Критерії оцінки особистості як суб’єкту правової соціалізації

Певне місце проблема особистості  посідає також у соціологічних  концепціях необіхевіоризму, зокрема в теорії соціального обміну (Джордж Хоманс, Пітер Блау). У цих концепціях розвиток особистості постає як результат фіксації індивідом досвіду суспільної поведінки, що становить сукупність соціально прийнятних реакцій на стимули, джерелом яких є соціальне середовище. Хоча соціобіхевіоризм не заперечує існування особистісних якостей, що виходять за межі реактивного соціального досвіду, такі психічні феномени не є для нього предметом наукового аналізу.

Проблемам формування соціальних типів  особистості, а також закономірностям  соціалізації індивіда значна увага  приділяється в психоаналітичній соціології, духовним джерелом якої є соціологічні праці австрійського психолога  Зігмунда Фрейда («Тотем і табу» та ін.) і неофрейдистів (Карен Хорні, Гаррі Саллі-ван, Брік Фромм та ін.). Основна проблема психоаналітичної теорії — це конфлікт особистості і суспільства, пошук шляхів вирішення якого пов´язується з розробкою специфічних методів «суспільної психотерапії», зживанням масових патологічних комплексів, викликаних конфліктом індивідуальних потягів та суспільних вимог, що обмежують індивідуальну свободу, В межах цього напряму розвитку соціологічної теорії найбільш глибоко опрацьована проблематика соціальної типології особистості (Гарольд Дуайт Лассуелл, Б. Фромм, Теодор Адорно, Абрахам Кардінер, Дейвід Рісмен та ін.) [7].

Сучасні тенденції розвитку соціологічної  теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих  елементів класичних теоретичних  підходів у соціології та соціальній психології, а також підвищена  увага соціологів до когнітивних  структур, повсякденного досвіду  та соціально-культурних характеристик  особистості. Особлива увага в сучасній соціології особистості приділяється проблемам розвитку особистості  в мінливому соціальному світі  — у процесі постіндустріального  розвитку суспільства, переходу до «інформаційного» і «програмованого» суспільства (Даніел Белл, Ален Турен, Амітай Бтціоні, Олвін Тоффлер та ін.), а також проблемам формування соціальних типів особистості за різних суспільно-політичних умов, зокрема під час переходу суспільства від тоталітарної системи до демократії.

Розглянувши різноманітні соціологічні концепції особистості, можна зробити  висновок, що діалектика розвитку наукових поглядів на особистість іде шляхом від подолання спрощених схем до системного її розуміння. А це, у  свою чергу, зумовлює потребу ретельного вивчення вже відомих і розробку новітніх соціологічних концепцій  особистості.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА  СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1. Зміст і структура правової  соціалізації особистості

Центральною проблемою особистості, з точки зору соціології, є проблема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і особистих інтересів. Процес такого входження виступає як мета соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом на протязі життя соціальних норм, культурних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до якого він належить. Однією із фундаментальних сторін загальної соціалізації виступає правовий аспект соціалізації особистості. Він охоплює процес включення особистості у правові відносини, що виникають в суспільстві у зв'язку з дією права і у відповідності з правовими вимогами як до окремих індивідів, так і до соціальних інститутів. Ці вимоги обумовлені конкретними економічними, суспільно-політичними, соціально-психологічними і духовними особливостями того суспільства, в межах якого реалізується правовий аспект соціалізації.

Правова соціалізація виступає при цьому як набуття особистістю таких соціальних якостей, що необхідні їй для входження в суспільство як певну правову систему. В зв'язку із складністю соціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає включеність в різноманітні соіцальні групи, кожна із яких має свої уявлення, цінності, традиції тощо стосовно права, його використання і відношення до нього. Правовий аспект соціалізації має, таким чином, своєрідне і різко відмінне від інших аспектів соціалізації значення. Це випливає з того, що правова соціалізація є не чимось іншим, як усвідомленням особистістю своєї соціальної ролі шляхом включення у соціально-правові відносини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина [9].

У загальному вигляді можна виділити три рівні правової соціалізації особистості.

Локальний, тобто такий, що спрямований на опанування обмежених аспектів якоїсь галузі правових відносин і стосується в кожному конкретному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот.

Інституціональний, під яким розуміють соціалізацію стосовно правових відносин, що виникають унаслідок діяльності певних правових інститутів. Отже, цей рівень охоплює інтереси певних соціальних прошарків.

Соцієтальний рівень правової соціалізації пов’язаний з дією систем правових інститутів або правового життя суспільства в цілому. Деякою мірою до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Зазначені рівні правової соціалізації значно відрізняються один від одного за змістом, термінами дії і соціально-психологічними характеристиками учасників. При цьому є очевидним, що незалежно від рівнів на кожному із них завжди існує такий аспект, на пізнання і реалізацію якого і спрямований процес правової соціалізації. Цей аспект становить специфіку кожного рівня.

Наголошуючи на необхідності в процесі соціалізації виходити з функціональної визначеності права у відповідності з його природою і сутністю, в той же час необхідно мати на увазі, що ця функціональність реалізується при певних соціальних відносинах і у зв'язку з цим має конкретні соціальні форми прояву. Загальновизнаними вважаються п’ять функцій правової соціалізації:

1. Функція інтеграції і згуртування соціальних утворень;
2. Функція забезпечення правовим контролем за поведінкою людей;
3. Регулятивна функція;
4. Охоронна функція;
5. Комунікативна функція.

Структура і характер функцій права є вихідною позицією, виходячи з якої слід підходити до них як до фундаментальних засад правової соціалізації.

В якості безпосереднього  об'єкту дослідження правової соціалізації завжди виступає проблемна соціально-правова  ситуація.

Атрибутивною ознакою  соціально-правової ситуації є наявність  в ній домінуючої тенденції. Саме ця тенденція і визначає її зміст  і спрямованість. Проблемою в широкому значенні цього поняття є прояв протиріччя між наявним рівнем знання про якесь явище і тим його рівнем, що необхідний для досягнення певної практичної ( або теоретичної ) мети. Проблеми соціалізації завжди визнаются протиріччям між ідеальним, бажаним призначенням правової системи і фактичною реалізацію настанов цієї системи конкретними особистостями або їх спільнотами.

Практичним шляхом розв'язання будь-якої соціально-правової проблемної ситуації, що породжується процесом соціалізації, є соціальна дія. Під дією в  даному випадку розуміється цілеспрямована поведінка людини, яка має на увазі  досягнення певної мети і спирається на соціально-правові і особисті можливості для такої дії.

Соціально-правові проблемні  ситуації можна класифікувати по характеру їх зв'язку з соціальними  діями особливостей.

Розгляд соціально-правових проблемних ситуацій, які пов'язані  з правовою соціалізацією особистості, свідчить про те, що до найбільш фундаментальних  понять в них відносяться поняття  «дія» ( діяльність ) і «суспільні відносини». Не дивлячись на те, що дійові особи  і в діяльності і в суспільних відносинах одні і ті ж конкретні особистості зазначені поняття відбивають як суб'єктивний, так і об'єктивний аспекти процесу їх правової соціалізації. Розкриття їх взаємозалежності має основоположне пізнавальне значення.

Під суб'єктивним аспектом в  даному випадку розуміється вплив  на правову соціалізацію безпосередньої соціальної і особистої активності окремих індивідів або соціальних груп. Кожен суб'єкт виступає при  цьому як втілення самосвідомості і  певного рівня культури. А об'єктивний аспект – це сукупність тих впливів  на соціалізацію особистості, які породжені  такими соціальними явищами, що виступають стосовно окремої особистості як зовнішнє джерело соціального впливу і соціальної активності в процесі  входження окремих особистостей в існуючу систему суспільно-правових відносин.

Значущість взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного  аспектів в правовій соціалізації полягає, перш за все, в тому, що одна і та ж  об'єктивна соціально-правова реальність при різних характеристиках стану  суб'єктів соціалізації може виступати як джерело різних соціально-правових проблем. А із цього випливає необхідність в подібних випадках різних методів соціалізації особистості.

По-друге, саме спираючись на цю взаємозалежність об'єктивного і  суб'єктивного, можна вибрати методику дослідження проблем правової соціалізації і реалізувати три обов'язкові дослідницькі вимоги до проблем правової соціалізації:

1. точно розмежувати дійсні, реальні проблеми і «псевдопроблематичні» ;
2. чітко усвідомити істотне і неістотне, основоположне і похідне у конкретній проблемі правової соціалізації;
3. здійснити розчленування досліджуваної проблеми на елементи, упорядкувати їх соціальний приорітет та обрати відповідну логіку дослідження.

Нарешті, по-третє, не враховуючи єдності об'єктивного  і суб'єктивного у правовій соціалізації, неможливо дати взагалі науково  обгрунтовану і практично значущу відповідь про особливості будь-якої конкретної проблеми правової соціалізації [10].

У правовій соціалізації особистості  дуже суттєву роль відіграють відносини, що формуються між особистістю і  групою, колективом. Взаємовідносини  особистості і групи є надзвичайно  складними. Для розуміння й оцінки цих взаємовідносин варто враховувати  як властивості особистості і  її статус у групі, так і склад, характер діяльності і рівень організації  групи і психологічний клімат, що склався в ній. Але, як правило, колективний вплив групи на індивіда завжди є значно результативнішим, ніж вплив індивідуальний. Саме в  процесі спільної діяльності з партнерами, особами, які стоять вище, людина переконується  в реальній цінності і дієвості правових норм, що декларуються в державних  документах - Конституції, Кримінальному  і Цивільному кодексах, у залежності від того, наскільки вона почуває  себе соціально захищеною, якою мірою  вона може здійснити свої права особистості  і громадянина.

Таким чином, процес правової соціалізації індивіда містить у  собі взаємодію трьох складових: суспільство - особистість - колектив.

Правова соціалізація особистості, як відзначалося вище, має своїм  призначенням формування соціально-адаптованої  нормативної поведінки індивіда. Проте така поведінки не є однозначним  результатом впливу на особистість  правових соціальних норм. Особистість – суб'єкт правовиконавчої поведінки, організація і саморегуляція якої опосередкована розвитком правової свідомості.

Свідомість є не тільки засобом відбитку світу, але й  основним засобом саморегуляції, суб'єктом  своєї поведінки. На рівні особистості  свідомість людини виявляється як самосвідомість, завдяки чому людина усвідомлює себе як особистість, усвідомлює свої соціальні  ролі і своє місце в системі  соціальних відносин, усвідомлює цілі і мотиви своїх вчинків («Я» - концепція).

Особливою сферою свідомості особистості є правова свідомість. Правова свідомість – це засвоєна суб'єктом система знань, що відбивають прийнятий у даному суспільстві правопорядок, яка виступає підставою самоорганізації соціально-нормативної поведінки.

Формування правосвідомості в онтогенезі – це складний і багатофакторний процес, що проходить низку етапів і опосередкований умовами виховання і спілкування [4].

2.2. Механізми правової соціалізації  особистості

Засоби та методи соціалізації здійснюються за допомогою спеціальних  механізмів. Під механізмом соціалізації слід розуміти взаємодію всіх тих  внутрішніх та зовнішніх чинників, які забезпечують процес становлення  особистості і набуття нею  необхідних знань, умінь та навичок. Фактично ці чинники сприяють процесові, роблять його практично здійсненним. Такі механізми набуття людиною  соціального досвіду можливі  через оволодіння інформаційною  культурою [1].

Не зменшуючи значення інших аспектів правової соціалізації особистості, на нашу думку, головним напрямком  соціалізації, коли мова йде про реалізацію її прав і соціально-політичного статусу, тобто, коли особистість повинна виступати активним правовим суб'єктом, є діяльність самої особистості. Щоб здійснити масове перетворення громадян саме у таких суб'єктів, необхідно дотримуватися певних принципів. До головних з них, на нашу думку, можна віднести такі.

I. Принцип участі. У відповідності з ним кожна особистість, що включена в той чи інший правовий процес, повинна бути його рівноправним учасником, тобто таким, діяльність якого є необхідною ланкою цього процесу і визначається в цій своїй якості всіма останніми учасниками.

II. Принцип правового пріоритету. Беззастережною вимогою будь - якого аспекту діяльності, в якій би сфері вона не здійснювалася, є абсолютне панування закону.

III. Принцип гарантій. Забезпечення активності і реалізації прав будь - якої особистості в тому правовому процесі, де зачіпаються її доля або інтереси, повинна бути гарантована законом.

IV. Принцип компенсації. В реальному житті можливі ситуації, коли порушено те чи інше право особистості, передбачене законом. У зв'язку з цим законом повинна бути передбачена моральна і матеріальна компенсація в разі подібних порушень. Саме принцип компенсації може відмежувати людину від правового нігілізму, який виникає під впливом порушень закону, допущених некомпетентними або недобросовісними діячами від правосуддя. Цей принцип може діяти і активно впливати на правову соціалізацію лише тоді, коли вимога компенсації по відношенню до будь - кого стане нормою правової свідомості і практичної поведінки. Нам до цього поки ще далеко. Вимога, наприклад, моральної компенсації і досі сприймається як щось екзотичне. Але реалізація цього принципу особливо необхідна тому, що він впливає на корекцію правової соціалізації не тільки звичайних громадян, але й посадових осіб, що зайняті у правовій сфері [10].