Етичні засади соціально-педагогічної роботи

ІІ група — психолого-педагогічні принципи. Ці принципи підкреслюють пріоритети особистості в соціально-педагогічній діяльності: принцип спрямування самореалізації дітей та молоді у всіх сферах їх життєдіяльності, принцип диференційованого та індивідуального підходів, принцип цілеспрямованості,принцип системності.

ІІІ група — організаційні принципи: принцип компетентності кадрів, принцип інтеграції, принцип контролю та перевірки виконання .

IV група — специфічні принципи, які визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об'єктам соціально-педагогічної діяльності: принцип гуманізму, принцип незалежності, принцип клієнтоцентризму, принцип опори на потенційні можливості людини, принцип конфіденційності, принцип толерантності, принцип максималізацій соціальних ресурсів. [3 с. 56.]

1.2. Етичні засади соціально-педагогічної роботи.

Для того щоб здійснити трактування поняття «етичні засади» ми вдалися до теоретичного аналізу семантичних понять «засади» та «етика».

 

    У словнику української мови є декілька визначень поняття «засада» -

• Основа чогось; те головне, на чому ґрунтується, базується що-небудь.
• Вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки.
• Спосіб, метод здійснення чого-небудь [5 с. 84].

 

   Тепер здійснимо характеристику поняття «етика».

• З латинської  мови термін «етика» ethica, від грец. ήυος перекладається як звичай.
• Термін "етика" походить від давньогрецького слова "ethos" ("етос"), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. 
• Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, ЇЇ прояви у різноманітних сферах діяльності. [7 c. 66]

 

     Отже, узагальнивши опис обох понять доходимо висновку, що етичні засади – це основа моральної поведінки, звичаїв.

    Сучасна соціально-педагогічна етика диктується специфічними особливостями нашого часу: ринкова економіка впливає на світогляд людей, ламаються стереотипи у вихователів. Невміння або небажання соціального педагога враховувати вимоги часу, змінити умови виховного процесу ставлять його у положення дискомфорту.

   Специфіка професійної діяльності соціального педагога обумовлює високе значення для представників цієї професії визначених духовно-моральних якостей.

   Професії соціального працівника та соціального педагога схожі та переслідують одні й ті самі цілі. Результат діяльності цих фахівців - підвищення життєвого рівня усіх людей незалежно від національності та віросповідання. Кожна людина право на належне повноцінне існування. Важливо зазначити, що такі професії, як соціальний працівник та соціальний педагог є необхідними для нашого суспільства у сучасний складний період розбудови української держави, коли виникає багато проблем і люди потребують підтримки та допомоги, іноді навіть і захисту. Задоволення саме і потреб і забезпечується роботою соціального педагога та соціального працівника у співдружності іншими професіоналами: психологами, педагогами, юристами, лікарями. Саме така співдружність може бути найбільш ефективною та корисною та забезпечить психологічне та фізичне здоров'я нації. [4 c. 59]

        При вирішенні питання про необхідність етичних норм у соціально-педагогічній діяльності, слід орієнтуватися на сучасні законодавчі документи, які регламентують діяльність майбутнього педагога. Основні документи - Конституція України, Загальна Декларація прав людини, Конвенція про права дитини, Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепція національного виховання, Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти; Закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту" та ін. В цих документах зазначається, що соціальний педагог, орієнтуючись на мету та принципи освіти, закріплених у законодавчій базі України повинен сприяти успішній взаємодії закладів різного підпорядкування та сім'ї у вихованні особистості, її адаптації до соціальних умов.

            Наказ «Про основні орієнтири виховання учнів 1—11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» МОН молодьспорт України від 31.10.2011 р. № 1243 розкриває вимоги до педагога у здійсненні завдань сучасного виховання: володіння високими моральними якостями, усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння рішуче діяти у конфліктних ситуаціях.  
Особистість, яка обрала своєю професією учителювання, підпорядковує власну поведінку правилам і нормам, які склалися і регламентують цю сферу. Кожне нормативне положення, особливо у системі «людина — людина», вирізняється специфічними метою, засобами праці, формами та методами то що. [8 c. 46]

 Зважаючи на той факт, що Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про права людини, в якій утверджується віра в основні права людини на гідність і цінність людської особистості, соціальні педагоги і працівники дотримуються вимог Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників (1994 р.). Професійно-етичний кодекс соціальних працівників України дозволяє здійснювати соціальну і соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами і спільнотами на їхнє благо. Кодекс базується на міжнародних етичних принципах соціальної роботи і пропонує моральні норми і моральні правила поведінки соціального працівника, який при цьому має відповідні професійно-особистісні якості, що у своїй сукупності представляють етичний стандарт соціального працівника. [9 c. 83]

В етичних нормах соціальної роботи повинні відображатися основні вимоги та критерії поведінки і дій соціального працівника, які диктуються специфічними умовами і змістом його діяльності а саме :

Моральна норма - усталена вимога до поведінки й діяльності соціальних працівників стосовно суб'єктів та об'єктів соціальної роботи. Моральні норми є основою етичного кодексу соціального працівника. Морально-етичні норми і правила соціальної роботи повинні:

- регламентувати професійну  діяльність кожного конкретного  соціального працівника;

- регламентувати діяльність  і взаємодію різних соціальних  служб і органів соціального  захисту населення;

- регламентувати взаємовідносини  з іншими інститутами.

Основою етичної свідомості та особистості соціального працівника виступає моральність, яка розглядає поведінку та діяльність з точки зору їх моральної цінності. У формуванні етичної свідомості соціального працівника значну роль відіграє професійна моральна свідомість.

Моральна свідомість соціального працівника включає три компоненти: моральні знання, моральні переконання, моральна потреба. [13 c. 32]

Моральні знання існують у формі відображення об'єктивного світу в свідомості людини через поняття, судження, теорії тощо. Знання виступають керівництвом до дії за умови перетворення їх на переконання, що передбачає поєднання інформативної сторони із спрямованістю, стимулом до дії. Моральні знання отримуються у процесі навчання через ознайомлення із суттю моральності, її змістом, функціонуванням у суспільстві, системою її вимог та санкцій за відхилення від встановлених норм. Моральні знання дозволяють соціальному працівнику порівнювати власні моральні нормативи з професійними, соціально значущими та відповідно коректувати свою моральну позицію.

Моральні переконання - основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у і чомусь, заснована на певній ідеї та світогляді. Є вищою ступінню розвитку особистості спеціаліста, його свідомості, оскільки в їх основі лежить глибока і багатостороння оцінка особистістю відомих їй моральних норм, перевірка їх соціальною практикою, життєвим і професійним досвідом.

Моральні переконання:

- вимагають від спеціаліста вміння подивитися на свою працю з точки зору інтересів справи, з'ясувати співвідношення між корисним, що він робить для суспільства і клієнтів, та тим, що зобов'язаний зробити;

- визначають теоретичну  і практичну підготовленість  спеціаліста до професійної діяльності;

- виступають основою для  його свідомого ставлення до  своєї поведінки та дій у  практиці соціальної роботи;

- беруть участь у формуванні  вольових якостей особистості  та стійких форм морального  реагування на навколишню дійсність.

 

Моральні знання, які стали уже моральними переконаннями соціального працівника, формують моральну потребу. Потреба - стан людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь і є рушійною силою їхньої активності.

Моральна потреба - найвища ступінь моральної свідомості соціального працівника, яка характеризується наявністю моральної потреби у дотриманні вимог професійної етики. Коли дотримання вимог професійної етики стає внутрішньою потребою людини, вона відповідно до етичних принципів організує всі свої вольові та емоційні якості, спрямовує зусилля на вирішення етично складних проблем саме з точки зору моральності. У цьому випадку дотримання вимог професійної етики стає стійкою якістю особистості, значним фактором, що мобілізує її для організації своєї поведінки і діяльності, справою обов'язку та совісті, честі й гідності. [13 c. 52]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II.  Етичний кодекс як основа соціального-педагогічної роботи.

2.1. Значення етичних норм у взаємодії суб’єктів соціально-педагогічної роботи.

Для більш широкого розуміння теми даного підрозділу розкриємо визначення поняття соціальний педагог та суб’єкти соціально-педагогічної діяльності.

Дамо короткий філософсько-соціологічне тлумачення понять «об'єкт» і «суб'єкт».

• Об'єкт можна трактувати як щось що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичної та пізнавальної діяльності. Він не просто тотожний об'єктивної реальності, а є тією її частиною, яка взаємодіє з суб'єктом.
• Суб'єкт - це носій предметно-практичної діяльності і пізнання (індивід, соціальна група), джерело активності, спрямований на об'єкт.

 

        І.Д. Звєрєва дає визначення соціального педагога як “спеціаліста, що має фахову підготовку певного кваліфікаційного рівня (бакалавр, магістр) і здійснює соціально-педагогічну діяльність у соціумі ; виступає посередником між особистістю і державно-громадськими соціальними службами, захисником інтересів і законних прав людини, помічником у сприянні соціальних ініціатив і пошуку виходу з проблемної ситуації; є експертом у постановці «соціального діагнозу» і визначенні методів педагогічного впливу у вирішенні проблемної ситуації людини ”. Як професію «соціальний педагог» в Україні було введено до кваліфікаційного переліку спеціальностей у 2002 році [6 c. 179].

        О. В. Безпалько трактує визначення соціальний педагог як “ спеціаліста, який організовує соціально-педагогічну діяльність з дітьми, молоддю та дорослими в різних соціокультурних середовищах (сім’я, навчальний заклад, трудовий колектив, дитячі та молодіжні об’єднання, клуби тощо) з метою створення для них сприятливих умов соціалізації ” [2 c. 53]

       Отже проаналізувавши поняття соціальний педагог, можна перейти до аналізу визначення суб’єкти соціально-педагогічної діяльності та їх характеристики.

       Суб’єкти соціальної роботи – це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям населення.

         До державних організацій належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, міністерства різного профілю, а саме : Міністерство праці та соціальної політики, яке здійснює соціальну роботу через мережу центрів зайнятості, у територіальних центрах роботи з населенням, у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів, притулках, кризових центрах, Міністерство охорони здоров’я, яке реалізує соціальну роботу в лікарнях та поліклініках, санаторно-курортних установах, санітарно-профілактичних установах, анонімних медичних кабінетах, тощо. Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, яке здійснює соціальну роботу через розгалужену систему соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді, у дружніх клініках для молоді, реабілітаційних центрах; службах у справах дітей, притулках для дітей тощо; Міністерство освіти і науки – у загальноосвітніх закладах, професійно-технічних закладах, вищих навчальних закладах,школах-інтернатах для дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, спеціалізованих школах-інтернатах для дітей з різними видами захворювань; Міністерство внутрішніх справ –у виправно-трудових установах, виховних колоніях, приймальниках- розподільниках, відділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх.