Інформаційне суспільство як постіндустріалізм

У сучасному суспільстві  інформаційні технології на невідомій досі висоті піднімають значення знання та інформаційних потоків.

На думку М. Кастельса, інформація та обмін інформацією супроводжували розвиток цивілізації протягом усієї історії людства і були критично важливими у всіх суспільствах. У той же час «інформаціанальне суспільство» будується таким чином, що генерування, обробка та передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності та влади.

Однією із визначних  рис інформаційного суспільства  є мережева логіка її базової структури. До того ж інформаційне суспільство  розвивається на фоні прискорення та протиріч процесів глобалізації, процесів, що зачіпають усі точки земної кулі.

М. Кастельс твердить, що ядро трансформацій, які переживає  сучасний світ, пов’язане з технологіями обробки інформації і комунікацією. М. Кастельс пропонує соціологічний  опис і розуміння основних моментів історії становлення таких технологій, приділяючи багато уваги Силіконовій долині у розвитку комп’ютерної індустрії. Дух вільного підприємництва, університетський інтелектуалізм і урядові замовлення зробили Силіконову долину лідером у комп’ютерній сфері [8].

Спираючись на роботи ряду теоретиків, М. Кастельс окреслює межі інформаційно-технологічної парадигми, що має декілька головних рис:

- інформація у рамках пропонованої парадигми є сировиною технології і, відповідно, у першу чергу технологія впливає на інформацію, але аж ніяк не навпаки.

- ефекти нових технологій охоплюють усі сфери людської діяльності.

- інформаційна технологія ініціює мережеву логіку змін соціальної системи.

- інформаційно-технологічна парадигма заснована на гнучкості, коли здатність до реконфігурації стає вирішальною рисою суспільства.

- важливою характеристикою інформаційно-технологічної парадигми стає конвергенція конкретних технологій у високоінтегрованій системі, коли, наприклад, мікроелектроніка, телекомунікації, оптична електроніка та комп’ютери інтегровані в інформаційні системи [8].

Узяті усі разом характеристики інформаційно-технологічної парадигми  є фундаментом інформаційного суспільства. Так само як книга М. Кастельса  не є книгою про книги, так само ця книга не є книгою про глобалізацію. Однак розгляд процесу глобалізації і його впливу на суспільство стає найважливішим сюжетом роботи. Для М. Кастельса глобалізація пов’язана, перш за все, із глобалізацією економіки.

Описуючи наш час, Кастельс вводить термін «формаціональний капіталізм».

Інформаціоналізм, ключовий для Кастельса термін, означає «вплив знання на знання як основне джерело продуктивності», перехід до «нової економіки», а також до «нового суспільства». Термін «капіталізм» дає Кастельсу можливість побачити, що превалюють звичні форми економічних відносин (прагнення до прибутку, приватна власність, принципи ринкової економіки і т.д.). Він зазначає, що «інформаціональний капіталізм» - це особливо безжалісна, загарбницька форма капіталізму, оскільки він поєднує в собі неймовірну гнучкість з глобальною присутністю (чого в попередніх капіталістичних епохах не спостерігалося) завдяки мережевим зв’язкам.

Оригінальним є бачення  М. Кастельсом трансформації природи  капіталу, його значення у мережевих  структурах. Становлення інформаційного суспільства, домінуючою формою організації якого є мережа, не означає, що значення капіталу знижується, призводячи до появи якоїсь постекономіки, про яку так часто згадують неомарксисти, аналізуючи процеси розвитку постіндустріального суспільства. Навпаки, капітал стає центральним елементом інформаційної епохи, оскільки всі мережі здебільшого будуються довкола фінансових потоків, які обслуговуються функціонуванням капіталу в глобальних масштабах і в кожен момент часу [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Суспільство  «Третьої хвилі». Е. Тоффлер

Одним із найбільш яскравих представників футурології є  американський соціолог Д. Тоффлер.

Тоффлер констатує наявність  кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок».

Просування до «нового  суспільства» відбувається в процесі  розвитку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні  маси голоду та хвороб, створить «чудові  можливості для розквіту індивідуальностей», «задоволення психологічних потреб» тощо. Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід «спроеціювати нову цивілізацію».

Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер стоїть на позиціях соціального песимізму.

Е. Тоффлер у своєму бестселері «Третя хвиля» розглядає «особистість майбутнього», котра глибоко вкорінена в динаміку соціокультурних перетворень: «Третя хвиля є продуктом драматичних змін рис, нав’язаних суспільством, – не нова людина, а новий соціальний характер» [10].

«Модульна людина» – це людина, яка здатна змінювати типи діяльності, може потенційно вписуватись у будь-які сфери соціальної системи: організації, угруповання, співтовариства, а також легко їх полишати, змінювати власні переконання: «Третя хвиля змінює природу ідентичності… Прихід Третьої хвилі пов’язаний також із помітним прискоренням темпів соціальної та культурної зміни, так що ідентифікації, які обираються, стають короткочаснішими, а люди приймають чи відмовляються від якихось компонентів своїх ідентичностей швидше, аніж будь-коли» [10].

Тоффлер не дає новій цивілізації  визначення, але доводить, що вона має  принципово новий характер. «Багато чого у цій виникаючій цивілізації суперечить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і антиіндустріальна цивілізація. «Третя хвиля» несе із собою новий образ життя, оснований на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади».

Автор жодного разу не дав прямого визначення поняттю «інформаційного суспільства», яке сам ввів. Він надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають у корені змінити життя теперішнього та наступних поколінь.

За його думкою, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп’ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

-перехід від індустріального до сервісного суспільства;

-вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій;

-перетворення нової «інтелектуальної технології» у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень.

Як співзасновник концепції  «інформаційного суспільства», Тоффлер один із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз’яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти «післяреволюційне» суспільство від теперішнього.

Він вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації.

Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати  для майбутнього використання. У  постіндустріальному суспільстві  національні інформаційні ресурси  – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.

Важливо розуміти, що інформація має  деякі специфічні особливості. Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім  віддам кому-небудь 500 одиниць, то у  мене залишиться лише половина. Але  якщо у мене є деяка кількість  інформації і половину віддам іншій  людині, то я буду мати все, що мав. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше за все і зі мною поділяться чим-небудь корисним [11].

Таким чином, угоди з  приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний  обмін – до співробітництва. З  цього можна зробити висновок, що інформація – це ресурс, яким можна  ділитися без жалю. Другою специфічною  рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту – воно збільшує знання людини, підвищує організованість в оточуючому середовищі та зменшує ентропію.

У своїй праці автор  дає розвернуту характеристику поняттю  інформації. При цьому він підкреслює відмінність останньої від інших  видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує  ідею про виключність наступної  нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.

При визначенні поняття «інформаційного суспільства» на думку Тоффлера найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Він підкреслює «...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції...» [10].

Знайомлячись з працею Тоффлера, можна відмітити, що він  робить спробу узагальнити визначення нового суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4. Ю.Хабермас  і концепція публічної сфери

Ще в 60-ті роки XX століття Юрген Хабермас, аналізуючи політичне життя західноєвропейських країн у XVII - XVIII століттях, ввів поняття публічної сфери як сфери, в якій здійснюються раціональні критичні дискусії про суспільні проблеми між приватними особами, причому результат дискусії визначається виключно силою аргументації, а не статусом учасників. Ю. Хабермас пов’язував виникнення публічної сфери з конституюванням громадянського суспільства та становленням ринкової економіки, які призвели до появи громадянина, з одного боку, і «приватного індивіда», з іншого. Він підкреслював, що хоча в принципі публічна сфера вважалася загальнодоступною, але для участі в раціональній дискусії вимагався достатньо високий освітній і майновий ценз.

Сьогодні Хабермас найбільш впливовий теоретик в області соціальних наук, що продовжує традицію франкфуртської школи, до якої належали такі вчені, як Теодор Адорно і Макс Хоркхаймер. Протягом всієї кар’єри Хабермас був захоплений дослідженням передумов існування в суспільстві відкритої і вільної комунікації, що явно пов’язано з його дослідженнями підйому та занепаду публічної сфери інформації [11].

Інформація служила основним хребтом публічної сфери, передбачалося, що учасники публічних дискусій ясно викладуть свої позиції, а широка публіка з ними ознайомиться і буде в курсі, що відбувається. Елементарною і в той же час найважливішою формою публічної дискусії були парламентські дебати, які публікувалися дослівно, хоча, звичайно, свою роль грали бібліотеки та публікація державної статистики.

У фундаментальному двотомнику «Теорія комунікативної дії» Хабермас стверджував, що розвиток сучасного суспільства може бути зрозумілим в термінах диференціації «систем», що функціонують на основі знеособлених посередників у вигляді грошей і влади (відповідно, ринок і уряд), і життєвого світу індивіда. Патології сучасного суспільства можуть бути зрозумілі в термінах «колонізації» життєвого світу системами, тобто бюрократизації тих сфер буття, які по суті своїй залежать від солідарності та взаємного визнання. У цих умовах метою демократизації стає створення центрів комунікації (різні вільні асоціації та рухи), службовців для обмеження експансії систем, без того щоб бути поглиненими цими системами або знищити їх.

Хабермас вважає, що публічна сфера або, точніше, те, що він називає буржуазною публічною сферою, виникло в XVIII в. у зв’язку з деякими важливими особливостями капіталізму, що отримав розвиток в цей час у Великобританії.

У міру того як капіталізм зростав і міцнів, він набував  все більшої незалежності від держави, все частіше вимагав зміни його інститутів і не в останню чергу - інститутів представницької влади, більш широку участь в яких дозволило б йому продовжити експансію ринкових відносин.

Аутсайдери, знайшовши  силу і віру в свої сили, хотіли тепер  стати інсайдерами.

Паралельно йшла боротьба за незалежність преси від держави. Цій боротьбі сприяла апатія держави, але чимало - і низькі видавничі  витрати. Як виявилося, преса XVIII-XIX століть, в якій був представлений дуже широкий спектр думок, при цьому  дуже повно відображала діяльність парламенту, що свідчить про існування тісного зв’язку між розвитком преси і парламентською реформою.

Підсумком розвитку стало  створення до середини XIX ст. буржуазної публічної сфери з її характерними рисами: відкритою дискусією, критикою дій влади, повною підзвітністю, гласністю і незалежністю дійових осіб від економічних інтересів та контролю держави. Хабермас підкреслює, що боротьба за незалежність від держави стала важливою складовою буржуазної публічної сфери. Ранній капіталізм був змушений чинити опір державі, звідси боротьба за вільну пресу, за політичні реформи і за більш повне представництво капіталу у владі [11].