Уява і творчість

Принципове значення у  творчому процесі мас так званий непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є здебільшого неусвідомленим. Для роз'яснення нього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким предметом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.

Цікаво, що людина не може безпосередньо використати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередньо цей продукт виступає лише в об'єктивно зафіксованому результаті дії - перетвореннях об'єкта. Такі неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв'язання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).

Що ж сприяє тому, щоб  неусвідомлений непрямий продукт дав  поштовх інтуїтивному рішенню?

Нещодавно науковий світ вразила новина, яка, здається, не повинна цікавиш людей у наш досить неспокійний час. Однак ця новина - знайдено доказ останньої, або Великої, теореми Ферма - схвилювала багатьох. Чому? Відповідь на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням математики Прінстонського університету, де професор математики д-р Ендрю Чайлз зробив своє відкриття. "Схоже, що великі духовні сили людства ще живі. Ми нібито присутні на виконанні одного з останніх квартетів Бетховена", - заявив Коен.

Хто ж дав наприкінці XX ст. переконливий доказ того, що "великі духовні сили людства ще живі"? Д-р Чайлз пройшов класичний шлях творчої людини. Він уперше познайомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав багато часу на спроби довести теорему. "Вона завжди жила в моїй підсвідомості", - згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним математиком, він зрозумів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто робота над задачею.

Далі була праця. "Задача тримала мене, не відпускаючи, майже  сім років. Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь ще, - розповідає д-р Чайлз. - Я не думав, що коли-небудь припиню роботу над нею".

Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить  своє рішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої людини. Вирішення таких проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому "інсайту" - осяянню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Менделєєва), в зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (згадаймо "Еврику!" Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча задача заволоділа особистістю і розв'язалася нібито раптово, ніби сама собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо) розв'язується систематичною, організованою, інтелектуальною працею, поступовим проходженням усіх етапів і фаз розв'язування, використанням спеціальних прийомів звуження поля пошуку, формування й перевірки гіпотез тощо.

Принциповою для творчих  задач є "нульова фаза" - бачення  задачі, самостійність у її пошуку та постановці. Про цю фазу вже йшлося вище. Наведемо перелік прийомів розв'язування задачі відповідно до фаз та етапів розв'язування (Ільясов).

Перша фаза розв'язування -аналіз умов задачі:

1) виділення даних, того, що шукається, відомих і невідомих  явищ задачі;

2) віднесення явищ задачі  до об'єктів і процесів, перше моделювання їхніх якостей;

3) установлення основної  трудності (конфлікту) задачі

Друга фаза розв'язування-пошук  невідомого в задачі (висунення гіпотез).

1-й етап - до визначення  умов:

1) зниження рівня збудження;

2) розгортання визначень  понять, що стосуються всіх явищ  задачі;

3) виведення інших характеристик  явищ задачі і як наслідок  установлення наявності в них  властивостей, даних у визначеннях.  Повторне моделювання отриманих  нових засобів, явищ;

4) зближення даних і  вимог задачі;

5) усунення зайвих умов  у формулюванні задачі.

2-й етап - пошук невідомого  за допомогою більш визначених  за змістом прийомів:

1) підвищення рівня впевненості в собі;

2) знаходження й використання  подібної задачі;

3) визначення сфери пошуку  невідомого;

4) "перевтілення" в образ  явищ задачі (емпатія);

5) розподіл задачі на  частини.

3-й етап - пошук невідомого  за допомогою прийомів, менш визначених  за змістом:

1) узагальнення задачі;

2) конкретизація (спеціалізація) задачі;

3) переструктурування явищ  задачі;

4) формулювання і рішення зворотної задачі;

5) висунення будь-яких  гіпотез;

6) переключення на інші  проблеми.

Третя фаза розв'язування-перевірка  й аналіз гіпотез:

1) перевірка висунутих гіпотез;

2) виділення обґрунтувань  гіпотез;

3) аналіз переваг і  недоліків гіпотез;

4) розгляд причин неспроможності  гіпотез;

5) виявлення схожості  ідей у гіпотезах і умов, що залучаються.

ІІІ-5.5. Творче натхнення

Творчість - це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан - натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв'язування творчої задачі. Людину в стані творчого натхнення нібито несе "потік", вона не все усвідомлює у своїх діях, не завжди може сказати, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов'язане й виникнення інсайтів, осяяння.

Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має сильний вплив на інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї, повести за собою. Особистісну властивість, що надає можливість такого ситуативного впливу на інших, пов'язаного з власним натхненням, називають харизмою.

Добре відоме сьогодні поняття "харизматичний лідер" (тобто  лідер, який веде за собою не стільки глибинною силою переконання, скільки власним надихаючим прикладом). Інколи такого впливу вимагають і від учителя, дорослого, який працює з дітьми, лідера творчого колективу та ін.

Кажуть, що творчий учень  є дзеркальним відображенням  творчого вчителя. При цьому від  дорослого вимагають творчості  найвищого, об'єктивного рівня, не тільки педагогічного, а й предметно-змістового натхнення, яке завойовує серця, харизми - надзвичайної надихаючої обдарованості, яка викликає у кожного учня "почуття повної довіри", "готовність дотримуватися того, чого вчить учитель" (І. В. Бестужев-Лада).

Однак такий підхід не зовсім продуктивний, по-перше, тому, що ця характеристика не може (і не повинна) торкатися кожного з мільйонів учителів, керівників гуртків і студій, тренерів-професіоналів та інших дорослих, які професійно працюють із дітьми. По-друге, проста констатація зв'язку творчості вчителя і творчості учня, непомірні вимоги до творчої майстерності вчителя зменшують його потенціальні можливості в оволодінні методиками розвитку творчості. Проте слід зважити на існуючу сьогодні можливість виявлення й експлікації механізмів формування творчості, створення відповідних технологізованих методик і прийомів. Інша річ, що в принципі можливості розвитку та реалізації творчого потенціалу не мають обмежень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Плоди цивілізації і культури, якими ми щодня користуємося в  повсякденному житті ми сприймаємо як щось цілком природне, як результат розвитку виробничих і суспільних відносин. Але за таким безликим представленням сховано велике безліч дослідників і великих майстрів освоюють світ у процесі своєї людської діяльності. Саме творча діяльність наших попередників і сучасників лежить в основі прогресу матеріального і духовного виробництва.  
Уява і творчість є атрибутом людської діяльності - це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Головний критерій духовного розвитку людини - це оволодіння повним і повноцінним процесом творчості.  
Творчість є похідною реалізації індивідом унікальних потенцій у визначеній області. Тому між процесом творчості і реалізацією здібностей людини в суспільно значущої діяльності, яка набуває характерусамореалізації існує прямий зв'язок.  
Відомо, що найбільш повне розкриття здібностей людини можливо лише в суспільно значущої діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності детерміновано не тільки ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності здобуває характер самореалізації.  
Таким чином, творча діяльність - це самодіяльність, що охоплює зміна дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, яка сприяє розширенню меж людських можливостей.  
Також слід зауважити, що не так важливо, у чому саме проявляється творчий підхід, в умінні "грати" на ткацькому верстаті, як на музичному інструменті, або ж в оперному співі, у здатності вирішувати винахідницькі чи організаційні задачі. Жодному виду людської діяльності не чужий творчий підхід.  
Не обов'язково щоб усі члени суспільства писали вірші або співали пісні, були вільними художниками або грали роль у театрі. Той вид діяльності, в якому найкраще, вільніше всього виявляється творчий підхід, і той обсяг, у якому людина може його виявити, залежить від складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху. Об'єднання всіх сутнісних сил людини, прояв усіх його особистісних особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють, поряд із загальними для багатьох ознаками, його унікальні і неповторні риси.  
Якщо людина освоїла творчість повною мірою - і по процесу його перебігу і за результатами - значить він вийшов на рівень духовного розвитку. Йому є переживання моментів єднання всіх внутрішніх сил. Якщо людина вийшла на рівень духовного розвитку, який би він діяльність не займався, залишається одне - побажати йому щасливої ​​дороги. І придивлятися до нього хоча б іноді. Адже, безсумнівно, чому небудь хорошому він нехай навчить.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрасте // Собр. соч.: В 6 т. Москва, 1984. Т. 3. - 198с.
2. Галин А. Л. Особистість і творчість. - Новосибірськ, «Прогрес», 1999. 
3. Гамезо М.В., Домашенко І.А. Атлас з психології: інформ.-метод. Посібник до курсу «Психологія людини». - М.: Педагогічне товариство Росії, 2003. 
4. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва, 1968.
5. Голосовкер Л. Имажинативный абсолют. Москва, 1979. - 265с.
6. Загальна психологія / Під ред. Максименка С.Д. - К., 2000. - 258с.
7. Моляко В. А. Психология конструкторской деятельности Москва, 1983 
8. НемоВ Р. С. Психология: В 2 кн. - Москва, 2001. - 205с. 
9. Общая психология/Под ред. А.В. Петровского. - М., 1986.-Гл.13. - 214с.