Психология деятельности

     Таким чином, гра тренує дитину в оволодінні значеннями речей і явищ, закріпленими мовною практикою і в оперуванні цими значеннями. Гра розвиває усвідомлення виконуваних дій саме як операцій, вчить виконанню таких операцій на основі саморегулювання (правила гри), розширює самосвідомість від сприйняття себе як суб’єкта предметних дій до сприйняття себе як носія соціальної ролі – суб’єкта людських відносин.

     У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямовані ший характер. У  школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор.

     Дорослі грають у ділові ігри. Для них  така гра має соціальний зміст професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для певного виду практики. Сьогодні ділові ігри набули поширення у зв’язку із завданнями вдосконалення управління, прийняття планових і виробничих рішень, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Навчальні ділові ігри дають змогу внести навчання предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності. 
 

     2.2 Навчальна діяльність 

     На  етапі розвитку, у віці шести-семи років, у життя дитини входить  особливий вид діяльності – навчальна  діяльність. Начальна діяльність –  це форма діяльності, в якій дії людини скеровані свідомою метою засвоєння конкретних знань, навичок, умінь.

     Навчальна діяльність включає в себе: а) засвоєння  інформації про значимі властивості  світу, необхідні для успішної організації  тих чи інших видів практичної діяльності (продукт цього процесу – знання); б) оволодіння прийомами та операціями, з яких складаються всі ці види діяльності (продукт цього процесу – навички); в) оволодіння способами використання вказаної інформації для вірного вибору і контролю прийомів і операцій (продукт цього процесу – уміння).

     Знання , навички, уміння організують діяльність і поведінку на засвоєння дитиною  суспільного досвіду. Цей активний процес напрямку діяльності і поведінки  дитини на освоєння нею суспільного  досвіду людства називається навчанням. Основні засоби, за допомогою яких здійснюються навчання і виховання – це підхід і пояснення, заохочення і покарання, постановка завдань із пред’явленням вимог, перевірка і виправлення. За допомогою цих впливів дорослі керують пізнавальною діяльністю дитини. Як і будь-який вид діяльності, навчальна діяльність має рівневу структуру і складається з окремих компонентів – дій, операцій, умов, потреб, мотивів, завдань.

     Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов’язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, розвиваючись, здобуває нові можливості – розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб’єктом, а не лише об’єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається у спішно виконувати їх.

     Навчання  не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес, що властивий сьогоденню, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійних навчальних закладах.

     Для розвитку особистості людини особливо важливу роль відіграє активізація розумової діяльності. Як показали дослідження проблеми навчання, евристична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розв’язання навчальних завдань з кожного предмета, докази сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку людини.

     Навчальна діяльність не тільки озброює людину знаннями, навичками, уміннями, необхідними  для різних видів суспільно-корисної активності. Вона формує в людині уміння керувати своїми психічними процесами, уміння вибирати, організовувати і направляти свої дії та операції, навички і досвід відповідно до розв’язуваних завдань. Таким чином, навчання підготовляє людину до трудової діяльності. 
 

     2.3 Трудова діяльність 

     Трудова діяльність (праця) – це форма діяльності, спрямована на виробництво визначених суспільно-корисних продуктів (цінностей), що задовольняють матеріальні і  духовні потреби людини. Трудова  діяльність – головна діяльність людини, яка займає особливе місце в системі людської діяльності. Завдяки праці людина побудувала суспільство, створила предмети матеріальної й духовної культури, змінила умови свого життя, відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею пов’язані створення та вдосконалення знарядь праці. Останні сприяють підвищенню продуктивності праці, розвиткові науки, промислового виробництва, технічної та художньої творчості.

     Праця – соціально зумовлений вид діяльності, який виявляється в зв’язку зі значеннями, зафіксованими в закріплених знаряддями схемах дій, мовленнєвих понять, соціальних ролей, цінностей та соціальних норм.

     Праця – це жива єдність фізичного та психічного. У процесі праці активізуються  й виявляються різні фізичні  та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці психічні її компоненти набирають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються у кожному її різновиді по-різному.

     Перша й необхідна умова будь-якої праці  – наявність мети: створити певний продукт.

     Характерна  особливість праці полягає в  тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використовується при цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці передбачають триваліше навчання.

     У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Особливо важливі ці якості, коли перед людиною  постає нове для неї трудове завдання, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання.

     Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспрямована воля потрібна як у фізичній, так і в розумовій праці впродовж усього часу її виконання.

     У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість різних видів праці. Різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичну та розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження її м’язової системи. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці – це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення, реферати тощо).

     Фізична та розумова праця охоплює величезну  кількість різних професій і спеціальностей. Ця кількість постійно збільшується у процесі розвитку народного господарства та культурного життя суспільства.

     Будь-яка  фізична і розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою  діяльністю. У різних видах праці  творчість має певні особливості, що зумовлюються характером і змістом діяльності, її обставинами та індивідуальними рисами працівника. Разом з тим усім видам творчої діяльності властиві спільні риси. Розпочинається творча діяльність з виникнення певного задуму, а саме: змінити методи, прийоми роботи в тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний науковий експеримент, написати якійсь художній твір, створити музичну п’єсу, намалювати картину, написати реферат тощо. Здійснення творчого задуму – велика і напружена робота, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості та предметі творчості. Систематична наполеглива і напружена робота є визначальною умовою успіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі моменти творчого піднесення, які називаються натхненням і за наявності яких особливо успішно знаходяться нові способи розв’язання завдань, виникають нові та продуктивні ідеї, створюються образи художніх творів тощо. На творчій діяльності позначаються чуття новизни справи, потреби в ній сучасності. У цьому зв’язку відбуваються мобілізація духовних сил і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів, способів дій у розв’язанні проблеми. Творчий підхід до справи є необхідною умовою продуктивної діяльності, соціального та науково-технічного прогресу суспільства.

     І учень, і людина, яка працює, мають  вільний час від свого головного  виду діяльності. Цей вільний час  називається дозвіллям, яке, як правило, заповнюється певними видами діяльності. Тому дозвілля витлумачується в соціології і психології так само, як особлива форма діяльності, спрямована на задоволення потреб відпочинку, розвагах, пізнання і творчості. Дозвілля забезпечує розвиток особистісних, пізнавальних, моральних аспектів природи людини, безпосередньо не пов’язаних з її професійними інтересами і, отже, ці аспекти виходять за межі її трудової діяльності.

      ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2 

     Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди  діяльності: гру, навчання та працю. Людині залежно від віку властиві всі тир різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному – навчання, а у зрілому віці – праця.

     Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих  різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними  умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

     Гра – вид діяльності, який полягає  в емоційному освоєнні соціального  досвіду людини та емоційному задоволенні.

     Начальна  діяльність – це форма діяльності, в якій дії людини скеровані свідомою метою засвоєння конкретних знань, навичок, умінь.

     Праця за природою та змістом – суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов’язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації. 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Загальною характеристикою живих істот  є їх активність. Саме активність забезпечує підтримання життєво важливих зв’язків усіх істот з навколишнім світом. Активність людини суттєво відрізняється від активності тварин. Активність тварин характеризується як поведінка й обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. У потребах тварини предмет їх задоволення постає як безпосередній стимул активності й визначає сам спосіб задоволення потреби. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення. Діяльність людини – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Діяльність людини можливо поділити на різновиди – через узагальнення та вирізнення основних видів діяльності, притаманних усім людям. Вони відповідають видам соціальної людської активності, в які залучається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це – гра, навчання і праця.

     Гра – форма діяльності в умовних  ситуаціях, спрямована на відтворення  і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених  способах здійснення предметних дій, в  предметах науки і культури. У  грі як в особливому виді суспільної практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. У дітей дошкільного віку гра є провідним типом діяльності.

     Навчання  – вид практичної та теоретичної  діяльності, який за своєю суттю  є пізнавальним процесом засвоєння  людиною соціального досвіду. Навчання, відбуваючись в процесі научіння, може бути організованим і здійснюватися  в спеціальних навчальних закладах. Воно може бути неорганізованим, становити додатковий результат інших видів діяльності. У дорослих людей навчання може мати характер самоосвіти. Особливістю навчальної діяльності є те, що воно слугує засобом психологічного розвитку індивіда.

     Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

     Отже, розрізняють три основні види діяльності людини: гру, навчання, працю. Кінцевим результатом гри є емоційне освоєння соціального досвіду людини та емоційне задоволення. Кінцевим результатом навчання – оволодіння знаннями , уміннями і навичками. А завдяки праці людина створює предмети матеріальної духовної культури та змінює умови свого життя.

      Список використаної літератури 

1. Веракіс А.І., Завалевський Ю.І. та ін. Основи психології. – Х. – К., 2005
2. Крутецкий В.А. Психология. – М., 1986.
3. Макарова Л.Л. Синельніков В.М. Загальна психологія. – К., 2005
4. Максименко С.Д. Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К., 2000
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М., 1989
6. Скрипченко О.В. Долинська Л.В. та ін. Загальна психологія. – К., 2005