Соціологія девіантної поведінки

Загальною закономірністю поводження, що відхиляється, виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами  девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше. Приміром, алкоголізм сприяє посиленню  хуліганства. В інших випадках, навпаки, установлена зворотна кореляційна  залежність (рівні убивств і самогубств). [5]

Існує і залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сфери  громадського життя перетерплюють  серйозні зміни, відбувається девальвація  колишніх норм поводження. Устояні  способи діяльності не приносять  бажаних результатів. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і  готовність людини змінити модель свого  поводження, вийти за межі сформованої  норми. В умовах гострої соціально-економічної  ситуації істотні зміни перетерплюють  і самі норми. Найчастіше відключаються  культурні обмежники, слабшає вся  система соціального контролю.

Професор В.Н. Іванов виділяє  такі причини девіації як: ті зміни  в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті  «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення  різного роду соціальних патологій.

«Головна ознака маргіналізації, - пише Е. Стариков, - розривши соціальних зв'язків, причому в «класичному» випадку послідовно рвуться економічні, соціальні і духовні зв'язки». Економічні зв'язки рвуться в першу  чергу й у першу ж чергу  відновлюються. Повільніше всього відновлюються  духовні зв'язки, тому що вони залежать від відомої «переоцінки цінностей».

Однієї з характерних  соціального поводження маргиналів є зниження рівня соціальних чекань і соціальних потреб. Одним з найважчих  наслідків цього для суспільства  є його примітивізація, що виявляється  у виробництві, у побуті, у духовному  житті. Основним соціальним джерелом посилення  маргиналізації суспільства є зростаюче  безробіття в її явних і схованих формах.

Які перспективи самої  маргиналізації суспільства? У самому загальному виді на це питання можна  відповісти в такий спосіб. Під  впливом змін, що відбуваються в  суспільстві, викликаних ринковими  реформами, частина маргиналів буде продовжувати рух по спадної, тобто  опускатися на соціальне дно (люмпенизироваться). Друга частина маргиналів знаходить  постепнно способи адаптації  до нових реальностей, знаходить  новий соціальний статус, нові соціальні  зв'язки і якості. Вони заповнюють нові ніші в соціальній структурі суспільства, починають грати більш активну, самостійну роль у суспільному житті. [2]

Інша група причин зв'язана  з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, ростом психічних  захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду  населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав  останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва  і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює подібне соціальне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація сугубо на нетрудові доходи). Небезпека цього паразитизму небезпечна в будь-якій формі. Так, наприклад, люди, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом, нерідко виступають у ролі посередників у поширенні наркотиків, роблять крадіжки, допомагають збути крадене.

Усвідомлення неминучості  відхилень у поводженні частини  людей не виключає необхідності постійної  боротьби суспільства з різними  формами соціальної патології. Під  соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється  вся сукупність засобів і методів  впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній  елімінування чи мінімізації.

Основні механізми соціального  контролю: 1) власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій; 2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей; 3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною  законослухняною групою; 4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної. [2]

Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію  соціального контролю:

заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології  суспільно корисними і/чи нейтральними

напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або  нейтральному руслі

легалізація (як відмовлення  від карного чи адміністративного  переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків)

створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної

реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними  структурами

лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього  виду покарання в системі правоохоронної діяльності

безумовне скасування страти.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства. Позитивний ефект дає робота з  наступним напрямкам: 1. Відмовлення  від карного чи адміністративного  переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи у  виді, що тільки соціальні міри дозволяють чи зняти нейтралізувати дані форми  соціальної патології, 2. створення  системи служб соціальної допомоги: суїцидологічний, наркологічної, специфічно віковий (геронтологічний, підліткової), соціальної реадаптації.

Висновок

Отже, ми визначили, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка  індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим  нормам, у результаті чого ці норми  ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення  процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і  соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією  і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.

З огляду на те, що девіантна  поведінка може приймати самі різні  форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи  диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про  те, у якому ступені повинна  бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер  практично не розв’язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, етику, то не можна  цілком виразно відповісти на це питання (наприклад, які норми краще: сприйняті  нами республіканські культурні  чи норми старі монархічні, сучасні  норми етикету чи норми етикету  наших батьків і дідів?). Задовільну відповідь на ці питання дати важко. Разом з тим не усі форми  девіантної поведінки вимагають  настільки детального аналізу. Кримінальна  поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства  нових культурних зразків. Варто  визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна  вважати корисними. Одна з задач  соціологів - розпізнавати і відбирати  корисні культурні зразки в поведінці  індивідів, що відхиляється, і груп.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Соціологічна теорія девиантного поводження // Соціально-політичний журнал. – 1993. - № 4.

Іванов В.Н. Девиантное поводження: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. – 1995. - № 2.

Осипова О.С. Девиантное поводження: чи благо зло? // Социс. – 1998. - № 9.

Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології. – М., 1995

Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самогубств // Социс. 1988. № 5. С. 62

Соціологія. Підручник. –  Харків, 2000.