Фонетика

Фонетика

 

ФОНЕТИКА

 

 Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

ЗВУК

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Звуки мови на письмі позначаються так:

позначення звуків

[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н]

Окремо взяті звуки (на відміну  від слова та речення) не мають  ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.

Звуки утворюють зовнішню, звукову  оболонку слів і тим самим допомагають  відрізнити одне слово від іншого.

Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих  звуків та їх послідовністю.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

ЯК ВИНИКАЮТЬ  ЗВУКИ

Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.

За способом творення звуки поділяються  на голосні та приголосні.

Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.

Пояснити це явище можна порівнянням  з грою на будь-якому музичному  струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і  вам у нагороду буде чудова музика.

Саме такими "струнами" і є  наші голосові зв'язки- головний речовий  орган людини.

Після того як струмінь повітря, вже  в вигляді звукової хвилі з  періодичними коливаннями, проходить  крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.

Ротова порожнина відіграє при  цьому роль резонатора, який за рахунок  руху нижньої щелепи та переміщення  язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і  вібрувати під тиском повітряного  струменя, утворюючи музикальний  тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.

Характерні для приголосних  шуми виникають переважно у ротовій  порожнині при подоланні струменем  повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними  і пасивними мовними органами.

Рух і положення мовних органів  при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).

АКТИВНІ І ПАСИВНІ  МОВНІ ОРГАНИ

Активні мовні  органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.

Пасивні мовні  органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

Голосних звуків шість:

голосні

[і], [и], [е], [у], [о], [а]

Голосні звуки можуть бути:

голосні
1.	переднього і заднього ряду
2.	низького, середнього і високого підняття
3.	огублені і неогублені
4.	ненаголошені і наголошені

Голосні переднього і заднього ряду

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:

голосні переднього ряду	[е], [и], [і]
голосні заднього ряду	[а], [о], [у]

Голосні низького, середнього і високого підняття

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:

голосні низького підняття	[а]
голосні середнього підняття	[е], [о]
голосні високого підняття	[і], [и], [у]

Огублені і  неогублені голосні

За участю губ голосні поділяються  на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):

огублені голосні	[о], [у]
неогублені голосні	[і], [и], [е], [а]

Наголошені і  ненаголошені голосні

Залежно від місця наголосу в  слові голосні звуки можуть бути наголошеними іненаголошеними:

наголошений [і]	мнсто
ненаголошений [і]	містйчко

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 32 приголосних звука:

приголосні

[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

Приголосні звуки можуть бути:

приголосні
1.	·  сонорні ·  шумні (дзвінкі і глухі)
2.	губні, язикові та глоткові
3.	тверді і м'які
4.	свистячі, шиплячі та носові приголосні

В основі поділу приголосних на шумні  і сонорні, дзвінкі і глухі  лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні і шумні  приголосні

Сонорні приголосні

Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:

сонорні приголосні

[в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

Шумні приголосні

Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

Дзвінкі і глухі  приголосні

Якщо голосові зв’язки більш  напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.

При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

	шумні приголосні
дзвінкі приголосні	[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]
глухі приголосні	[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]

Акустичні пари

Дзвінкі та глухі приголосні утворюють  так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

акустичні пари

[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], [з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].

Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.

Дзвінкі приголосні у кінці слова  та в кінці складу вимовляються дзвінко.

Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Губні, язикові  та глоткові приголосні

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

губні приголосні	[б], [п], [в], [м], [ф]
язикові приголосні	[д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]
глоткова приголосна	[г]

Тверді і м'які  приголосні

За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:

тверді приголосні	[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]
м’які приголосні	[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р  ]

Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:

тверді- м'які приголосні

[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ], [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]

Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).

Свистячі, шиплячі  та носові приголосні

Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.

Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

свистячі приголосні	[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]
шиплячі приголосні	[ж], [дж], [ч], [ш]
носові приголосні	[м], [н], [н' ]

Звук [ґ]

Окремо треба сказати про  звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.

Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник),ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.

Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

• [г] - гортанний щілинний, глухіший;
• [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.

Різницю в роботі мовних органів  при вимові цих звуків можна відчути  на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

ОРФОЕПІЯ

 

 Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА  ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).

Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).

Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и]наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).

Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).

У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення  
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).

Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ  ЗВУКІВ

Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.

Зокрема, це відбувається:

• на кінці слова (ніж, гедз);
• в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
• у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і[ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і[ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).

Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)

Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

СКЛАД

Слова в українській мові поділяються  на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називаютьскладотворчими.