Формальна соціологія, як соціологічна течія

1. Формальна соціологія, як соціологічна течія

ФОРМАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ* — напрям у теоретичні соціології, пов’язаний насамперед з ім’ям Г. Зіммеля. Вважає, що об’єктом аналізу повинна бути форма соціальних відносин; вивчає зв’язки, які відрізняСуть його формальної соціології складають: "зміст" (куди він включав історично обумовлені цілі, мотиви, спонукання людських взаємодій) і "форма" (універсальний спосіб втілення і реалізації історично змінних змістів). Він вважав, що завдання "чистої" соціології полягає у вивченні і класифікації шляхів розвитку суспільства, а завдання "філософської" соціології — у від стеженні історичних зразків цих форм у зв´язку з їх культурно обумовленим змістом. Згідно німецькому соціологу, предметною областю дослідження соціології є "чисті" форми соціації, соціальної взаємодії в суспільстві. Соціологію, яка вивчає чисті форми соціації (форми, завдяки яким індивіди на грунті різноманітних інтересів утворюють певну соціальну цілісність) Зіммель називає формальною. За Зіммелем формальна соціологія є методологічною основою для решти соціальних наук. Окрім формальної, німецький соціолог виділяє загальну і філософську соціології. Товариство для Зіммеля - це сукупність форм взаємодій (форм асоціації), а тому вони повинні досліджуватися самі по собі, а не як функціональні елементи цілого. Головний об'єкт дослідження Зіммеля - усуспільнення чи взаємодія, і воно первинно по відношенню до суспільства.

Основними поняттями зіммелівської  формальної соціології є поняття форми і поняття змісту. Їх предметний зміст пов'язаний з розрізнюванням у суспільних явищах форм і змісту. В якості трьох основних соціальних форм в концепції німецького соціолога виступають: соціальні процеси, соціальні типи й моделі розвитку. Зразком соціального процесу, за дослідником, може слугувати таке соціальне явище як мода, котра, не зважаючи на різні модифікації, існує впродовж історичного розвитку людства. Прикладом соціальних типів слугують різноманітні соціальні типи особистостей. І, нарешті, соціальні форми моделей розвитку пов'язані у коцепції Зіммеля з питанням співвідношення колективних й індивідуальних форм у суспільному розвитку.

На думку Ф.Тьоніса, соціологія вивчає зв'язки та відношення, які не фіксовані безпосередньо, а можуть бути лише абстраговані із фактів соціальної взаємодії. Тому методи соціології грунтуються на принципах абстракції, шляхом якої визначаються так звані чисті форми соціальної взаємодії, прямих аналогів у суспільстві яким немає. Згідно з твердженням ученого, соціальні зв'язки в суспільстві утворюються на основі спільної волі людей до життя і бувають двох типів: зв'язки реального або органічного життя - в цьому суть спільноти, або ідеальні чи механічні утворення - в цьому суть суспільства. Спільноти, згідно з думкою Тьоніса, базуються на засадах кровної спорідненості, спільного місця проживання, духовної єдності. Суспільство - на формалізованих інтегральних зв'язках. Учений був одним із перших, хто намагався розкрити механізм взаємозв'язку між цими двома типами людського співжиття.

Отже німецька соціологія ознаку "формальна" одержала в зв'язку із тим, що розглядала предметом соціології позачасові форми соціальності або соціальних відносин. Отже, чиста (чи формальна) соціологія вивчає, за Зіммелем, форми усуспільнення, які існують у кожному з історично відомих суспільств, відносно стійкі і повторювані форми міжлюдських взаємодій.

Формальна школа в соціології завдяки внеску Г. Зіммеля відіграла велику роль у структуралізації і професіоналізації її в наукову і навчальну дисципліну, а також вплинула на такі соціологічні теорії, як структурно-функціональний аналіз, символічний інтеракціонізм і інші.ються за суттю, але демонструють певні формальні влас-тивості. Формальна соціологія Зіммеля була багато в чому спрямована проти популярних у той час орієнтацій на "надіндивідуальні сутності" — типу "народний дух", органічних теорій, а також індивідуально-психологічних концепцій, які спираються на інстинкти, потяги та інші індивідуальні властивості. Зіммель же стверджував, що суспільство існує завдяки взаємодії людей.

Формальна соціологія Зіммеля визначила напрямок досліджень у різних сферах соціального життя і вплинула на ряд соціологічних концепцій, наприклад структурний функціоналізм, теорію ідеальних типів М. Вебера.

Форми соціації абстрагувалися Зіммелем від відповідного змісту, для того, щоб виробити "опорні пункти" наукового аналізу. Він прагнув до створення і використання соціологічних понять, які можна широко застосовувати в процесі дослідження соціальних явищ. Саме через створення науково обґрунтованих понять він бачив шлях до утвердження соціології як самостійної науки. Г. Зіммель виступає основоположником так званої, формальної соціології. Предметом соціології вчений вважає форми соціальної взаємодії людей, що зберігаються при всіх змінах конкретного історичного змісту. При цьому соціальне однобічно розуміється як сукупність міжіндивідуальних стосунків. У руслі такого підходу Зіммель аналізував соціальну диференціацію, соціальні форми (договір, конфлікт, конкуренція, авторитет, підпорядкування, ранг і т. ін.), відносини, що виникають у малих групах.

Формальне розуміння предмета соціології звужувало її проблемний горизонт, оскільки, розв'язуючи дану методологічну проблему, Зіммель розрізняв чисту (формальну) соціологію і загальну соціологію - як застосування соціологічного методу "для дослідження історичного життя".Формальна соціологія (Г. Зіммель)

                  Георг Зіммель (1858-1918) вважав, що розуміння суті взаємодії між людьми - одна з основних задач соціології. Однак неможливо вивчити величезну кількість взаємодій, не маючи понятійних інструментів. Необхідно знати, як виникли форми взаємодій і типи взаємодіючих осіб. Володіючи інформацією про форми взаємодії, можна проаналізувати і зрозуміти значення різного соціального оточення. Г. Зіммель аналізував велика кількість форм взаємодії. Їх можна розділити на три групи:

1. Соціальні процеси - прості стабільні конфігурації взаємодії (мода, конфлікт, співробітництво, побачення, поділ праці тощо). Наприклад, мода. Це форма, в якій поєднуються прагнення до наслідування і індивідуалізація. Людина, наступний моді, відрізняє себе від інших і стверджує свою приналежність до певної групи. Мода існує на що завгодно (книги, лікарів, ідеї, одяг і т.д.) і в усіх суспільствах, де існує диференціація. Як тільки модна річ стає доступна всім, мода змінюється, при цьому немає об`єктивних причин до зміни. Наприклад, довжина спідниці змінюється не тому, що в країні виник дефіцит матеріалу, або змінився клімат.

2. Соціальні типи. Людина, включений в певного роду відносини, набуває характерні якості, які проявляються постійно, незалежно від природи конкретного взаємодії (цинік, кокетка, бідняк і.т.д.). Наприклад, аристократ. З одного боку, він цілком поглинений своєю групою (фамільні портрети, традиції), з іншого - абсолютно відокремлений від неї, бо незалежність і особиста відповідальність залишають суть характерною для аристократії традиції. Якості аристократа - недоторканність, винятковість, перевагу. Він слідує двом правилам: а) що не дозволено іншим, дозволено мені, б) що дозволено іншим, не дозволено мені.

3. Модель розвитку - повторювані  моменти в розвитку, незалежно  від того, розглядаємо ми розвиток  малої групи чи держави. Наприклад,  збільшення розміру групи веде  до диференціації і збільшує  здатність до асоціацій.

ормальна соціологія        

социологич. напрямок, що користувалося  значить. впливом в Німеччині  і США в кін. 19 - поч. 20 ст. Її гл. представників Ф. Тенісу, Г. Зіммеля, Л. фон Візе, А. Фіркандт, Г. П. Беккера об'єднувало прагнення в протилежність поширеним в той період істо-рико-еволюціоністським концепціям побудувати науку про суспільство на аналитич. підставі. Відповідно предметом Ф. с. стали не конкретно-історич. соціальні явища, а «чисті форми соціальності», тобто те загальне, що властиво всім товариств. явищам: форми соціальної взаємодії або соціальних відносин (див. Г. Зіммель, Соціальна диференціація, пров. с нім., М-, 1909. с. 5).         

Теніс і Зіммель виробляли детальні класифікації форм соціального життя, долженствовала лягти в фундамент широких історико-социологич. узагальнень. Теніс виділяв три типи соціальних сутностей або форм соціального життя: соціальні відносини, групи, об'єднання. Їм були також розроблені класифікації норм (норми соціального порядку, права, моралі). Кожен з цих типів поділявся на цілий ряд підтипів, в результаті чого складалися багаторівневі розгалужені класифікації, що включали в себе всі форми соціальної взаємодії.        

Зіммель приділяв більшу увагу самому поняттю соціальної форми. Протиставляючи форму змістом, він протиставляв «матерію» соціальної взаємодії: мети, потреби, прагнення індивідів найбільш часто повторюваним, характерним для всіх епох структурам взаємодії: панування, підпорядкування, суперництво, поділ праці і т. п. При цьому Зіммель часто об'єднував за формальною ознакою структури, що володіють різним культурно-історич. змістом: христ. секти і раннє комуністичного. рух, подружній конфлікт і воєнні. зіткнення, підпорядкування солдата офіцерові і робочого підприємцю.         

На відміну від Тенісу і Зіммеля, що бачили в розробці класифікації соціальних форм лише аналі-тич. підстава соціології, Візе цілком зосередився на вивченні і класифікування форм соціальної взаємодії, заперечуючи необхідність аналізувати в соціальній науці їх зміст. В результаті Ф. с. Візе виявилася гігантським «анотований каталог» типів міжіндивідуальних взаємодій і формуються на їх основі більш стійких утворень. Будучи позитивістом за своїми філос. поглядам, Візе вважав реально існуючими лише чуттєво спостережувані взаємодії, в результаті чого він оголосив соціальні класи «фікцією», а такі проблеми, як класова боротьба, класове панування і т. п., - псевдопроблеми.        

Досвід показав, що побудова формальних класифікацій не може бути успішним без поєднання з змістовним теоретич. аналізом. Разом з тим  розпочата Ф. с. спроба науч. аналізу  нескінченного різноманіття соціального життя і суворе визначення понять і термінів соціальної науки надали значить. вплив на розвиток социологич. досліджень. Багато з розроблених класифікацій використовуються в символічний. интеракционизме, структурному функціоналізму, соціальному біхевіоризмі та ін

Социологию Г. Зиммеля  принято называть формальной. Главным  в его творчестве было понятие  формы, хотя он осознавал, что она  возникает на основе связанного с  ней содержания, которое, однако, без  формы существовать не может. Форма  выступала у Зиммеля как универсальный  способ воплощения и реализации содержания, которое являло собой исторически  обусловленные мотивы, цели, побуждения человеческих взаимодействий. Георг Зіммель (1858-1918) - Засновник формальної соціології, представник "філософії життя". Наполягав на протилежності законів природи і суспільства, оскільки "життя" розумілася їм як процес "творчого становлення", невичерпний раціональними засобами і осягаються інтуїтивно. "Переживання життя" об'єктивується в різноманітних формах культури. "Трагедія життя" - протиріччя між творчістю і застиглими формами культури.

З. вважав, що над світом конкретного буття підноситься світ ідеальних цінностей - чиста форма, що фіксує стійкі, універсальні риси соціальних явищ .. Чистий форма - це відносини індивідів ізольовані від конкретних мотивів і ін психологічних актів. У центрі уваги соц. концепції З. знаходяться "людські взаємодії" опосередковані формами усуспільнення (культурою). З. називав соціологію "геометрією соціальної взаємодії", представляючи її як формально-логічну громадську теорію. Проявами людської взаємодії З. вважав підпорядкування і панування, спеціалізацію і диференціацію функцій у процесі діяльності, явища конфлікту і суперництва, освіта партій і т.д. Формами взаємодії є асоціація і дисоціація. Асоціація індивідів передбачає їх права і обов'язки, тому суспільство З. розглядав як систему відносин, здатну обумовлювати обов'язки індівідов.Процессам асоціації протистоять процеси дисоціації, що виливаються в конфлікт. Вищою формою конфлікту є конфлікт між творчістю і культурою, який зумовлює обов'язки і обмеження свободи індивіда в асоціації.

2. Влада та соціальний конфлікт в формальній соціології

Влада - це форма соціальних відносин, котра характеризується властивістю впливати на поведінку інших завдяки адміністративно-правовим механізмам. Соціальний конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. Сам термін "соціальний конфлікт" вперше ввів до наукового обігу німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Тобто він говорив, що конфлікт може стати засобом розвитку суспільства. Підхід Зіммеля полягав у розгляді суспільства як мережі взаємодій між людьми. Взаємодії Зіммель надавав вирішальне значення. Наприклад, аналізуючи владу, він стверджував, що можновладці не можуть здійснювати її без участі в цьому підлеглих; влада, таким чином, є взаємодія. З його точки зору, якщо й існують певні соціальні структури, такі, як родина, то їх слід розглядати лише як кристалізації взаємодій між індивідами. В якості методу аналізу людських взаємодій Зіммель пропонував використовувати формальну соціологію. Він стверджував, що можна відокремити форму взаємодії від його змісту і показати, що зовні абсолютно різні і мають різний зміст взаємодії можуть мати одну й ту ж формуУ контексті формальної соціології Зіммель був особливо захоплений числами. Наприклад, він стверджував, що соціальні ситуації за участю двох або трьох сторін мають одні й ті ж формальні характеристики незалежно від того, є ці сторони людьми або націями-державами. Така схожість форми означає, що певні властивості відносин проявляються в самих різних ситуаціях. Наприклад, можливості, відкриті для трьох націй-держав, як і їх подальшу поведінку, багато в чому є тими ж, що і у випадку з трьома людьми. Ще однією сферою, в якій Зіммель застосовував свій метод формальної соціології, був аналіз соціальних типів. Він стверджував, що в різних суспільствах в різний час виникають певні соціальні типи, такі, наприклад, як тип «стороннього», при цьому поведінка стороннього і поведінку інших людей по відношенню до нього виявляються в цих різних соціальних ситуаціях дуже подібними. Соціальний конфлікт є способом взаємодії індивідів, спільнот, соціальних інститутів, обумовлений їх матеріальними та духовними інтересами, певним суспільним становищем, владою; це зіткнення, мета якого-нейтралізація. нанесення збитку або знищення супротивника. Консенсус представляється одним з методів прийняття економічних, соціально-політичних і інших рішень, що полягає у виробленні узгодженої позиції, не викликає принципових заперечень сторінЗіммеля вважають одним з основоположників соціології конфлік ту. Він прагнув довести, що соціальні конфлікти є загальними й універсальними, пронизуючи всі сфери життя суспільства. Йому належить так званий «парадокс Зіммеля», згідно з яким найбільш ефективний засіб стримати конфлікт полягає в тому, щоб з'ясувати порівняльну силу конфліктуючих сторін. Якщо зробити це до настання фактичного конфлікту, то антагоністичні інтереси можна врегулювати безконфліктним способом.