Критерії оцінки особистості як суб’єкту правової соціалізації

 

Давтян Ася СЛ-81м

Реферат на тему:

«Критерії оцінки особистості як суб’єкту правової соціалізації»

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК СУБ’ЄКТУ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ………………………………………..4

1. Правова соціалізація: теоретичні аспекти вивчення……………...4
2. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції………...8

 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСОБИСТОСТІ……………………………………………………11

2.1. Зміст і структура  правової соціалізації особистості……………….11

2.2. Механізми правової  соціалізації особистості………………………16

2.3. Основні критерії оцінки  особистості як суб’єкту правової  соціалізації………………………………………………………………………..19

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...21

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….23

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Становлення України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави потребує формування соціально-активної особи з високим рівнем правової свідомості та правової культури, що є  позитивним результатом її правової соціалізації. Стан розвитку суспільства  значною мірою залежить від рівня  правосвідомості та правової культури його членів. Радикальні зміни в  економічній, соціальній і політичній сферах обумовлюють зміни правового  мислення і правової поведінки членів суспільства.

 В умовах політичної, економічної, соціальної і правової  кризи особі тяжко адаптуватись  до нових реалій, визначитись  у боротьбі інтересів, що призводить  до зміни її системи цінностей  і норм поведінки. Зниження  рівня життя, контрастний розподіл  матеріальних благ, криза влади,  порушення соціального та правового  порядку, нормального функціонування  суспільства призводить до зниження  рівня правової свідомості і  правової культури особи та  потребує пошуку нових підходів, агентів та інститутів її правової  соціалізації. Вивчення основних  механізмів правової соціалізації  особи, факторів, що сприятимуть  визнанню особою права як основного  регулятора суспільних відносин, дозволить визначити шляхи та  напрями вдосконалення правової  системи, а, отже, забезпечити  становлення оновленого демократичного  українського суспільства. за  таких умов у суспільстві актуалізується  роль правової соціалізації як механізму засвоєння індивідом правових цінностей, норм, принципів і навичок правомірної поведінки, формування поваги до права в процесі включення особи у правове середовище [2].

Це, в свою чергу, обумовлює  необхідність комплексного дослідження  правової соціалізації та критеріїв оцінки особистості як суб’єкту даної соціалізації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК СУБ’ЄКТУ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

 

1. Правова соціалізація: теоретичні аспекти вивчення

 

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія  між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна  організація) шляхом засвоєння ним  елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального  під безпосереднім чи опосередкованим  впливом таких факторів соціального  середовища, як сукупність ролей і  соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати  певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують  у суспільстві й унаслідуються  молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо [8].

Правова соціалізація є невід’ємною складовою загальної соціалізації особистості. Таким чином, правову соціалізацію можна визначити як перманентний процес залучення людини до правовідносин, формування в неї правосвідомості та правомірної поведінки. Варто також погодитися з В. Головченком і О. Потьомкіним, які розглядають правову соціалізацію як «... процес, завдяки якому люди вчаться думати і вести себе відповідно до засвоєння та активного відтворення соціально-правового досвіду, набутого в умовах спілкування з іншими людьми і суспільством в цілому, а також різних видів суспільно-правової дійсності» [5].

Сучасна теорія правової соціалізації бере початок у працях таких зарубіжних мислителів, як Г. Тард, У. Джемс, З. Фрейд та ін. Вони доводили нові ідеї в розумінні суспільства і людини, в розумінні процесу соціалізації на індивідуальному рівні, в ході якої і за допомогою якої люди вчаться пристосовуватись до соціально-правових норм, створюючи належні умови для розвитку суспільства і передачі його культури, в тому числі і правової, від покоління до покоління.

Внесок видатного французького соціолога Е. Дюркгейма у дослідження  правової соціалізації полягає у розвитку розуміння суспільства як ціннісно-нормативної системи. Правові цінності й ідеї, втілюючись у соціальних нормах, вважав він, стають інструментом соціальної регуляції. Ефективність соціальної регуляції, на думку мислителя, залежить не від зовнішнього примусу, а від відповідності норм ціннісним орієнтаціям суспільства.

Важливе значення для розвитку теорії правової соціалізації мали погляди  представників марксизму. К. Маркс  і Ф. Енгельс стверджували, що соціалізація не тотожна пасивному пристосуванню  людей до соціального середовища, а включає власну практичну діяльність, у якій разом із впливом на довкілля людина активно змінює і свою природу. Формуючи свої погляди з урахуванням  закономірностей суспільного розвитку, К. Маркс зазначав: «Мої дослідження привели мене до того результату, що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути зрозумілі ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, а навпаки, вони вкорінені в матеріальних життєвих відносинах, спільність яких Гегель, за прикладом англійських та французьких письменників ХVIII ст., називає громадянським суспільством, де головним суб’єктом виступає правова особистість» [3].

Подальша розробка соціології права  та правової соціалізації особистості  здійснювалась у працях М. Вебера. Головний зміст його концепції: прогресуюча  раціональність як визначаючий вектор історичного поступу. Йдеться про  постійну тенденцію до раціоналізації усіх сфер життя суспільства. Раціоналізацію М. Вебер розглядав як подолання (модернізацію) традиційних, патріархальних форм життя.

 Еволюція теоретичних поглядів на проблему правової соціалізації набула особливої інтенсивності в XX ст. Ч. Кулі, Д. Міда, Т. Парсонса, Ю. Хабермаса тощо. Названі дослідники виступали за нове розуміння сутності соціалізації і підкреслювали думку про те, що інтеграція індивіда в соціальну систему здійснюється за допомогою інтерналізації загальноприйнятих норм. Зокрема, вклад Т. Парсонса у розвиток досліджуваної проблеми полягає в тому, що під соціалізацією він розумів процес засвоєння індивідом цінностей і норм суспільства, процес, в якому цінності й норми передаються і навіюються людині [3]. При цьому він розглядав правову соціалізацію індивіда, передусім, як інтерналізацію ціннісно-нормативних очікувань суспільства. Підтримка необхідного для існування соціуму нормативного порядку, зазначав він, забезпечується насамперед за допомогою інтерналізації цінностей і правових норм суспільства його членами. На думку вченого, інтерналізація єдиних для суспільства цінностей і норм різними його членами є головною умовою досягнення соціальної солідарності, консенсусу тощо. Інакше кажучи, правову соціалізацію можна розуміти як інтерналізацію соціальних норм, коли ці норми стають обов'язковими для індивіда тому, що вони встановлюються ним для себе, а не нав'язуються йому ззовні, і є частиною власної індивідуальності особистості. Завдяки цьому індивід відчуває внутрішню потребу в пристосуванні до оточуючого соціального середовища.

Додатковим чинником правової соціалізації Т. Парсонс вважав взаємозв'язок соціальних інтересів людей (особливо економічних  і політико-правових пріоритетів). Жодне  суспільство, на думку вченого, не спроможне  підтримувати стабільність серед різних потреб і навантажень доти, доки інтереси своїх громадян не пов'язані  солідарністю, а також внутрішньою лояльністю і обов’язками.

Розроблена Т. Парсонсом концепція суспільства як ціннісно-нормативної системи становить значний інтерес для досліджень проблем взаємодії права з іншими соціальними нормами і цінностями, аналізу місця та норм права в соціонормативній і правосоціалізаційній системах суспільства [3].

Сучасний російський вчений А. Бабенко визначає правову соціалізацію як «специфічний процес засвоєння індивідом правових норм і цінностей, правової культури оточуючого соціального середовища, входження його в це середовище, тобто процес становлення особи за допомогою правового виховання, зміни і розвитку її предметно-практичної діяльності» [2].

У контексті зазначеного визначення слід додати те, що правова соціалізація – це не лише процес засвоєння, входження, становлення, а й процес стимулювання особи до суспільно корисної і соціально активної правомірної діяльності, яка має свідомо-вольовий характер, з метою задоволення її потреб та інтересів. Розглянувши деякі підходи до визначення поняття правової соціалізації, можна виокремити такі погляди щодо шляхів її здійснення.

Так, російські вчені Е. Кудрявцев  та В. Казімірчук визначають такі шляхи правової соціалізації: за допомогою навчання, передачі досвіду і «символічної» соціалізації [2]. Соціалізація за допомогою навчання ґрунтується, перш за все, на придбанні знань і засвоєнні тих норм, які привчають шанувати право, цінності політичної і правової системи. Інакше кажучи, нав’язується певний вид поведінки і діяльності. У цей процес включаються політичні і правові норми, знання політичних і суспільних інститутів, механізму їх функціонування, що служить базою розуміння подій, що відбуваються, і дозволяє виконувати роль громадянина. Соціалізація за допомогою передачі досвіду виступає як плід власної соціально-політичної та правової поведінки й діяльності особи, накопичуючи позитивний і негативний досвід і тим самим формуючи відповідну схему поведінки. У цьому ж руслі на способи правової соціалізації указує інший російський дослідник Г. Шиханцев, який виділяє: предметний, традиційний і раціональний способи [2]. Предметний спосіб передбачає, що людина в процесі тієї або іншої діяльності, взаємодіючи з іншими особами, засвоює відповідний спосіб дії, шаблон поведінки. Традиційний спосіб означає, що особа, спостерігаючи дії людей в різних ситуаціях, засвоює відповідний спосіб поведінки. При раціональному способі людина дізнається про правові цінності, стандарти правової поведінки в бесіді з іншими людьми, з книг, зі ЗМІ тощо.

Отже, проаналізувавши різні теоретичні підходи до визначення поняття правової соціалізації, можна зробити висновок, що правова соціалізація – це процес входження людини до суспільства, під час якого відбувається засвоєння та відтворення особистістю основних його вимог.

 

 

2. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції

 

Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена  того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства [11].

Серед найвпливовіших концепцій особистості  слід насамперед назвати рольову  теорію (Ральф Лінтон, Толкотт Парсонс, Роберт Мертон та ін.), побудовану на засадах уявлення про особу як суб´єкта соціальної діяльності, основний зміст якої полягає у виконанні соціальних ролей, що відповідають суспільному становищу індивіда, його соціальному статусові. Для пояснення специфіки формування, розвитку і соціальної активності особистості рольова теорія застосовує низку спеціальних понять, серед яких центральне місце посідає категорія «соціальні очікування» (експектації). Соціальні очікування висуваються до виконання індивідом тих чи інших ролей, які відповідають його статусу в суспільстві та соціальних групах. Міра адекватності рольової поведінки особистості певним соціальним експектаціям і визначає співвідношення соціальних заохочень та санкцій, а це, у свою чергу, зумовлює становище особистості в суспільстві, престиж її, суб´єктивну задоволеність.

Плідним напрямом сучасного розвитку соціологічної теорії особистості  є символічний інтеракціонізм (Герберт Блумер, Та-мотсу Шибутані, Манфорд Кун та ін.), засновниками якого є американські соціологи Чарльз Кулі та Джордж Герберт Мід. У межах теорії «дзеркального Я» (Дж.Г. Мід) самосвідомість людини розглядається як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе «збоку» очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого «Я», який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів. Символічний інтеракціонізм у своїх сучасних трактуваннях еволюціонував у напрямі до феноменологічної соціології та етнометодології, зосередивши основну увагу на символічному змісті соціальної взаємодії, на трансформації повсякденного досвіду спілкування людей у смислові структури групової та індивідуальної свідомості [7].

Марксистська теорія особистості, що інтенсивно розроблялась у радянській соціології (Володимир Ядов, Ігор Кон та ін.) і орієнтувалася на інтеракціоністське трактування особистості як продукту соціальної взаємодії, залишається досить популярною серед сучасних західних соціологічних шкіл, які намагаються об´єднати окремі положення марксизму з іншими соціальними теоріями (неомарксизм, фрейдомарксизм, критична соціологія). Марксизм, особливо ті його модифікації, які обслуговували практику побудови комуністичного суспільства, об´єднує щодо розуміння особистості утопічна ідея формування ідеальної особистості, яка буде жити в суспільстві, позбавленому соціальної несправедливості й нерівності між людьми. Як показав історичний досвід, спроби практичного втілення цього ідеалу мають результат, протилежний очікуваному: замість «всебічно розвиненої особистості» та «нової людини» формується знеособлений соціальний конформіст як базовий тип особистості [6].