Понятие темперамента

ПЛАН

1. Поняття про темперамент.  Історія розвитку вчення про  темперамент. 

2. Фізіологічні основи темпераменту.

3. Типи темпераменту і їх характеристика.

4. Проблема мінливості темпераменту.

5. Роль темпераменту в діяльності  людини.

6. Перелік посилань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття про темперамент.  Історія розвитку вчення про  темперамент. 

Щоденні спостереження  за людьми показують, що одні люди збуджуються  сильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Одні відзначаються  врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов.

Ці особливості людей  виявляються в їх розумовій та практичній діяльності, причому виявляються  досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості.

Такі індивідуальні  особливості, що виявляються в динамічних проявах психіки людини отримали назву "темперамент".

Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні)

- індивідуальні особливості  людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).

- індивідуальна , природно  обумовлена сукупність динамічних  проявів психіки. 

Темперамент - одне з найдавніших  й найпопулярніших понять психології. Проте, на думку В.Русалова, "навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації". В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.

1. Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть  (від латинського humor -- волога) пов'язує  темперамент з особливостями  внутрішнього середовища організму. 

Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Він вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які є в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняття лат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин" > термін темперамент.

Далі римський лікар  та послідовник Гіппократа Гален  дійшов висновку, що ці відмінності  зумовлені різним співвідношенням  основних видів рідин в організмі. Якщо переважає кров - людина - сангвінік (sanguis - кров), слиз - флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч ( сhole - жовч) - холерик, чорна жовч - меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.

Близькі до такої точки  зору ідеї російського педагога, анатома  і лікаря П. Лесгафта (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), який розробив теорію, в якій основою темпераменту є особливості  системи кровообігу (товщина стінок, діаметр просвіту кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр і товщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цього залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку - індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості реакцій.

2. Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераменту  із будовою тіла.Французький лікар  Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив  типологію, за якою кожній системі  організму відповідає певне зовнішнє  середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій, соціальне середовище - мозкових реакцій. Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.

Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер" стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань". Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать від типу будови тіла.

1) лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст,  витягнуте обличчя, довгий ніс  - тип темпераменту шизотимік; 

2) пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова - тип темпераменту циклотимік;

3) атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна  будова тіла, високий або середній  зріст, широкі плечі, вузькі  стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимік;

4) диспластик (dys - погано; plastos - сформований) - будова безформна,  неправильна. Можливі різні деформації  тіла. Тип темпераменту змішаний  або не визначається зовсім.

У 40-і рр. 20 ст. У. Шелдон визначив якості темпераменту залежно від переважання функцій певних органів тіла:

1) вісцеротонія (viscera - нутрощі) - вісцеротоніки; 

2) соматотонія (soma - тіло) - соматотоніки;

3) церебротонія (cerebrum - мозок) - церебротоніки; 

4) змішаний тип. 

3.Нервова теорія І.П.Павлова.

Основа темпераменту - властивості центральної нервової системи, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднання цих властивостей створює  певний тип нервової системи, який обумовлює  і тип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічних процесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку.

Криза нервової теорії зумовила появу у середині ХХ ст. конституційної теорії темпераменту.

4. Конституційна теорія  темпераменту - своєрідний синтез  попередніх підходів до вивчення  природи темпераменту. (Василевський, Русалов, Стреляу).

Згідно з цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісного організму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою найвищого рівня і тому вони найщільніше пов'язані з властивостями темпераменту. Принаймі вплив на властивості обмінних процесів організму опосередковується впливом нервової системи.

Загалом ж, темперамент  базується не на властивостях нервової системи самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму  людини, закріпленої в її спадковому апараті.

Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюється  труднощами дослідження різних рівнів функціювання організму та переходів  між ними у їх відношенні до властивостей темпераменту.

Таким чином, протягом історії  проблема темпераменту вивчалася в межах гуморальної, соматичної, нервової та конституційної теорій. Кожна з них бере за основу темпераменту ті чи інші властивості організму.

Очевидно, що природні передумови темпераменту існують. Серед них  властивості нервової системи безпосередньо  стосуються темпераменту і визначають стійкість його виявів. Тому, щоб ознайомитись із фізіологічними основами темпераменту, ми докладніше розглянемо вчення І.П. Павлова.

І.П.Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлексні реакції  собак, звернули увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, що проявляються насамперед у швидкості й точності утворення умовних реакцій, їхній інтенсивності. В результаті тривалих досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фізіологічні властивості нервових процесів:

• сила збудження і  гальмування;

• рухливість цих процесів;

• врівноваженість збудження  і гальмування.

Послідовники й учні І.П.Павлова зазначили, що найбільш значимим відкриттям І.П.Павлова було не вчення про темперамент чи другу сигнальну систему, а відкриття ним загальних властивостей нервових процесів - збудження і гальмування.

1. Сила нервових процесів  визначає працездатність нервової  системи. Відсили збудливого і  гальмівного процесу залежить  працездатність клітин кори великих півкуль, їх витривалість. Сила нервових процесів виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі або короткочасні ,але сильні збудження.

Оточуючий світ постійно спричиняє нашій нервовій системі  багаточислені впливи; часто потрібно довго виконувати важку роботу, в житті зустрічаються подразники великої сили, що вимагають значного нервового напруження. Від сили збудження і гальмування залежить яке навантаження може витримати нервова система.

2. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження і гальмування. Не завжди сила збудливого і гальмівного процесів відповідають одна одній. Нерідко гальмівний процес відстає по силі від процесу збудження, і тоді збудження великої сили не може повністю врівноважитись гальмуванням. Протилежною властивістю є неврівноваженість нервових процесів.

3. Рухливість процесів  збудження і гальмування - швидкість  зміни збудження і гальмування.  Оточуючий світ постійно змінюється  і ці зміни часто бувають  різкими і несподіваними. Нервові процеси повинні "встигати" за ними. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного до активного стану чи навпаки. Протилежною рухливості є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.

Але, як показали дослідження  Павлова, особливості вищої нервової діяльності обумовлені не однією із властивостей, а завжди їх сукупністю, поєднанням у певних співвідношеннях. Три властивості нервової системи можуть створювати різні поєднання. Таким чином , Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності (ВНД).В залежності від сили нервових процесів Павлов поділив собак на сильних і слабких.

1. Слабкі тварини складають  один тип. У представників такого  типу слабкими є обидва процеси  -- збудження і гальмування. Такі  собаки метушливі, безперервно  оглядаються, або навпаки, завмирають у якійсь позі. Тривалі або сильні подразники викликають у них швидке виснаження. Тварини слабкого типу розрізняються між собою й іншими властивостями нервової системи (крім сили), але на тлі загальної слабкості нервових процесів ці відмінності не мають істотного значення.

Отже, слабка, чутлива, легко  гальмівна нервова система є  типом ВНД - слабким.

2. Сильний тип поділяється  на врівноважений і неврівноважений. 

Сильна неврівноважена нервова система виражається  в швидкій зміні настрою, поведінки: дуже сильний збудливий процес і відносно слабке гальмування. Оскільки збудливий процес не врівноважується гальмівним, то при дуже великому нервовому навантаженні часто буває нервовий зрив. Індивід з таким поєднанням властивостей нервової системи відноситься до нестримного типу (за визначенням І.П.Павлова).

3. Сильні врівноважені, в свою чергу поділяються на  рухливий та інертний типи - в  залежності від того, швидко чи  повільно відбувається зміна  нервових процесів.

Таким чином, три властивості  нервової системи в класифікації І.П.Павлова в різних поєднаннях дали чотири типи ВНД.

Порівнюючи типи нервової системи з традиційною, класичною  типологією Гіппократа - Галена, російський фізіолог співвідносить тип ВНД  з типом темпераменту таким чином:

1) слабка нервова система - слабкий тип - меланхолік;

2) сильна, неврівноважена  нервова система - нестримний  тип - холерик; 

3) сильна врівноважена  рухлива нервова система - живий  (жвавий) тип - сангвінік; 

4) сильна врівноважена  інертна система - інертний, спокійний тип -флегматик.

Отже, той чи інший тип ВНД  складає фізіологічну основу темпераменту. ТИП 

сильний слабкий (меланхолік)

врівноважений неврівноважений (нестримний) холерик 

рухливий інертний (жвавий) (інертний) сангвінік флегматик