Делінквентність як соціальне явище

ЗМІСТ

ВСТУП

І РОЗДІЛ.

1.1 Поняття та сутність делінквентної поведінки.

1.2. Особливості осіб з делінквентою поведінкою.

1.3. Умови формування делінквентної поведінки.

ІІ РОЗДІЛ

2.1.

2.2. Діагностика асоціальної поведінки підлітків

2.3.Соціальна робота з делінквентними особами

 

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, – все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється від норми. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп.

Особливо важко в цей  період прийшлося підліткам. Тривожним  симптомом є зростання числа  неповнолітніх з делінквентною  поведінкою, що виявляються в асоціальних  діях (алкоголізм, наркоманія, порушення  громадського порядку, хуліганство, вандалізм  і ін.). У крайніх формах стали  виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед  молоді. З'являється все новий  вигляд поведінки, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. В порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна  свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей.

Зростання агресивних тенденцій  в підлітковому середовищі відображає одну з щонайгостріших соціальних проблем  нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При  цьому турбує факт збільшення числа  злочинів проти особи, що спричиняють  за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок  підлітків, що носять запеклий характер.

Отже, проблема делінквентної  поведінки є однією з актуальних проблем в нашому суспільстві.

Мета дослідження: вивчення причин і наслідків делінквентної поведінки.( може ту підлітка краще написати?)

Об'єкт дослідження: делінквентна поведінка.(підлітка)

Предмет дослідження: вивчення причин, що спонукають людей до делінквентної поведінки.

Завдання:

– Оцінити соціальну ситуацію осіб з делінквентною поведінкою;

– Оцінити вплив вікових та соціальних факторів на характер кримінальної активності людей;

• Позначити основні напрями реабілітації осіб з делінквентною поведінкою, оптимізувати підходи до реабілітації в залежності від характеру психічних розладів, особистісних особливостей, соціального статусу підлітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та сутність деліквентної поведінки.

(почала з далеку, з тих хто вивчав злочинність)

  Дослідження злочинності та її причин беруть початок у працях російського статистика К.Ф.Германа (1824). Потужний поштовх розвиткові соціології злочинності дала праця «Социальная физика» (1835) франко-бельгійського вченого математика-статистика Л.А.Кетле, який, спираючись на статистичний аналіз, дійшов висновку, що будь-який соціальний лад передбачає певну кількість і певний порядок злочинів, які зумовлені його організацією. Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість чинників, які впливають на її динаміку: соціальний стан, рід діяльності, освіта, убозтво як самостійний чинник, декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-х роках XX ст. дослідження, які були проведені представниками Чиказької школи соціології, виявили вплив внутрішньоміських відмінностей на рівень злочинності: найзлочиннішими виявилися райони, що характеризуються високим ступенем соціальної дезорганізації.

Дотепер залишається дискусійною  проблема співвідношення біологічного й соціального у формуванні злочинної  поведінки. Це є наслідком існування  різних точок зору щодо теорії злочинності, причин її виникнення.

Теологічний підхід до визначення злочинності полягає в тому, що поняття злочинного завжди пов’язується із крайніми проявами зла. Злочинним  вважається зазіхання на вище добро; злочинець – це безпосереднє втілення зла. Ідеї, що були сформульовані в  рамках цього підходу, досить складні. Більшість з них носять характер, недоведений на рівні наукових аргументів. Водночас ці ідеї мають світоглядне  значення. Так, акцент у контексті  впливу на злочинність кожен повинен  робити на самого себе (самовдосконалення). Релігійні заходи впливу на злочинність  мають значний антикриміногенний  потенціал. Основні з них –  проповідь, зразок порядності в діяннях  і помислах. З ними тісно пов’язані  такі нетрадиційні заходи впливу на злочинність, як молитви, медитація. Вони привертають увагу до біоенергетичних аспектів злочинності. Сутність правового підходу полягає в розгляді злочинності як збірного поняття – сукупності або навіть системи злочинів. Визначаючи злочинність таким чином, автори відштовхуються від окремих злочинів, сукупність яких у суспільстві й утворює злочинність. З позицій правового підходу до розуміння злочинності можна аналізувати статистичні сукупності злочинів та осіб, які їх вчинили.

У рамках антропологічного підходу злочинність визначається як хвороба не суспільства, а окремих  людей. З погляду цього підходу, визначення злочинності може звучати  як «злочинність – це хвороба духу». Злочинність, на думку прихильників цього підходу, – результат виродження, дегенерації, наслідок тих або інших  психофізіологічних аномалій, що тягнуть  «моральне божевілля». Злочинцем  народжуються, а не стають.

Основна ідея соціологічного підходу до розуміння злочинності  полягає в тому, що злочинність  – це хвороба соціуму, а злочини  – ознаки цієї хвороби. Характер і  масштаби злочинності не залежать прямо  від волі законодавця – від  того, які діяння криміналізовані, а  які дозволені. За образним висловлюванням, злочинність – соціальна патологія, яка має високий ступень суспільної небезпеки. Сутність соціологічного підходу  до визначення злочинності характеризується наступним:

- розгляд злочинності  не як системи злочинів, а як  специфічної характеристики суспільства  – здатності породжувати злочини  у великій кількості;

- визначення категорії  «злочин», що не залежить від  законодавства (виключення такої  ознаки як протиправність, при  збереженні обвинувачення й акцентуванні  уваги на суспільній небезпеці).

На підставі соціологічного підходу можна впливати не лише на сукупність злочинів і злочинців, а  й на причини та умови, які породжують протиправну поведінку.

Проблема делінквентної  поведінки є центральною для  дослідження соціальних наук, оскільки суспільний порядок відіграє важливу  роль у розвитку як держави у цілому, так і окремого громадянина в  окремості.

   Серед науковців  немає єдиної думки щодо поняття  делінквентності, застосовуються  різні підходи і понятійний  апарат.

   За кордоном цей  термін вживається для визначення  неповнолітнього злочинця, по досягненню  повноліття він автоматично перетворюється  в асоціальну особистість.

Поняття походить від латинського delinquens – «вина, провина». Під цим  терміном розуміють протиправну  поведінку особи (дії конкретної особи), що відхиляється від встановлених в даному суспільстві офіційно встановлених норм, законів, загрожує благополуччю інших людей або соціальному  порядку і у крайніх своїх  проявах карається кримінально. В цілому, делінквентна поведінка  безпосередньо направлена проти  існуючих норм державного життя, чітко  виражених в правилах (законах) суспільства.

У спеціальній літературі даний термін використовується в  різних значеннях. А.Е.Лічко, який ввів у практику підліткової психіатрії поняття «делінквентність», обмежив  ним дрібні антигромадські дії, що не спричиняють за собою кримінальної відповідальності. Це, наприклад, шкільні  прогули, залучення до асоціальної  групи, дрібне хуліганство, знущання із слабких, вимагання дрібних грошей, викрадення мотоциклів. В.В.Ковальов заперечує  проти такого трактування делінквентності, вказуючи, що делінквентна поведінка  є поведінкою злочинною.  

У психологічній та соціологічній  літературі поняття делінквентності  швидше пов'язується з протиправною поведінкою взагалі. Це будь-яка поведінка, що порушує норми громадського порядку. Дана поведінка може мати форму дрібних  порушень морально-етичних норм, що не досягають рівня злочину. Тут  вона збігається з асоціальною поведінкою. Але вона також може виражатися в  злочинних діях, які караються  відповідно до Кримінального кодексу. В цьому випадку поведінка буде кримінальною, антисоціальною.

Наведені види делінквентної  поведінки можна розглядати і  як етапи формування протизаконної  поведінки, і як відносно незалежні  його прояви. Делінквентна поведінка як форма девіантної поведінки особи має ряд особливостей.

По-перше, це один з найменш  визначених видів поведінки особи, що відхиляється. Наприклад, коло діянь, що визнаються злочинними, є різними  для різних держав, і в різний час. Самі закони неоднозначні, і через  їх недосконалість значна частина дорослого  населення може бути підведена під  категорію «злочинців», наприклад  по таких статтях, як ухилення від  сплати податків або спричинення  кому-небудь фізичного болю.

По-друге, делінквентна поведінка  регулюється переважно правовими  нормами – законами, нормативними актами, дисциплінарними правилами.

По-третє, протиправна поведінка  визнається однією з найбільш небезпечних  форм девіацій, оскільки загрожує самим  основам соціального устрою –  громадському порядку.

По-четверте, така поведінка  особи активно засуджується і  карається в будь-якому суспільстві. Основною функцією будь-якої держави  є створення законів і здійснення контролю за їх виконання, тому на відміну  від інших видів девіацій, делінквентна поведінка регулюється спеціальними соціальними інститутами: судами, слідчими органами, місцями позбавлення волі.

Нарешті, по-п'яте, важливо  те, що протиправна поведінка за своєю суттю означає наявність  конфлікту між особою і суспільством – між індивідуальними прагненнями  і суспільними інтересами.

Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність - психологічна готовність до правопорушення.

 

2. Особливості осіб з деліквентою поведінкою.

  В. Медведєв стверджує, що підлітки з делінквентними проявами  в поведінці зазвичай визначаються за рахунок крадіжок, розбою, грабежів, хуліганства, актів вандалізму, а в окремих випадках – участю у викраденні людей і торгівлі ними, захопленням заручників, телефонному тероризмі, ритуальних вбивствах та інформаційно-комп’ютерних злочинах. На його думку, зазначеній категорії підлітків притаманні затримки в особистісному (підвищена чутливість, емоційність, імпульсивні прояви, неадекватні емоційно-почуттєві реакції на зовнішні події) та соціальному формуванні (явище інфантилізму), які призводять до егоїзму, споживацтва, паразитизму .

О. Бондарчук схиляється до думки, що формами самовизначення підлітків з відхиленнями в поведінці  можуть бути бешкету вання (бажання  розважитися), хуліганство, акти вандалізму (помста, відповідь на образу, пошук  нових вражень, гострих відчуттів, спосіб самоствердження, привертання  уваги до себе) та графіті як спосіб звільнення від соціального контролю у зв’язку з анонімністю написаного. О. Бондарчук, переконана, що графіті  слугують засобом самовираження  придушених внутрішньо- особистісних конфліктів проблемних підлітків .

І. Павлов розглядає поведінку, що відхиляється від норми (асоціальну, девіантну) як таку, в якій стійко проявляються відхилення від соціальних норм, включаючи  відхилення корисної, агресивної орієнтації та соціально-пасивного типу. До соціальних відхилень корисливої спрямованості  належать правопорушення та проступки, пов’язані з прагненням до матеріального  збагачення (крадіжки, спекуляція). Соціальні  відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, що спрямовані на завдання шкоди  особистості (хуліганство, побої, зґвалтування, вбивства). Відхилення соціально-пасивного  типу вирізняються прагненням відійти  від активного суспільного життя, ухиленням від громадянських  обов’язків та небажанням вирішувати особисті проблеми (бродяжництво, зловживання  алкоголем і наркотиками, крайня форма прояву соціально-пасивної позиції  – суїцид). На думку вченого, делінквентність проявляється в дрібних проступках, порушеннінорм моралі та правил поведінки в суспільних місцях .

Відомий вчений Ю. Клейберг займався вивченням таких форм самовизначення підлітків з делінквентною поведінкою, як вандалізм і графіті. Дослідник  дійшов висновку, що акти вандалізму пов’язані  з руйнівними діями з боку підлітків, мотивом яких є звільнення від  агресивності, гніву, ворожості, неприязного  ставлення до інших людей, а також  отримання задоволення від завдання шкоди оточуючим. Графіті, на думку  вченого, покликані забезпечити  прагнення самовираження та визнання з боку однолітків, що реалізується за рахунок збільшення кількості  написів асоціального змісту – нецензурних  слів і символів.