачковський Ю.Ф. 
 
 
 
 
 
 

Львів-2011

     План

     I.Поняття підприємництво………………………………………………..ст.3

     II.«Хвилі» наукового аналізу підприємництва………………………...ст.5

     III.Основні напрями досліджень психології підприємництва………...ст.8

     IV.Підприємництво як особливий тип поведінки……………………..ст.12

     4.1.Психологічні  бар’єри підприємництва……………………………ст..13

     V.Висновки………………………………………………….……………ст.15

     VI.Література…………………………………………………………….ст.17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

I.Поняття підприємництво

     В російській та українській соціально-економічній  літературі та практичній економічній  діяльності поняття підприємництва набуло поширення як еквівалент поняття бізнес (з англ. business) - дієве підприємництво, а бізнесмен - як підприємець, людина, що робить вигідну справу. У сучасній вітчизняній соціальній та економічній науці підхід до розуміння підприємництва і бізнесу як синонімічних понять досить поширений. Суть проблеми полягає в тому, що англійське слово "бізнес" є багатозначним. Воно може означати якесь діло, покупку, комерційне або виробниче підприємство, комерційну практику або політику окремого підприємця чи цілої фірми. Синонімами слова бізнес є комерція, торгівля, фірма, ділова активність, підприємництво. Першими підприємцями в історії людства були купці та ремісники. Вони не тільки прагнули більших доходів, а й уміли віднаходити нові шляхи їх отримання. З розвитком виробництва бажання людей до збагачення спричинило виникнення нового виду професійної діяльності — підприємництва і людей цієї професії — підприємців.

     Підпри́ємництво, підприє́мницька дія́льність — це перш за все самостійна ініціатива  із виробництва продукції,виконання робіт,надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю, автори відомого підручника «Економікс», розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог:

     1) підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.

     2)підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті не рутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства.

     3)підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства.

     4)підприємець — це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.Цікаво простежити еволюції терміна “підприємець” та “підприємство”:

     1725 р. Річард Кантільон: підприємець людина, що діє в умовах ризику

     1798 р. Бодо: особа, що несе відповідальність за почату справу; той, хто планує, контролює організовує та є власником підприємства.

     1876 р. Френсіс Уокер: потрібно розрізняти тих, хто надає капітал та отримує за це процент, та тих, хто одержує прибуток завдяки своїм підприємницьким здібностям.

     1934 р. Йозеф Шулепетер: підприємець – новатор, розробник нових технологій.

     1964 р. Пітер Друкер: підприємець – людина, що використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою.

     1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – людина, що виявляє ініціативу, організовуючи соціально-економічні механізми. Працює в умовах ризику, він несе певну відповідальність за можливу невдачу.

     1985 р. Роберт Хізріг: підприємство – процес створення чогось нового, що має вартість, підприємець – людина, що витрачає на це увесь необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик .

     У вітчизняній економічній науці  існує ще одне визначення  підприємництва  за З. С. Варналієм:«Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу». 

II.«Хвилі» наукового аналізу підприємництва

     Процес розвитку теоретичних основ підприємництва формувався внаслідок трьох «хвиль» наукового аналізу підприємництва.Вперше поняття «підприємець» (фр. - entrepreneur — посередник) у науковий обіг запровадив англійський економіст Р. Кантільйон. Він висунув положення про ризики як основної функціональної характеристики підприємництва. Саме перша «хвиля» була пов´язана з концентрацією уваги на явищі підприємницького ризику і виникла ще в XVII ст. Економіст-теоретик вважав, що підприємець — це будь-який індивід, що вміє передбачати і в якого є бажання прийняти па себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються надією одержати прибуток і водночас готовністю до втрат.

     Ж.-Б. Сей говорить про підприємця як про  особу, «яка береться за свій рахунок  і ризику і на свою користь зробити  певний продукт». Згідно з твердженням  Ж.-Б. Сея, підприємець — це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, і тому відрізнявся образним сприйняттям підприємництва, чого були позбавлені інші класичні економісти. Також поставив підприємця в центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Адам Сміт у праці «Дослідження природи і багатства народів» (1776 р.) наголошував, що підприємець сам планує, організовує виробництво, реалізовує вигоди, пов'язані з поділом праці, і розпоряджається результатами виробничої діяльності. Підприємець як власник капіталу для реалізації своєї ідеї та отримання прибутку йде на ризик, пов'язаний з непевністю в отриманні очікуваного прибутку.  Друга «хвиля» пов´язана з виділенням факту інноваційності як найважливішої відмінної риси підприємництва. Основоположником цього напрямку є один з найбільших представників світової економічної думки американець Й. Шумпетер.Вивчаючи закономірності суспільного прогресу, Й. Шумпетер робить висновок, що рушійною силою економічного розвитку є підприємець, діяльність якого «полягає у створенні і втіленні нових комбінацій». Підхід Й. Шумпетера до визначення підприємця як суб´єкта, що здійснює нові комбінації, означає неможливість тривалий час залишатися таким. З моменту масового впровадження пової комбінації у виробництво особа, яка вперше ЇЇ застосувала, втрачає можливість називатися підприємцем. Таким чином, не існує окремого класу підприємців. Крім того, підприємець, за Й. Шумпстером, не є власником.Нові ж комбінації можуть вивести економічну систему на новий рівень рівноваги, а їх безпосереднім результатом може бути: виготовлення нового, дотепер невідомого споживачу блага; відкриття нових технологій і нових способів комерційного застосування товару; освоєння нових ринків збуту; відкриття нових джерел сировини; проведення реорганізації виробництва (підриви монополії) тощо.Погляд на підприємця як на новатора, вперше запропонований Й. Шумпетером, став своєрідним фундаментом теорії підприємництва.

     Поява третьої «хвилі» відрізняється зосередженням уваги па особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті управлінських рішень) і на ролі підприємця як регулюючого початку в ринковій економічній системі, тобто підприємництво забезпечує рух ринків до етапу рівноваги розвитку теорії підприємництва .Пов´язана  ця «хвиля» з теоретичними розробками поставстрійської школи економічного аналізу, найбільш видатними представниками якої були Л. фон Мезес і Ф. Хайєк. Суб´єкт господарювання, за Л. фон Мезесом, діє в стані невизначеності, його уявлення про ситуацію па ринку недосконалі, а в основі прибутку лежить чисто спекулятивний процес. Однак у масштабах всієї економіки прибутки і збитки взаємно погашаються і встановлюється рівновага.На думку Ф. Хайєка, підприємництво — це скоріше характеристика поведінки людини, а не особлива її форма. Мета такої поведінки — пошук і дослідження нових економічних можливостей.Свій внесок у розвиток теорії підприємництва зробили представники австро-німецької школи М. Вебер та В. Зомбарт.Так, для М. Вебера підприємницька діяльність є втілення раціональності в широкому сенсі слова (ефективність, максимум віддачі від вкладених коштів, вибір найкоротшого шляху до обраної мети й ін.).B. Зомбарт, розглядаючи мету діяльності підприємця, виділяє головне — це сприяння зростанню і процвітанню власної справи. Окрім того, він говорить про збільшення прибутку, яка розглядається як друга мета, яка підлегла головній і необхідна як умова досягнення процвітання своєї фірми. Аналізуючи особисті якості підприємця, В. Зомбарт дійшов висновку про необхідність поєднання в ньому властивостей «завойовника», «організатора», «торговця».

     Таким чином, в широкому розумінні підприємництво необхідно розглядати як складний соціально-економічний  та соціально-психологічний феномен, специфіка якого визначається історичними  та економічними особливостями розвитку підприємницького середовища і своєрідністю психології особистості як основного  суб´єкта підприємницької активності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     III.Основні напрями досліджень психології підприємництва

     Починаючи з робіт І. Шумпетера, в економічній літературі робляться спроби визначення підприємця не просто як суб'єкта особливого виду економічної діяльності, а як особливого психологічного типу людини, відмінні властивості якого можуть проявлятися і розглядатися безвідносно до змісту виконуваної ним економічної функції. Ця ідея послужила потужним поштовхом до проведення психологічних досліджень, основною метою яких з'явився пошук тих специфічних якостей, які спонукають людину до підприємницької діяльності та забезпечують ефективне виконання підприємницьких функцій.

     Американський психолог Д. Макклеланд, розвиваючи теоретичні ідеї і етичні підходи дослідження мотивації досягнення X.Мюррея, провів серію експериментальних досліджень, об'єктами яких виступали як студенти навчаль- них закладів, так і підприємці. Його книга «Суспільство досягнення» (1961) стала однією з перших серйозних спроб застосування теорії і методів психолог- гичної науки для аналізу і вирішення проблем економічного розвитку.

     Основна ідея Д. Макклеланда полягала в тому, що відмінною особливістю підприємців є більш високий рівень мотивації досягнення. Останню Д. Макклеланд визначав як «змагання з якимись існуючими стандартами». Мотивація досягнення проявляється при наступних умовах:

     1.  ситуація поведінки індивіда характеризується наявністю певних стан дартів, за якими оцінюється успішність або не успішність вирішення індивідом поставлених завдань;

     2.  індивід розглядає себе як суб'єкта, відповідального за результати своєї поведінки;

     3. досягнення успіху у вирішенні задачі не є заздалегідь вирішеним, але пов'язано з певним рівнем ризику.

     Для оцінки вираженості мотивації досягнення Д. Макклеланд використовував ТАТ- проективну методику, розроблену американським психологом X. Мюрреєм і модифіковану згодом німецьким психологом X. Хекхаузеном.  У результаті тривалої серії лабораторних експериментів, Д. Макклеланд і його співробітники прийшли до висновку, що індивіди з високим рівнем мотивації досягнення вели себе як успішні, раціональні підприємці.

     Вони  встановлювали для себе середній рівень складності завдань і прагнули до досягнення максимального успіху у їх вирішенні. Крім того, для них  були характерні: позитивне ставлення  до ситуації досягнення; прагнення  до вирішення цікавих, досить складних, але реально здійсненних задач; впевненість в успішному вирішенні  завдання; висока наполегливість у  досягненні поставленої мети; прагнення  до розумного ризику і відсутність  інтересу до надскладних і дуже простих  завдань; інтерес до ситуації змагання з іншими індивідами і активний пошук  інформації про свої результати; прояв  активності, рішучості та відповідальності за результат у невизначених ситуаціях; підвищення рівня домагань при досягненні успіху і його зниження при невдачі.В іншому дослідженні Д. Макклеланд простежив взаємозв'язок між ступенем вираженості потреби в досягненні (за результатами аналізу представленості відповідних ключових категорій у змісті дитячих книжок) і швидкістю економічного розвитку країни (яка визначалася за динамікою споживання електричної енергії).Ці та інші спроби прямо пов'язати економічний розвиток країни або будь-якої соціальної групи з рівнем потреби в досягненні викликали широкий суспільний інтерес і разом з тим, не менш серйозну критику за надмірне перебільшення ролі психологічних факторів і неувага до інших, зокрема, таких як сприятливість соціально-економічних умов. Аналізуючи літературні дані, Д. Макклеланд і Д. Вінтер прийшли до висновку, що за відсутності сприятливих для економічного розвитку умов висока мотивація досягнення може привести до економічного регресу.