Роль громадських організацій у формуванні соціальної політики в сучасному українському суспільстві

 

Класифікація громадських організацій можлива по декількома критеріями [23, 180].

 

1. По рівню політизованості або місцю в політичній системі (політичні партії, суспільно-політичні організації, громадські організації по інтересах).

 

2. По рівню комерціалізації (некомерційні і неприбуткові організації, добродійні фонди, кооперативи).

 

3. По характеру організованості (партії, рухи, організації).

 

4. По мірі ієрархії (місцеві, регіональні або загальнодержавні організації; первинні організації або їх об'єднання, асоціації).

 

5. По напряму діяльності, сфері інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культурно-просвітницькі, науково-технічні і тому подібне).

 

6. По рівню стабільності (що постійно діють або тимчасові).

 

Нижче приведена декілька інша типологія громадських організацій. Розглянемо цю типологію громадських організацій, представлену по наступних критеріях [34, 226]:

 

1. По своїх завданнях — політичні, професійні, наукові, творчі і тому подібне організації.

 

2. За типом членства — лише індивідуальне членство (партія, профспілки), лише колективне членство (асоціації міст і підприємств), змішане членство (наукове суспільство), без членства (суспільні рухи, дружин-ради) і по спеціалізації.

 

3. По суспільній ролі виділяють масові організації, орієнтовані на справи всього суспільства і переважно на потреби і інтереси своїх членів.

 

4. По галузях діяльності (Додаток А).

 

Серед першого типа організацій, орієнтованих на справи суспільства, можна виділити три наступні групи організацій: політичні, проблемні і творчі. Політичні організації, або партії, претендують на вплив і керівництво суспільством і найважливішими його сферами. Проблемні організації орієнтовані на вирішення якоїсь окремої суспільної проблеми, не пов'язаної прямо з потребами її членів. Звичайне членство в такого роду організаціях пов'язано з проявом альтруїзму, з відчуттям власної відповідальності за глобальні проблеми (Червоний Хрест, порятунок на водах, охорона природи, пам'ятників культури і так далі). Творчі організації — на створення нових цінностей: знань, техніки, мистецтва. У них поєднуються вирішення важливих соціальних завдань і задоволення особистих професійно-творчих інтересів учасників. Це досить багаточисельні по складу організації артистів, художників, літераторів, учених, винахідників і так далі.

 

До другого типа організацій, організацій, орієнтованих на інтереси учасників, відносяться наступні три групи організацій: корпоративні, взаємодопомога і любительські. Корпоративні організації — це різного роду кооперації, які створюються для задоволення інтересів учасників (споживча кооперація, суспільства рибалок, мисливців, собаківників, колекціонерів і так далі), також корпоративні інтереси виражають профспілки і союзи підприємців.

 

Організації взаємодопомоги можуть створюватися або з метою компенсації поширених недуг (суспільства сліпих, глухонімих), або для поліпшення матеріального положення їх учасників (споживспілки, житлокооперативи і тому подібне). Любительські організації — це організації клубного характеру, які дозволяють задовольняти непрофесійні інтереси і захоплення своїх членів (суспільства спортсменів, колекціонерів і так далі).

 

Крім того, кажучи про типологію громадських організацій необхідно визначити місце громадських організацій у вищих рівнях організації цивільного суспільства, що розкрите на приведеному нижче малюнку 1.1.

 

Так, А. І. Прігожін [40, 126] виділяє в суспільстві чотирьох типів організаційних утворень, два перших — власне організації, а двома останнім типом є пограничні форми, вони не є власне організаціями, але в багатьох своїх межах родинні їм і мають деякі ознаки останніх — це напіворганізації. І, нарешті приведемо третього типа класифікації, що є повнішим і узагальненим [34, 101]:

 

Критеріями класифікації громадських організацій виступають їх базові характеристики, а саме: порядок здійснення легалізації; організаційна структура і характер членства; статус і територія дії; суб'єкти діяльності; вигляд організаційно-правової форми; мотиваційні аспекти створення; сфера суспільного життя, в якому діє відповідна організація; тип і спрямованість діяльності організації.

 

Згідно з цими критеріями пропонується розрізняти наступні основні види громадських організацій:

 

1) по суб'єктах діяльності - молодіжні, дитячі, жіночі організації, об'єднання ветеранів, союзи працедавців, підприємців і др.;

 

Рис. 1.1. Типи організаційних утворень в суспільстві [34, 105].

 

2) по видах організаційно-правової форми - суспільний рух, союз, суспільство, суспільний / добродійний фонд, асоціація, конгрес, суспільне / добродійна установа, добродійна організація (фундаторка, місія, ліга і тому подібне);

 

3) по сфері суспільного життя - культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі і др.;

 

4) за типом і спрямованістю діяльності організації відносно суб'єкта, який її утворив, - професійні союзи добродійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, суспільно-політичні рухи і ін.

 

Крім того, на окрему увагу заслуговують роботи Е. Гідденса [15, 115] в області соціальної структуризації громадських організацій. Зокрема їм запропонована так звана «структуральна» двомірна типологія суспільних об'єднань, де пропонується оригінальна наочна схема класифікації різних суспільних об'єднань по двох "структуральним" параметрам-правилам, що визначає діяльність об'єднання, і "ресурсам", що існують в такого об'єднання. Згідно даної теорії будь-яка структура є набором правив і ресурсів. Правила по Е. Гідденсу діляться на конститутивних або «створюючі» і регулятивні [15, 117].

 

Основні характеристики правил, істотні з точки зору соціологічного аналізу, Е. Гідденс описує як декілька дихотомічних пар: «інтенсивні – поверхневі», «неявні – дискурсивні», «неформальні – формалізовані», «слабо санкціоновані – сильно санкціоновані». Наприклад, з цієї точки зору закони, що діють в державі, відносяться до дискурсивних і формалізованих правил, а міра їх інтенсивності і сила санкцій за порушення міняється від одного закону до іншого.

 

Ресурси Е. Гідденс також ділить на дві групи – аллокативні (матеріальні) і авторітативні. До других відносяться ресурси нематеріальної влади і впливу – просторово-часовий порядок комунікацій і прийняття рішень, відношення людей усередині даного співтовариства, наявність шансів і напрямів для саморозвитку системи і її складових і ін. [15, 120].

 

Тепер повернемося до нашого об'єкту розгляду – громадських організацій. Можна легко побачити, що в кожній з них є свій набір правил і свої ресурси для розгортання діяльності. При цьому в будь-яких громадських організацій є правила «створюючі» (Статут, Положення і так далі), і є правила «регулятивні» – наприклад, регламент проведення засідань, і так далі Десь правила «жорсткі», регламентуючі безліч сторін життя об'єднання і його членів, десь дуже «ліберальні».

 

Відрізняються об'єднання і по ресурсах. У когось є приміщення для роботи, засоби зв'язку, сайт, газета, гроші на проведення заходів. У когось ресурсна база слабка. Крім того, з точки зору задоволення потреб членів конкретної організації на думку соціальних психологів можна виділити декілька різних мотивацій, а саме: потреби спілкування, творчості участі і влади. Як підсумок, все вищесказане можна змалювати у вигляді наступної схеми класифікації громадських організацій за Е. Гідденсу [15, 121]:

 

1 рівень (потреби спілкування): – Малі громадські організації (мало правив і мало ресурсів).

 

2 рівень (потреби творчості): – Громадські організації середнього рівня (невелика кількість і ресурсів і правил).

 

3 рівень (потреби участі):

 

– Громадські організації мережевого типу (є ресурси, середня кількість правил);

 

– Традиційні громадські організації («цільового типа») (є правила, середня кількість ресурсів);

 

– Суспільні організації-рухи (середня кількість і правив і ресурсів).

 

4 рівень (потреби влади):

 

– Ідеологічні організації, корпоративні союзи (в т.ч. проф-союзі);

 

– Релігійні організації (багато правив, невелика або середня кількість ресурсів);

 

– Політичні партії (багато правив і багато ресурсів).

 

2.3 Конституційно-правовий статус окремих видів та організаційно-правових форм громадських об’єднань

 

Серед громадських організацій окремо виділяються такі їх види як профспілки та асоціації.

 

В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об’єднують працівників, зв'язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.

 

Відзначимо, що в даний час основні господарські суб'єкти це дрібні організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15 членів профспілки.

 

Профспілки розглядаються в якості специфічних суб’єктів правової діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що встановлює права - і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і обов’язки, а також гарантії їхнього здійснення (глава ХVI КЗпПУ).

 

Разом з тим у рамках загального правового становища профспілок законодавство виходить, з одного боку, з існування принципу плюралізму в організації і діяльності профспілок, а з іншого боку - регламентує статус окремих рівнів органів профспілкової системи, зокрема, профкомів підприємств (організацій), галузевих і регіональних профспілкових органів.

 

Державний курс на роздержавлення і приватизацію підприємств ставлять, як основну функцію профспілок України - захист інтересів людей праці. При цьому оптимальним методом реалізації захисної функції стає організація правового соціального партнерства - цивілізованої форми взаємин між профспілками, підприємцями (роботодавцями) і урядовими структурами. Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від конкретної ситуації - від прямого соціального протистояння своїм партнерам до конструктивної взаємодії з ними.

 

Крім головної - захисної функції - профспілки виконують і інші функції, частина яких безпосередньо випливає з їх цілей, а інші - делеговані у свій час профспілкам державною.

 

Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього правового статусу як суб'єкта трудового права, тому, що саме ця роль найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.

 

Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб’єктів трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних відносинах, де профком виступає як суб'єкт трудового права, він представляє інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного договору).

 

Кодекс Законів про працю України закріпив загальні права профспілок представляти інтереси працюючих і визначив області його застосування - виробництво, праця, побут і культуру , а саме: ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу, працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.

 

Основним завданням профспілок є представництво і захист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

 

Права профспілок класифікуються за наступними групами: права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями; здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов'язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників (ст. 252 КЗпП). Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства.

 

В Законі України “Про професійні спілки їх права і гарантії діяльності” в розділі ІІ визначений повний обсяг прав-обовязків профспілок і їх об’єднань:

 

• Прово профспілок і їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок.

 

• Право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів та угод.