Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів

При переживанні критичної чи кризової ситуації можливі три принципові стратегії.

Одним з деструктивних способів поведінки стосовно криз чи конфліктів є невизнання наявності проблеми, неприйняття реальності, її перекручування, відхід від неї. Наприклад, відганяючи від себе неспокійні думки, людина умовляє себе, що в неї "все нормально", нема про що турбуватися, а депресивні настрої і відчуття безглуздості занять є просто результат перевтоми. Роблячи вид, що нічого не відбувається, що все в порядку, людина придушує в собі всілякі сумніви і тривожні думки про власне життя, намагається "поменше забивати собі голову всякою дурницею і побільше займатися "справою" (роботою, будинком, родиною, кар'єрою, захопленнями і т.д., і т.п.), тому що так життя швидше проходить.

Інша ситуація виникає, коли, визнаючи свої проблеми і необхідність їхнього вирішення, людина не бачить можливості їхнього рішення чи не знаходить у собі мужності, готовності зробити якісь кроки. Примітивний спосіб впоратися з такою ситуацією — це заглушити у собі відповідні переживання, тугу безглуздого існування тими чи іншими відволіканнями (випивкою, комп'ютерними іграми, наркотиками і т.д.). Визнаючи наявність проблеми, можна йти від її вирішення, знижуючи значимість, гостроту і, тим самим, заперечуючи необхідність щось робити. Наприклад, переживаючи якісь сімейні, часом досить важкі, проблеми, людина говорить собі: "усі так живуть", "життя таке" чи "в інших ще гірше" і т.д. Ще одним способом відходу є "відкладання" проблеми чи перекладання її на інші ("у мене голова зараз зайнята зовсім іншим").

Загальною ознакою цих деструктивних стратегій є фактичне небажання людини чи її нездатність "працювати" зі своєю проблемою. Вона не готова до прийняття рішень, до відповідальності за них, боїться їхніх наслідків і тому сподівається, що "все як-небудь улаштується саме собою".

Можливо, якась частина пережитих людиною критичних життєвих ситуацій, дійсно, поступово утратить свою гострогу, однак підспудно в людини починає накопичуватися негативний досвід нерозв'язання своїх проблем.

Життя людини так улаштоване, що ймовірність обставин, які загрожують порушенням оптимального процесу розвитку особистості, її внутрішнього світу, велика, і погано, якщо людина до них не підготовлена. Від внутрішніх особистісних конфліктів ніхто не застрахований. Їхній арсенал воістину невичерпний.

При конструктивному подоланні внутрішнього особистісного конфлікту досягається психологічна рівновага, поглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість. Подолання внутрішнього особистісного конфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, пов'язаних з конфліктом; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічних факторів внутрішнього особистісного конфлікту; підвищення якості й ефективності професійної діяльності.

Нерідким наслідком "загнаних усередину" чи знецінених проблем стають невротичні стани або неврози особистості. Іноді людина йде шляхом "найменшого опору", намагаючись залишити "все як є" і відмовляється від рішень, що вимагають мужності. При цьому вона може почувати полегшення, однак реально виникає регрес особистості, уповільнення чи припинення особистісного росту, обмеження можливостей її самореалізації.

Нарешті, третя — і єдино конструктивна можливість полягає в тому, щоб змінити щось у собі чи своєму житті таким чином, щоб, дійсно, одержати можливість "жити своїм життям".

Конструктивне подолання особистісних конфліктів і криз припускає прийняття реальності, готовність до чесного аналізу сформованої ситуації, здатність розрізняти головне і другорядне, виділяти складові частини у виниклій проблемі і вирішувати її поетапно.

Типові принципи і способи дозволу внутрішніх особистісних конфліктів

Однак, незважаючи на необхідність індивідуального підходу до подолання внутрішніх особистісних конфліктів, можна сформулювати найбільш загальні і типові принципи і способи, що з урахуванням індивідуальної специфіки можуть використовувати всі. Перелічимо найбільш важливі з них.

1. Адекватне оцінювання ситуації. Пропонується взяти ситуацію під контроль, спробувати виявити ті протиріччя, що послужили причиною конфлікту і викликали почуття тривоги, чи страху гніву.

2. Усвідомлення екзистенціального змісту конфлікту. Пропонується проаналізувати ступінь важливості його , оцінити з погляду місця і ролі у житті його наслідку. Причину, що викликала конфлікт, відразу ж варто відсунути на задній план у системі цінностей чи забути зовсім.

3. Локалізувати причину конфлікту. Виявити саму сутність його, відкинувши всі другорядні моменти і супровідні обставини.

4. Проявити сміливість в аналізі причин внутрішнього особистісного конфлікту. Навчитися подивитися правді в очі, відкинути всі пом'якшувальні обставини і безжалісно розглянути причину вашого занепокоєння.

5. «Випустити пар». Дати вихід гніву, що нагромадився, чи тривозі. Для цього можна використовувати як фізичні вправи, так і творчі заняття, кіно, театр, книжку.

6. Розслаблюючий тренінг.

7. Змінити умови чи стиль роботи. Це варто зробити в тому випадку, якщо внутрішній особистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови діяльності.

9.                 Зниження рівня домагань.

Як підсумок до цього параграфу, слід підкреслити, що повноцінно функціонуючий", "самореалізований", "актуалізований", "адаптивний" індивід, як його називають у своїх описах психологи, - це людина, яку відрізняють свобода (спонтанність, самовираження, реалізації свого потенціалу), довіра (віра в себе й інших, у свою здатність справлятися з труднощами і т.д.), чесність ( щирість, автентичність, усвідомленість).

Ф.Василюк відзначає, що емоційне переживання кризової ситуації, яким би сильним воно не було, саме по собі не веде до її подолання; так само аналіз ситуації, її обмірковування приводить лише до її кращого усвідомлення. Справжня ж проблема полягає у творенні нового змісту, смислу, коли результатом внутрішньої роботи особистості по подоланню, проживанню критичних життєвих ситуацій стають зміни в її внутрішньому суб'єктивному світі - знаходження нового змісту, нове ціннісне відношення, відновлення душевної рівноваги і т.д.

РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення прояву внутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці

2.1. Організація і методика емпіричного дослідження

Завдання констатуючого експерименту полягало у виявленні особливостей особистісного розвитку юнаків з метою визначення тих особистісних рис, які можуть обумовлювати наявність умов до виникнення внутрішнього особистісного конфлікту.

Методика дослідження

Як відомо, у юнацькому віці збільшується увага до себе, до своїх фізичних недоліків, підвищується почуття власного достоїнства й уразливість, оформляються стійкі форми поведінки, риси характеру і способи емоційного реагування, що визначають надалі життя дорослої людини. Разом з тим, проблема соціальної адаптації в цьому віці може бути поєднана з так званими астенічними станами (слабість, дратівливість, плаксивість, підвищена стомлюваність і т.п.). Додаткові навчальні і поза навчальні навантаження, необхідність вирішення свого подальшого життєвого шляху, психоемоційна напруга (конфлікт із вчителем, з батьками, власна незадоволеність) погіршують функціональний і психічний стан.

Питання норми й аномалії особистості, відносяться до проблеми засвоєння юнаками певних життєвих нормативів, висунутих соціальним оточенням, а також до аналізу причин, що утруднюють засвоєння відповідної субкультури. Іншими словами, по зауваженню Б.С.Братуся, нормальним розвитком у цьому випадку буде такий розвиток, що веде людину до придбання нею родової людської сутності, самоздійсненню, прагненню до злиття з нею і придбанню тим самим можливої повноти свого існування як людини (Б.С.Братусь; 1989, с. 49-50). Аномальний же розвиток характеризується непогодженістю, пригніченістю самоздійснення, що веде до перекручення суті розвитку. Звідси, аномальним, що відхиляється від нормального, є такого роду розвиток, що веде людину до відокремлення, відриву від її загальної родової сутності (Б.С.Братусь; 1989, с. 51). Однак це усього лише крайні полюси так званої «норми» і «патології». Між умовними полюсами знаходиться велике поле граничних з нормою і патологією рівнів розвитку. До цих граничних станів можуть бути віднесені стереотипи поведінки, емоційно-особистісні реакції, що формуються під впливом ендогенних і екзогенних факторів.

У літературі, як було показано в першому параграфі першого розділу, є прямі і непрямі свідчення того, що дисбаланс структури особистісного простору може бути патогенним фактором формування, що призводить до виникнення конфліктів особистості.

Ми припустили, що в динаміці аномалії особистості, які породжують внутрішній особистісний конфлікт, можуть бути представлені через виявлений особистісний симптомокомплекс, структура, якого має специфічну організацію особистісних рис.

Емпіричне дослідження ми здійснювали в старших (11-х класах) Київської середньої школи № 45. Звернувшись до шкільного психолога цієї школи, ми відібрали групу старшокласників, в анамнезі яких були різні невротичні прояви, характерні для патохарактерологічного розвитку (звуження кола інтересів, егоїстичність, підвищена примхливість, дратівливість, упертість і т.п.). Ця група юнаків була названа нами умовно нестабільною групою.

У дослідженні, був використаний опитувальник Кеттела (16-PF), за допомогою якого було обстежено юнаків.

Вибір опитувальника Кеттела обумовлений наступними міркуваннями. Відомо, що суттєвим для теорії Р. Кеттела є припущення про можливість опису особистості як комбінації деякого кінцевого числа окремих, незалежних властивостей. Будь-яка особистісна властивість розуміється як біполярна шкала, на якій індивід може бути представлений умовною позначкою. Кожен особистісний фактор розглядається як континуум певної якості чи «первинної риси» і характеризується біполярно за крайнім значенням цього континуума. Згідно Кеттелу, риси особистості являють собою відносно постійні тенденції реагування певним чином у різних ситуаціях і в різний час. Іншими словами, риси являють собою гіпотетичні психічні структури, що виявляються в поведінці, що обумовлюють певну її стратегію.

Для порівняльного аналізу отриманих даних була використана контрольна група. Її склали юнаки, які були відібрані шкільним психологом, в анамнезі яких не були зафіксовані аномалії особистісного розвитку. Вони були умовно названі нами юнаки зі стабільним особистісним розвитком. Перейдемо до викладу отриманих результатів.

Результати дослідження й їх аналіз

У таблиці 1 приведені значення факторів за опитуальником Кетелла .

Таблиця 1.

Наведені дані показують, що характерними рисами для “невротичних” юнаків є: «занепокоєння» (D), «висока совісність» (G), «м’якосердечність» (I), «схильність до почуття провини» (O), «напруженість» (Q4), “емоційна нестійкість” (С). Звичайно, поява більшого числа несприятливих особистісних рис у юнацькому віці, обумовлене тим, що вони змушені змінювати свою колишню форму поведінки, приводити її у відповідністі з виникаючими новими вимогами. Відбуваються інтенсивна психологічна перебудова особистості, вивчення себе, переживання нових відчуттів, пошук і визначення особистісного статусу і багато чого іншого об'єктивно жадають від підлітка зміни своєї соціальної ролі й особливостей поведінки, що, у свою чергу приводить до загострення соціального сприйняття. Таким чином, відбувається як би витіснення ієрархічно недостатньо зрілих форм поведінки іншими новоутвореннями

За даними КТЛ рангова послідовність колірних переваг аномальних підлітків виявилася наступною: 25013647, тобто на початку ряду розташовувалися зелений і фіолетовий, наприкінці – жовтий і чорний кольори.

Як відомо, кожному кольору в цьому тесті притаманна певна емоційно-особистісна характеристика. Так, для червоного кольору характерна активність, блакитному приписуються характеристики, пов’язані з високою моральною оцінкою, зелений сприймається як домінантний, жовтий – як активність при низькій моральній оцінці, фіолетовий характеризується егоїзмом, коричневий символізує слабкість і залежність, чорному приписуються різні негативні характеристики, сірий – слабкість і пасивність.

Ми провели порівняльний аналіз “нестабільних” юнаків, які ставили той чи інший колір на 1-2-ю позиції, з показниками нестабільних юнаків, які ставлять цей же колір на інші позиції. Виявилась, що перевага синього кольору поєднується з вірогідно більш низькими показниками по шкалі в 16 PF, зеленого - зі зниженням профілю по шкалах F і I, червоного з більш низькими показниками по шкалі О і більш високими по шкалі Q2. Положення синього кольору на початку ряду поєднується з низькими рівнями тривожності. Переміщення синього кольору в кінець ряду пов'язано з підвищенням рівня тривожності, непевністю в собі, зниженням настрою. Юнаки, які ставлять зелений колір у початок ряду, характеризуються підвищеною активністю, переоцінкою власних сил, незалежністю, разом з тим, для них характерні підвищений рівень тривоги, напруженість, роздратованість, чутливість до стресогенних впливів.

Таким чином, у “нестабільних” юнаків виявлена наявність глибокого внутрішнього особистісного конфлікту, що складається з фрустрованої потреби в емоційних прихильностях і компенсаторному лідерстві в соціальних відносинах. При цьому орієнтація на соціальні досягнення (без можливості реально їх забезпечити) збільшує емоційну депривацію, що служить додатковим джерелом, як навчальних, так і сімейних конфліктів.