Розвиток пам’яті та уваги у дітей молодшого шкільного віку

Розвиток пам’яті та уваги у дітей молодшого шкільного віку.

 

Шпак  Катерина

Академія  муніципального управління

Науковий  керівник: доцент Виноградова.В.Є

 

 

    Початок молодшого шкільного віку визначається моментом вступу дитини до школи. За останні роки, у зв'язку з переходом до навчання з 6 років і введенням чотирирічної початкової школи, нижня межа даного вікового етапу перемістилася і багато дітей стають школярами починаючи не з 7 років, як раніше, а з 6 років. Початок навчання характеризується різноманітними складностями та проблемами, які виникають перед першокласниками і пов’язані з якісно новою, складною соціальною роллю, яку вони починають виконувати.

Для того щоб дитина успішно вчилася, необхідно допомогти їй у розвитку психічних процесів та установленні психічних функцій. Для цього необхідно знати психологію молодшого шкільного віку, яка базується на особливостях розвитку теоретичного мислення, пам'яті, процесах сприйманнях, уваги, здібностей до саморегуляції, усвідомленні свого особистого відношення до світу.Саме у цей вік складається характер та формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до одержання знань.

У сучасних умовах експериментальні пошуки вітчизняних  науковців зосереджені на кількох напрямках. Один з провідних напрямків – це дослідження особистісних характеристик (відповідальність, активність, творчість, особливості уваги, пам'яті, мислення, емоцій тощо), які впливають на динаміку розумової працездатності особистості (М.Антропова, А.Здравомислов, В.Зінченко, К.Чуревич, Ф.Ерісман, Л.Коломинський, Г.Костюк, О.Лурія, В.Правдолюбов, К.Смирнов, Ф.Телятник)

Другий  напрямок досліджень пов'язаний з вивченням  зовнішніх факторів ( організація  та обладнання робочого місця, освітлення, температура, середовище для праці та відпочинку, режим праці та відпочинку, поєднання розумового навантаження та рухової активності, чергування видів праці за рівнем складності тощо), які впливають на ефективність розумової праці особистості ( І. Александрова, Б.Андреєв, М.Антропова, Е.Білостоцька, Е.Вайнруб, М.Виноградов, І.Дьягенко, В.Крижанівска, В.Левін). Дослідження науковцями цього напрямку мають на меті виявити оптимальні умови середовища праці та вдосконалити їх відповідно до встановлених типологічних особливостей її виконавців.

        Для успішного навчання в школі та належного засвоєння матеріалу, який вивчається на уроках, велику роль відіграє відповідний рівень розвитку уваги та пам'яті молодших школярів.

        Пам’ять – форма психологічного відображення, яка полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду.

Пам’ять можна  визначити як психофізіологічний процес, який виконує функції запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу[1]. Уже в немовлят пам’ять виступає в своїй  елементарній формі -  запам’ятовування і подальшому розпізнаванні життєво-важливих для дитини впливів. На ранніх етапах розвитку пам’ять включена в процес сприймання, має мимовільний характер. Дитина не вміє ставити перед собою мету запам’ятати,  не приймає мнемічну задачу, яка пропонується дорослим.

Мимовільно  запам’ятовується той матеріал, який включений в активну діяльність. На запам’ятовування впливає називання  об’єктів словом, їх привабливість  для дітей [2].

Пам’ять у дітей молодшого шкільного  віку розвивається у двох напрямках - довільності і усвідомлення. Діти мимовільно запам’ятовують учбовий матеріал, якщо він є цікавим для них і подається в формі гри, а також пов’язаний з яскравими наглядними посібниками або образами, спогадами. На відміну від дошкільнят, першокласники здатні цілеспрямовано, довільно запам’ятовувати нецікавий для них матеріал. В подальшому навчання все в більшій мірі базується на довільній пам’яті. Молодші школярі, як і дошкільнята, володіють добре розвинутою механічною пам’яттю. Велика кількість молодших школярів протягом всього навчання в початковій школі механічно заучують учбові тексти, що приводить до значних труднощів в середніх класах, коли учбовий матеріал стає складнішим і більшим за об’ємом. Такі діти схильні дослівно відтворювати те, що запам’ятовують. Удосконалення змістової пам’яті в цьому віці дає можливість освоїти велику кількість раціональних способів запам’ятовування . Коли дитина усвідомлює учбовий матеріал, розуміє його, то одночасно вона і запам’ятовує. Необхідно відмітити, що молодший школяр може запам’ятати і відтворити також незрозумілий для нього текст. Саме тому дорослі повинні контролювати не тільки результат (точність відповіді, правильність переказу), але і сам процес - як, яким чином учень запам’ятав матеріал. Одна із найважливіших задач вчителя в початкових класах  - навчити дітей використовувати певні мнемонічні прийоми. Це, перш за все, поділ тексту на частини за змістом (до цих частин придумуються заголовки, складається план), спостереження за основними змістовими лініями, виділення змістових опорних пунктів чи слів, повернення до прочитаних частин тексту для уточнення їх змісту, пригадування прочитаної частини і відтворення в слух і про себе всього матеріалу, а також раціональні прийоми заучування напам’ять. В результаті учбовий матеріал стає зрозумілим, пов’язується зі старим і включається в загальну систему знань дитини. Такий усвідомлений матеріал легко запам’ятовується, зберігається і відтворюється дитиною при потребі [3].

В молодшому  шкільному віці пам’ять, як і всі інші психічні процеси набуває суттєвих змін. Суть цих змін полягає в тому, що пам’ять дитини поступово набуває рис довільності, стає свідомо регульованою і опосередкованою. Перетворення  зумовлені значним підвищенням вимог до її ефективності, високий рівень якої необхідний при виконанні різних  задач, що виникають в ході учбової діяльності. Тепер дитина повинна багато запам’ятовувати: заучувати матеріал дослівно, вміти переказувати його близько до тексту або своїми словами, крім того пам’ятати заучене і вміти відтворити його через тривалий час. Невміння дитини запам’ятовувати відбивається на її учбовій діяльності і впливає в кінцевому результаті  на відношення дитини до навчання і школи. У першокласників (як у  дошкільнят) добре розвинута мимовільна пам’ять, яка фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини дії її життя. Але багато з того, що приходиться запам’ятовувати молодшим школярам в школі,не є для них цікавим і привабливим. Тому мимовільної пам’яті тут недостатньо. Немає сумніву в тому, що зацікавленість дитини в шкільних заняттях, її активна позиція, висока пізнавальна мотивація являються необхідними умовами розвитку пам’яті. Доречним являється твердження, що для розвитку пам’яті корисні не стільки спеціальні вправи на запам’ятовування, як формування зацікавленості  до занять, до окремих учбових предметів, розвиток позитивного відношення до них [4]. Практика показує, що одного інтересу до навчання недостатньо для розвитку довільної пам’яті як вищої психічної функції.

Пам'ять  дитини відзначається великою пластичністю, що створює сприятливі умови для швидкого пасивного запам'ятовування матеріалу і його легкого забування. З розвитком дитини пам'ять набуває вибіркового характеру: дитина краще і на більший строк запам'ятовує те, що їй цікаво, і використовує цей матеріал у своїй діяльності.

Розвиток  дитини виявляється в тому, що:

а) збільшується обсяг того, що запам'ятовується;

б) зростає  повнота, системність і точність відтворюваного матеріалу;

в) подовжується прихований (латентний) період;

г) запам'ятовування   дедалі   частіше   спирається на змістові зв'язки, що забезпечує учневі можливість вільно оперувати набути 
ми знаннями в різних умовах, великий обсяг  запам'ятовування і 
тривалість збереження;

д) пам'ять  набуває довільного характеру;

ж) діти засвоюють раціональні способи  заучування;

з) пам'ять  звільняється з полону сприймання, пізнавання втрачає своє виняткове значення, дедалі більшу роль починає відігравати вільне відтворення старшими дітьми збереженого матеріалу.

       Серед пізнавальних процесів, крім пам'яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості  і зосередженості її свідомості на певних об'єктах, які мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється  в зосередженості на будь-чому. Цей  стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу.

Мимовільна  увага виникає в перші тижні  життя дитини Це є безумовно-рефлекторна  увага, що викликається подразниками безпосередньо  пов'язаними із задоволенням органічних потреб. Годування дитини, світлові, звукові, дотикові та інші подразники починають привертати її увагу і  викликати відповідні реакції. Так, дитина починає позитивно реагувати  на голос матері, вигляд її обличчя, на вигляд пляшечки з молоком тощо. Її мимовільна увага стає умовно-рефлекторною. Увага дитини розвивається у зв'язку з дальшим розвитком її життєдіяльності, виникненням у неї нових потреб, оволодінням нею вмінням сидіти, ходити, бігати, говорити. Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів створює ґрунт для дальшого розвитку їх мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу.

У дошкільному  віці у дітей починає формуватись  довільна увага. Необхідні для цього  умови складаються в процесі  спілкування дитини та дорослого, виконанні  дитиною доручень, участі у колективних  іграх. Розвиток усвідомлення необхідності виконувати певні завдання, відповідні правила поведінки також сприяє формуванню довільної уваги. Спочатку довільна увага є нестійкою і  потребує підтримки з боку дорослого. Проте старші дошкільники вже вміють ставити перед собою завдання і спрямовувати увагу на їх виконання [5].

Розвиток  розумової діяльності сприяє зародженню внутрішньої уваги, яка й виявляє  себе у пригадуванні минулих подій, лічбі про себе.

Шкільне навчання та позашкільна діяльність сприяють подальшому розвиткові як довільної  так і мимовільної уваги. Увага  дітей молодшого шкільного віку має свої особливості: легкість зосередження на конкретному матеріалі, що підкріплене наочністю; важкість підтримання уваги при несприятливих зовнішніх умовах роботи; інтерес до роботи сприяє зростанню стійкості уваги.

У школярів середнього і старшого віку зростає  стійкість уваги, здатність зосереджуватись  на об'єктах мислено і без наочності, виробляється вміння бути уважним у  несприятливих умовах, контролювати свою увагу і володіти нею; вдосконалюється  вміння розподіляти та переключати  увагу. У розвитку уваги школярів спостерігаються й індивідуальні  відмінності.

Наведемо умови виховання уваги дітей молодшого шкільного віку.

1. Наявність  достатньо широких та стійких  інтересів.

2. Вміння  заставити себе довільно зосереджувати  увагу у будь-який момент і  на будь-якому предметі.

3. Привчити  себе працювати у несприятливих  умовах.

4. Ніколи  не працювати неуважно. Слід пам'ятати,  що всяка неуважна робота привчає  людину бути неуважною.

5. Краще  пізнавати особливості своєї  уваги, її сильні та слабкі  сторони. Для повного виправлення  недоліків своєї уваги потрібна  велика робота над собою.

Для виникнення уваги необхідно виділити об'єкт, зосередитись на ньому і відволіктися від сторонніх подразників. Увага  не може бути безпредметною. Предметом  уваги може виступити зовнішній  світ, на який спрямовано акт пізнання, сама психічна діяльність: думки, переживання, аналіз дій, вчинки. [6].

      Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого керування нею та збільшення нею обсягу смислової, словесно –логічної пам'яті. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам’ятовування на користь зростання ролі останнього. Розвиток довільної пам'яті не означає ослаблення мимовільної. Мимовільна пам'ять молодших школярів характеризується новими якісними особливостями, що зумовлюються новим змістом та формами діяльності

       З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага молодших школярів тісно пов’язана з важливістю навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, цінності нової інформації, інтерес до її змісту зумовлює стійкість їхньої уваги.

Увага залежить і від доступності та посильності навчальних завдань, поставлених перед учнями, а також від уміння вчителя так організувати процес навчання, щоб охопити ними усіх учнів класу.

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Перепелиця П.С. Пам'ять //Психологія: Підручник.- К., 1999.- 300с.

2. Загальна психологія: навч. посібник (О. Срипченко, Л.Долинська, З. Огороднійчук, та ін.- К.: "А.П.Н.", 2001);

3. Розвиток пізнавальних процесів дитини // Упорядники : С.Максименко, В. Масенко. - К.: Мікрос- СВС, 2003.-112с.

4.Підвищення  ефективності початкового навчання /О.В.Скрипченко,О.Я.Савченко.- К.: Радянська школа, 1974.- 142с.

5.Костюк  Г.С. Навчально- виховний проце і психологічний розвиток особистості / За ред.. Л.М.Проколієнко.- К.: Рад. Школа, 1989.- 608с.

6. Перепелиця П.С. Увага // Психологія : Підручник.- К., 1999. – с. 246-270.