Стиль деятельности педагога

Стилі педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність вчителя, як і будь-яка  інша діяльність, характеризується певним стилем. В  широкому розумінні  стиль діяльності — це стала система  способів, прийомів, яка проявляється в різних умовах її здійснення. Вона обумовлюється специфікою самої діяльності, індивідуально-психологічними особливостями п суб'єкта (І.В. Страхов, Н.Д. Левітов, B.C. Мерлін, Є.А. Климов та ін.).

Власне  психологічний смисл  індивідуального  стилю діяльності "це обумовлена типологічними  особливостями стійка система способів, яка складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності,... індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, які свідомо чи стихійно використовує людина з метою найкращого врівноваження своєї (психологічно обумовленої") індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності".

Це підкреслює B.C. Мерлін, визначаючи, що стиль діяльності — це "індивідуальне  своєрідне поєднання  прийомів та способів, які забезпечують найкраще виконання  діяльності".

Стиль діяльності пов'язаний з стилем саморегуляції: вони розглядаються як взаємопов'язані  сторони цілісного  індивідуального  стилю активності і діяльності людини. Взагалі поняття "стиль" трактується у  широкому контексті, як стиль поведінки, стиль діяльності, стиль керівництва (лідерства), стиль спілкування, когнітивний стиль і т.д.

За К. Левіним  стилі поведінки  відносяться до типу прийняття рішення  керівником та визначені  три стилі керівництва: авторитарний, демократичний  та потурання. В подальших  дослідженнях були введені такі визначення, як директивний, колегіальний та дозволяючий. Ці визначення найчастіше використовуються відносно діяльності (поведінки) взаємодії та спілкування. В аналізі стилів виділяють дві сторони: змістовну та технічну, тобто формальну (прийоми, способи).

За Г.М. Андреєвою, авторитарний стиль  з формального  боку характеризується діловими, скороченими  вказівками, заборони без послаблень, з  погрозами, чітке  мовлення, непривітний  тон, похвала та осудження  суб'єктивні, емоції не враховуються, показ прикладів — не система, позиція лідера — поза групою. Змістовний бік характеризується тим, що справи в групі плануються заздалегідь (у всьому обсязі), визначається лише безпосередня мета, подальша — невідома, голос керівника — вирішальний.

Демократичний стиль з формального боку характеризується тим, що інструкції надходять у формі пропозицій, товариський тон мовлення, похвала та осудження — з порадами, розпорядження та заборона з дискусіями, позиція лідера — в середині групи. Змістовний бік визначається тим, що заходи плануються в групі, за реалізацію пропозицій відповідають всі, всі розділи роботи не тільки пропонуються/ а й обговорюються.

Стиль потурання  з формального  боку — тон конвенціональний, відсутність похвали  та осудження, ніякого  співробітництва, позиція лідера — непомітна з боку групи. Змістовний бік характеризується тим, що справи в групі ідуть самі по собі, ліде

не дає вказівок, розділи роботи складаються  з окремих інтересів  чи походять від нового лідера.

Стилі педагогічної діяльності, в першу чергу, поділяються на три загальних, які визначені вище: авторитарний, демократичний та потурання, але одночасно мають власне "Педагогічний зміст".

Так, А.К. Маркова  визначає їх таким  чином.

Авторитарний  стиль. Учень розглядається  як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто вирішує, приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, використовує свої права без врахування ситуації та думок учнів, не пояснює свої дії учням. Внаслідок чого учні втрачають активність чи здійснюють її тільки під керівництвом вчителя, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистіснйй розвиток.

Головними методами впливу такого вчителя є наказ та повчання. Для вчителя характерна низька задоволеність професією та професійна нестійкість. Вчителі з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, в педагогічному колективі займають позицію лідера.

Демократичний стиль. Учень розглядається  як рівноправний партнер  по спілкуванню, колега у спільному пошуку знань. Вчитель приймає  рішення разом  з учнями, враховує їх думку, підтримує  самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але і  особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дій, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше відчувають стан спокійного задоволення, високої самооцінки. Вчителі цього стилю більше уваги звертають на свої психологічні уміння, для них характерна велика професійна стійкість, задоволення своєю професією.

Ліберальний стиль. Вчитель відходить  від прийняття  рішення, передає  ініціативу учням, колегам. Організацію та контроль діяльності учнів  здійснює без системи, проявляє нерішучість, коливання, В класі нестійкий мікроклімат, замасковані конфлікти.

По відношенню до партнера взаємодії  можна визначити  характер стилю: від  підкорення до партнерства  та відсутності спрямованого впливу. При цьому  можна побачити, що домінує монологічна чи діалогічна форма спілкування.

Так, за характером включеності в  діяльність педагога спілкування, В.А. Кан-Калік  диференціював стилі:

— стиль захопленості педагога спільно  з учнями творчою  діяльністю і є  вираженням відношення вчителя до своєї  справи, до своєї професії;

— стиль дружнього  відношення, яке служить  загальним фоном  та передумовою успішності взаємодії вчителя  з класом (ні в  якому разі не переходячи до фамільярного). Товариськість  повинна бути педагогічно  доцільною, не протирічити  загальній  системі взаємодії педагога з дітьми.

— стиль спілкування  — дистанція, яка  є вираженням авторитарного  стилю, який позитивно  впливає на зовнішні показники дисципліни, організованість  учнів, але може призвести  до особистісних змін — конформізму, фрустрації, неадекватності самооцінки, зниження рівня домагань.

— стиль спілкування "—  залякування та загравання, що є свідченням професійної  недосконалості педагога.

Аналіз стилів педагогічної діяльності в залежності від  її характеру включає  такі його сторони: змістовні характеристики стилю (орієнтація вчителя на процес чи результат своєї праці, розгортання вчителем орієнтованого та контрольно- оціночного етапів своєї праці); динамічні характеристики стилю (гнучкість, стійкість, вміння переключатися); результативність (рівень знань і навичок учіння у школярів, а також інтерес учнів до предмета). На цій основі А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою виділені 4 типи індивідуальних стилів, які характеризують сучасного вчителя.

Емоційно-імпровізаційний  стиль (Е1С). Вчителя  з ЕІС вирізняє переважна орієнтація на процес навчання. Пояснення нового матеріалу такий вчитель будує логічно, цікаво, але в процесі пояснення у нього відсутній зворотній зв'язок з учнями. Під час опитування вчитель з ЕІС звертається до великої кількості учнів, в основному сильних, які його цікавлять, опитує їх у швидкому темпі, задає неформальні питання, але мало дає їм говорити, не чекаючи, поки вони сформулюють відповідь самостійно. Для вчителя з ЕІС характерно недостатньо адекватне планування навчально-виховного процесу, для викладання на уроці він відбирає найбільш цікавий матеріал; не такий цікавий, але важливий, залишає на самостійне вивчення учнями. В діяльності вчителя з ЄІС недостатньо представлені закріплення та повторення учбового матеріалу, контроль знань учнями. Вчителів з ЄІС відрізняє висока оперативність, використання великого арсеналу різноманітних методів навчання. Він часто практикує колективні обговорення, стимулює спонтанні висловлювання учнів. Для вчителя з ЄІС характерне невміння проаналізувати особливості та результативність своєї діяльності на уроці.

Емоційно-методичннй стиль (ЕМС). Для вчителя  з ЕМС характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного  процесу, висока оперативність, деяка перевага інтуїтивності над рефлективністю. Орієнтуючйсь як на процес, так і на результати навчання, вчитель адекватно планує навчально-виховний процес, поетапно відпрацьовує весь навчальний матеріал, уважно слідкує за рівнем знань всіх учнів (як сильних, так і слабких), в його діяльності постійно представлені закріплення і повторення учбового матеріалу, контроль знань учнів. Такого вчителя вирізняє висока оперативність, він часто змінює види робіт на уроці, практикує колективні обговорення. Використовуючи багатий арсенал методичних прийомів при обробці навчального матеріалу, прагне активізувати дітей не зовнішньою розважальністю, а справді зацікавити особливостями самого предмету.

Розмірковуючо-імпровізаційний  стиль (РІС). Для вчителя  з РІС характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, В порівнянні з вчителями емоційних стилів, вчитель з РІС проявляє меншу винахідливість у підборі і варіюванні методів навчання, не завжди може забезпечити високий темп роботи, менше практикує колективні обговорення, скорочує час спонтанних висловлювань під час уроку, ніж вчителі з емоційним стилем. Учитель з РІС менше говорить сам, особливо під час опитування, та прагне впливати на учнів непрямим шляхом (за допомогою підказок, уточнень і т.д.), дає можливість, учням детально оформити відповідь.

Розмірковуючо-методичний стиль (РМС). Орієнтуючись переважно на результати навчання і адекватно  плануючи навчально-виховний процес, вчитель з  РМС проявляє консерватизм у використанні засобів  педагогічної діяльності. Висока методичність (систематичність закріплення, повторення навчального матеріалу, контроль знань учнів) поєднується з невеликим, стандартним набором методів навчання, перевагою репродуктивної діяльності учнів, рідким проведенням колективних обговорень. Під час опитування вчитель з РМС звертається до невеликої кількості учнів, дає кожному багато часу на відповідь, особливу увагу приділяє слабким учням. Для вчителя з РМС характерна в цілому рефлективність.

Стиль педагогічної діяльності, як інтегративна характеристика, відображуючи стиль керівництва, стиль спілкування, стиль поведінки та когнітивний стиль вчителя найбільш повно висвітлюється у типах стилю праці вчителя за А.Я.Ніконовою та А.К. Марковою.

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним стилем. Стиль діяльності зумовлюється специфікою самої діяльності й індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта.

Стиль педагогічної діяльності - стійка індивідуально  специфічна система психологічних  засобів, прийомів, навичок, методів  і способів здійснення педагогічної діяльності.

Відображаючи  специфіку педагогічної діяльності, педагогічний стиль охоплює стиль  управління, стиль саморегулювання, стиль спілкування і когнітивний  стиль її суб'єкта - учителя.

Формування  стилю педагогічної діяльності залежить від багатьох чинників, найважливішими серед яких є:

а) індивідуально-психологічні особливості вчителя (індивідуально-типологічні, особистісні й поведінкові);

б) особливості  діяльності;

в) особливості  учнів (вік, стать, статус, рівень знань тощо).

Залежно від  індивідуально-психологічних якостей  педагога виокремлюють такі стилі діяльності:

1. Демократичний  стиль. За такого стилю педагогічної  діяльності вчитель розглядає  учня як рівноправного партнера  у спілкуванні, колегу у спільному  пошуку знань. Педагог залучає учнів до прийняття рішень, бере до уваги їхні думки, заохочує самостійність суджень, зважає не лише на успішність, а й на особистісні якості вихованців. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. Школярі при цьому завжди спокійні, задоволені своєю роботою, впевнені в собі. Учителі-демократи багато працюють над собою, своїми психологічними вміннями. їх характеризує висока професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

2. Авторитарний  стиль. Учитель, який є носієм  цього стилю, вбачає в учневі об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправного партнера. Він одноосібно приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням завдань, не обґрунтовує своїх дій перед вихованцями. Унаслідок цього учні стають пасивними, знижується їх самооцінка, що спричинює агресивність; їхні сили спрямовані на психологічний захист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Основними методами впливу авторитарних учителів є наказ, повчання. Вони не задоволені професією, їм властива професійна нестійкість. Учителі із цим стилем діяльності дбають насамперед про методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.

3. Ліберальний стиль.  Учитель із таким  стилем роботи  уникає ситуацій  прийняття рішень, передає ініціативу  учням і колегам.  Організацію і контроль діяльності учнів здійснює безсистемно, йому властиві нерішучість, вагання. У класі це зумовлює нестійкий мікроклімат, приховані конфлікти.

У сучасній психолого-педагогічній науці простежується  тенденція до визначення типів особистості  фахівця.

Тип особистості вчителя - сукупність свідомо  обраних або інтуїтивно засвоєних якостей, які співвідносяться  із найяскравішими рисами та якостями особистості  вчителя.

Він визначається установками  вчителя і ставленням до дітей, професії.

З огляду на пріоритет діяльності вітчизняний педагог Віктор Сорока-Росинський (1882-1960) виокремив "логотропів" (зорієнтованих на викладання свого предмета) і "педотропів" (спрямованих на дітей). Серед хороших учителів він розрізняв теоретистів (у них теорія переважає над реальністю), реалістів (добре розуміються на реальному світі, але не здатні до узагальнень), утилітаристів(прагматики, схильні до багаторазових повторень, тренувань, відточення всіх деталей), артистів (володіють тонким сприйманням, емоційні).