Делінквентність як соціальне явище

Першу групу представляють  підлітки, у яких унаслідок ряду причин виявляються не розвиненими  вищий відчуття (совість, відчуття довга, відповідальність, прихильність до близьких) або уявлення про добро і зло, що спотворює їх емоційну реакцію  на вчинки.

До другої групи можна  віднести підлітку з гіпертрофованими віковими реакціями, що указуємо на скороминущий характер їх опозиційної і антисоціальної поведінки (за інших сприятливих  умов).

Третю групу складають  ті, хто стійкіше відтворює делінквентну поведінку свого безпосереднього оточення і для кого така поведінка є звично нормальному (з негативним чином самого себе, відсутністю навиків самоконтролю, слабо розвиненою совістю, споживчим відношенням до людей).

До четвертої групи  відносять підлітків з психічними і невротичними розладами (у них  разом з делінквентною поведінкою присутні хворобливі симптоми або ознаки інтелектуального недорозвинення).

Нарешті, виділяється п'ята  група підлітків, що свідомо вибирають делінквентну поведінку (не страждаючих психічними розладами, таких, що володіють достатнім самоконтролем і що розуміють наслідки свого вибору).

Найбільш несприятливими прогностичними: ознаками в плані  подальшого формування антигромадської  поведінки) можна вважати: відсутність  совісті і відчуття провини, патологічну  брехливість, споживче відношення до людей, байдужість, неохайність, виражену психопатологію.

У нормі статевого і  вікового виділяється конституціональний чинник. Дослідники відзначають, що конституціональні  цілі цілком можуть направити розвиток особи в антисоціальну сторону. Наприклад, потяги дитини можуть бути настільки сильними, що він насилу переносить стан голоду, під впливом  чого він може почати красти. Або  існують ймовірно, виражені індивідуальні  відмінності в здатності маленьких  дітей встановлювати близькі  відносини .

Питання про вплив психопатології (у будь-якому віці) на делінквентну поведінку особи залишається дискусійним. "Проблема співвідношення психічних відхилень і антигромадської поведінки - одна з найскладніших і заплутаніших в психіатрії", помічає В.В.Корольов. Як найбільш поширені аномалії, що поєднуються з делінквентною поведінкою, називаються: психопатія; алкоголізм; невротичні розлади; залишкові явища черепномозкових травм і органічні захворювання головного мозку; інтелектуальна недостатність.

Люди, що мають психічні аномалії, проявляють понижену здатність усвідомлювати  і контролювати свої дії унаслідок  інтелектуальної або емоційно-вольової патології. В той же час відхилення від медичної норми не можна вважати  конкретними причинами, що викликають злочинні дії, хоча у ряді випадків вони поєднуються.

При поєднанні психічного розладу з певними умовами  можна чекати виникнення патологічного  афекту, людину, що істотно знижує осудність, тобто його здатність усвідомлювати  свої дії і контролювати їх.

Багато авторів також  розглядають маломотивовані, нерідко  несподівані для тих, що оточують жорстокі вбивства саме як прояв патологічної поведінки. Ю. Б. Можгинський указує, що у разі подібних злочинів, здійснених підлітком без ознак психічного розладу до вбивства, простежуються  дві основні патологічні тенденції: порушення афектів (депресії, дістімії) і криза особи (психопатичний  розвиток). Дані порушення безумовно  поєднуються з конкретним соціально-психологічним  контекстом. Серед них автор називає  конфліктну ситуацію, тривалий стрес (затяжний конфлікт в сім'ї), вплив підліткової  групи (групових цінностей і правил), комплекс неповноцінності, незначну зовнішню загрозу.

X. Ремшмідт в етіології  делінквентного поведінки підлітків  виділяє легкі емоційні пошкодження  без ознак інших психічних  захворювань; виражені емоційні  порушення, які маніфестують страхами, тугою або насильницьким способом  поведінки.

Розлади настрою у ряді випадків поєднуються з патологією потягів, наприклад патологічна  поведінка з періодичним незборимим потягом до підпалів (піроманія) або  крадіжки (клептоманія). До цього ж  ряду розладів потягів відносяться  схильність до втеч і бродяження. В  цілому синдром порушених потягів  характеризується: імпульсною, стійкістю, чужістю для особи і незборимістю. X. Ремшмідт, описуючи депресивних делінквентів, говорить про чергування станів "посилення потягів і агресії" і "абсолютної втрати "лікувань".

Приведені дані дозволяють говорити про те, що афектний профіль  є одним з найбільш значущих властивостей особи, пов'язаних з антисоціальною поведінкою і залежних у свою чергу  від сукупності внутрішніх і зовнішніх  чинників.

Таким чином, по детерміації поведінки можна виділити декілька основних груп делінквентних осіб:

• ситуативний правопорушник (протиправні дії якого переважно спровоковані ситуацією);
• субкультурний правопорушник (порушник, що ідентифікувався з груповими антисоціальними цінностями);
• невротичний правопорушник (асоціальні дії якого виступають наслідком інтрапсихічного конфлікту і тривоги);
• "органічний" правопорушник (що здійснює протиправні дії унаслідок мозкових пошкоджень з переважанням імпульсної, інтелектуальної недостатності і афектної);
• психотичний правопорушник (що здійснює делікти унаслідок важкого психічного розладу - психозу, затьмарення свідомості);
• антисоціальна особа (антигромадські дії якої викликані специфічним поєднанням особових рис: ворожістю, нерозвиненістю вищих відчуттів, нездатністю до близькості).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1.Левин Б.М. Мнимые потребности. - М.: Изд-во полит, лит., 1986. –

2.ЛичкоА.Е.Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л.,1983.- С.52;

3. Онищенко Н. П. Корекція девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності громадських організацій: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07. - теорія виховання. / Наталія Петрівна Онищенко. – Переяслав-Хмельницький, 2003. – 232 с.

4. Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений]. / Е. В. Змановская. – [2-е изд., испр.] – М.: Изд. центр «Академия», 2004. – 287,[1] с. – (серия «Высш. профес. образование. Психология»).

5. Фернхем А. Личность и социальное поведение. – Спб.: питер, 2001. – 368 с

6. Арефьев А. Л. Девиантные явления в среде учащейся молодежи /         А.Л.Арефьев // Народное образование. - 2003. - №7. - С.193-200.

7. Можгинский Ю. Б. Агрессия у подростков: Эмоциональный и кризисный механизм. / Ю. Б. Можгинский. - СПб., 1999. – 46 с.

 

 

І.М. Лисенко. Специфіка життєвого самовизначення підлітків з делінквентною поведінкою// Електронний ресурс [Режим доступу]: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspl/2011_12/579-587.pdf