Соціологія права

 

 

 

Державний вищий навчальний заклад 
       «Запорізький національний університет» 
    Міністерства освіти і науки України 
кафедра соціології 

 

 

 

 

 

 
Індивідуальна робота  
з навчальної дисципліни 
«Соціологія» 
на тему: 
«Соціологія права»  
 

 
 
                Виконав:

                         Студентка 4 курсу

                                     Економічного факультету

                                                              Спеціальності  «Облік і аудит» 
                                                                                                                         

                                                                              

                                                             Керівник: О.С.Сорокіна 
 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 
Запоріжжя – 2013

 

 

ЗМІСТ

 

1. Соціологія  права як наукова дисципліна	3
2. Предмет, структура  і методи соціології права	4
3. Функції соціології  права	6
4. Поява і  історичний розвиток соціології  права	8
Список літератури	13

 

1. Соціологія права  як наукова дисципліна

Досліджуючи соціологію права, важливо визначити певні її змістовні ознаки, що мають бути вихідними точками аналізу. Серед них найважливішими є такі:

По-перше, соціологія права — це галузь наукових знань, що з точки зору об’єкта досліджень має міждисциплінарний характер, тобто вона сформувалась і розвивається на межі соціології та правових наук.

По-друге, з погляду традиційної класифікації наук (за суттю позитивістської, але загальновизнаної і такої, що визначає як соціальну організацію науки, так і предметну структуру освіти) вона наводить приклад «подвійної дисциплінарної інституціоналізації». Тобто її можна розглядати і як спеціальну соціологічну науку, і як спеціальну юридичну науку, що існує поруч із теорією права, філософією права тощо, а не складає «аспект», «зріз» теорії держави і права.

По-третє, предметом соціології права є закономірності взаємодії соціального і правового в суспільстві, що становлять ядро механізму правоформування.

Об’єктивною підставою для виокремлення соціології права як особливої галузі знань служить те, що право — це важливий не тільки політичний і юридичний, а і соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та соціальному регулюванні.

Правові явища і процеси не можуть бути глибоко і всебічно вивчені поза їх зв’язком із суспільством як соціальною системою, тобто поза соціальними зв’язками. Для соціологічних досліджень права суттєвим є те, що соціальна дія, тобто діяльність, яка відбувається у суспільстві, являє собою взаємодію.

На відміну від юридичного підходу (правові норми — судова практика), соціологічний прагне розкрити більш глибинні зв’язки, які відбивають суть правових явищ: суспільні відносини — право — функціонування правових норм у суспільстві — їх соціальна ефективність.

Соціологія права досліджує юридичні явища у межах загальної соціологічної теорії, зосереджуючи свою увагу на праві як соціальному інституті, його зв’язках з іншими соціальними інститутами (економікою, політикою, моральністю тощо). Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона пов’язана з правовим чинником.Вона намагається з’ясувати, за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або за допомогою якого способу соціальна дійсність формує право. Соціологія права вивчає дію права насамперед для того, щоб давати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Співвідношення, взаємозв’язок і взаємодія права, його інститутів і норм із соціальною дійсністю є центральною проблемою соціології права. Вона вивчає не все в праві й не право, взяте само по собі, а соціальне у праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціальну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії та соціальну роль права.

Отже, соціологію права можна визначити як міждисциплінарну галузь наукового знання, що поєднує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про право і державу і загальної соціології як науки про закономірності формування, розвитку і функціонування суспільства.

2. Предмет,  структура і методи соціології  права

Право є складним, багатогранним і різнорівневим суспільним явищем. Об’єктом соціології права є не окремо взяті правове і соціальне, а їх взаємозв’язок і взаємодія. Як об’єкт соціології права розуміють вивчення соціального у праві і соціальне призначення (роль) права як складової (функціональної, структурної, інституціональної) частини соціуму.

У найзагальнішому плані об’єкт соціології права — це право (правова реальність); у конкретному (вузькому) варіанті — це соціальне в праві, взаємодія права і соціуму.

Предмет соціології права можна визначити як знання про соціальні закономірності функціонування та зміни права; форми прояву і механізми їх дії в поведінці та діяльності індивідів, соціальних груп, суспільства в цілому.

Для соціології права можливо виділення принаймні трьох рівней аналізу суспільних явищ, а саме:

1) співвідношення індивідуума, особистості з її безпосереднім соціальним середовищем, коли цінності, настанови, характеристики особистості порівнюють із соціальними нормами, цінностями, втіленими в окремі конкретні соціальні інститути — насамперед у систему правових норм суспільства;

2) співвідношення зазначених правових норм (системи права) з іншими, більш широкими за своїм обсягом соціальними категоріями — суспільною правосвідомістю, мораллю тощо;

3) нарешті, співвідношення з метою аналізу всієї сукупності панівних у цьому суспільстві політичних, правових, морально-етичних та інших норм і цінностей з провідними соціально-економічними характеристиками суспільства, його соціальною структурою.

До предмета дослідження соціології права належать взаємодія юридичних і неюридичних чинників, взаємозв’язок правових і неправових явищ. Соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і є предметом соціології права.

Безпосереднім об’єктом соціології права є не власне право, а його взаємозв’язок і взаємодія з соціумом, що знаходить своє відбиття як у соціальній обумовленості права, так і у впливі права на соціальну реальність. І тут питання про об’єкт соціології права немов зливається з питанням про його предмет.

Отже, соціологія права є певним чином структурованою системою соціальних знань про право як особливий соціально-юридичний феномен у його генезисі, а також дії, тобто як соціально діюче (соціально спрямоване) явище, процес.

3. Функції соціології  права

Найважливішими функціями соціології права, як і кожної наукової дисципліни, є теоретична (методологічна) та практична. Відповідно до цих двох основних функцій можна виділити дві моделі, два види соціології права: чисту соціологію права і прикладну соціологію права.

Для того щоб скласти цілісне й об’єктивне уявлення про правову систему, що вивчається, досягти певної практичної мети, використовуються як загальні методи процесу мислення, так і соціологічні методи: опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент.

Теоретична (методологічна) функція соціології права забезпечує збільшення теоретичних знань, уявлень про право, його функціонування та розвиток, а також про методологічні засади соціологічного дослідження.

Розкриваючи конкретні закономірності взаємодії суспільства та права, соціологічна теорія виконує функцію безпосередньої методології емпіричних досліджень права. Методологічна функція соціології права полягає не тільки в тому, що вона теоретично орієнтує дослідника при роботі з емпіричним матеріалом (постановка проблем, висунення гіпотез, пояснення фактів тощо). Не менш важливим є й те, що вона формулює вимоги до емпіричного аналізу права.

Призначення соціології права — виявлення тих властивостей самого права, які заважають його пізнанню, показ надзвичайної різноманітності практичних ситуацій, звертаючи особливу увагу на його повсякденну реалізацію, яка не призводить до судових спорів.

До прикладних (практичних) функцій відносяться інформаційна і критична функція.  Інформаційна функція забезпечує одержання інформації про реальні юридичні явища, процеси, систематизацію такої інформації та формування уявлень про проблеми, що потребують вирішення. Цю функцію збирання відомостей, отримання даних соціологія права спонтанно виконувала з перших днів свого існування, що допомогло по-новому поглянути на багато інститутів. Критична функція соціології права повинна відповідати ряду вимог. Передусім, критика має бути вільною від зневаги до свого об’єкта. Щодо права в цілому та його найважливіших інститутів діє презумпція її значущості та важливості для життєдіяльності суспільства. Далі потрібно суворо розпізнавати критику, яка заснована на вже отриманих результатах, і критику в стадії дослідження проблеми. І нарешті, потрібно суворо додержуватися права, яке критикують, доки воно не буде офіційно змінене під впливом критики.

Соціологія права йде поруч із традиційною юридичною наукою, яка повністю спрямована на практичну діяльність. Найбільш явні сфери практичного застосування соціології права — мистецтво судити та законодавче мистецтво; юрисдикція та законотворчість.

Однак існує ще одна сфера, а власне: мистецтво договору (частково охоплене і тим, що цивілісти називають позасудовою практикою, наприклад нотаріальною). Соціологія права і тут може виступати як практико-прикладна наука.

Утручання соціології права до сфери судової діяльності може відбуватися у двох основних формах. У першому випадку вона виступає лише як допоміжний засіб, який використовує суд; мова йде про соціологічну експертизу.

У другому випадку йдеться про соціологічне тлумачення. Зазначимо, що суддя — не єдиний інтерпретатор закону: в цій ролі можуть виступати і юрисконсульти, але лише суддя може надати тлумаченню обов’язкової сили.

Можна виокремити два види прикладної соціології законодавства. Перший — це прикладні дослідження, які вивчають лише механізм законодавчої діяльності, взятий сам по собі, незалежно від змісту цієї діяльності (зовнішня соціологія законодавства).

Другий вид — прикладні дослідження, об’єктом яких є сам зміст законів. Це внутрішня соціологія законодавства, втім, вона і є законодавчою соціологією у власному розумінні.

Так, соціологія права утворює систему знань, які відбивають правові явища як моменти життя суспільства. Вона виходить з того, що не тільки про право слід судити по суспільству, яке його створило, але й про суспільство можна судити по праву, яке створене ним.

Соціологію права можна визначити як науку про загальні та специфічні соціальні властивості, закономірності і механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права як його підсистеми, як засобу соціального регулювання.

Отже, соціологія права розглядає генезис, функціонування і розвиток права як соціально обумовлений феномен.

Питання про соціальну обумовленість права, соціальні функції права, соціальну природу права, умови його суспільної дії і є змістом соціології права як наукового напряму.

Досліджуючи зазначене коло проблем, соціологія права не тільки виконує важливі загальнонаукові функції у межах юриспруденції, але і робить свій внесок у вирішення кардинальних завдань сучасної соціально-правової практики, які пов’язані з науковим забезпеченням реформ, що проводяться у країні, досягненням громадської згоди, попередженням і своєчасним розв’язанням соціальних конфліктів, створенням умов для стійкого правопорядку, реалізацією прав і свобод особистості, затвердженням у країні громадянського суспільства і правової держави.

4. Поява і історичний розвиток соціології права

Як напрямок у сучасній теорії права і держави соціологічна юриспруденція з´явилася, по-перше, під впливом соціології, що виділилася наприкінці XIX ст. у самостійну науку, методи якої одержали значне поширення в суспільних дисциплінах. По-друге, у зв´язку з потребою в цілеспрямованому вивченні і використанні права як інструменту регулювання і соціального контролю, недопущення соціальних потрясінь. По-третє, в противагу соціально-позитивістському правознавству, соціологічна юриспруденція розвиває ідеї солідаризму, уявлення про особливу практичність права у справі стримування і попередження суспільних розбіжностей і конфліктів. Вона акцентує увагу не на тому, що є право, а на тому, як право діє. її представники закликали шукати право в житті, суспільних відносинах.

Засновником соціології права, школи «вільного права» називають нашого співвітчизника Євгена Ерліха (1862—1922).

У передмові до «Основ соціології права» Ерліх резюмує головний зміст книги: «Центр ваги розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, знаходиться не в законодавстві, не в юриспруденції чи судочинстві, а в самім суспільстві». Отже, право коріниться не в текстах законів, не в судових прецедентах, а в житті суспільства. Право, згідно з Ерліхом, — «загальний регулятор поведінки людей». Наука про право є частиною теоретичної науки про суспільство. «Соціологія права — це наукове вчення про право». Перше і найважливіше її завдання — визначати і систематизувати ті складові частини права, які регулюють відносини в суспільстві.