Підсудність справ з іноземним елементом

РОЗДІЛ 3 ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ

Що стосується питання визначення підсудності спорів, за участю іноземного елементу, то слід зауважити що даній сфері наукового пізнання присвячена значна кількість робіт як іноземних, так і вітчизняних авторів. Взагалі тема підсудності спорів, обтяжених іноземним елементом, разом з проблематикою визнання та виконання іноземних судових рішень, є однією з найбільш привабливих для дослідників міжнародного цивільного процесу. В той же час питанням визначення підсудності в двосторонніх міжнародних договорах України про правову допомогу приділено, на наш погляд, недостатньо уваги, хоча кількість норм з питань підсудності у вказаних договорах є досить значною в результаті чого вбачається найбільш тісний зв'язок з  міжнародно-правовими джерелами, аналіз і вивчення якого потребує системного дослідження.

Питанням юрисдикції в двосторонніх міжнародних договорах  України про правову допомогу приділено увагу в роботах Ю. Черняк, яка досліджувала норми міжнародних договорів щодо підсудності спорів з іноземним елементом порівняно з нормами багатосторонніх договорів, укладених в рамках СНД та документами ЄС¹, В. Бігуна, що розглядав різні складові цих договорів у контексті розгляду різних питань міжнародного цивільного процесу². У вказаних роботах розглядаються питання підсудності або в цілому, або в порівнянні з нормативними актами ЄС та багатосторонніми конвенціями СНД, або в контексті порівняння норм цих договорів з нормами національного законодавства.

В  процесі дослідження даного розділу на меті було вивчення основних підходів, які покладені в основу норм міжнародних договорів про правову допомогу, що регулюють питання підсудності спорів з іноземним елементом.

З приводу термінології, що буде використовуватися, необхідно зауважити, що термін «підсудність» застосовуватиметься при розгляді та вирішенні питання віднесення спору, що виник між суб’єктами права різних країн, до юрисдикції судових органів певної країни, тобто відповідь на питання: судовим органам якої країни певний спір підсудний. Термін «юрисдикція» буде застосовуватися до визначення наявності у судів певної країни відповідних прав, передбачених законодавством або міжнародним договором, розглядати певний спір, обтяжений іноземним елементом, та виносити по цьому спору рішення³.

Захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів  іноземних фізичних і юридичних осіб здійснюється різними юрисдикційними органами (судом, третейським судом, нотаріатом та ін.). Кожен із них може розглядати та вирішувати тільки ті цивільні справи, які віднесені до його ведення, тобто підвідомчі йому. Правові питання визначення міжнародної підсудності виникають у зв’язку з судовим розглядом справ, вирішення яких здійснюється із застосуванням норм міжнародного приватного права з додержанням норм процесуального права⁴. Згідно з ч. 2 ст. 410 ЦПКУкраїни суди України розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації⁵.

У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ з іноземним елементом розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду та вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій за участю іноземного елемента. В такому аспекті можна говорити про міжнародну підсудність⁶.

Але аналогічне питання може виникнути й щодо компетенції інших юрисдикційних органів: нотаріату, органів реєстрації актів громадянського стану, третейських судів. У цьому контексті у міжнародному приватному праві найчастіше застосовують термін «юрисдикція» або «компетенція». У внутрішньодержавному праві вживається термін «підвідомчість», який використовують для протиставлення компетенції державних судів та інших органів державної юрисдикції. Уявляється, що для практичного вирішення питання про розподіл цивільних справ за участю іноземного елемента між судами різних держав більш вдалим є використання терміна «підсудність», а не «юрисдикція» або «компетенція»⁷. Це пояснюється тим, що у межах конструкції міжнародної підсудності передусім здійснюється розмежування компетенції між юрисдикційними органами різних держав. Іншими словами, в першу чергу необхідно вирішити питання про те, на території якої держави підлягає розгляду конкретна цивільна справа. І вже потім слід обрати конкретний орган, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. Головним орієнтиром для розв’язання цієї проблеми є внутрішні правила про підвідомчість та підсудність, однак під час їх застосування слід також враховувати правила міжнародних договорів⁸.

Разом з цим Л. Лунц і Н. Маришева вірно зауважують, що в тих випадках, коли компетенція по справах, що підвідомчі в одній країні адміністративним органам, порівнюється з компетенцією у справах такого типу судового апарату іншої держави, доречно говорити про юрисдикцію, а не про міжнародну підсудність⁹.

Під час вирішення  питання про міжнародну підсудність  суд взагалі визначає межі своєї  компетенції та не торкається питання про те, чи компетентний будь-який іноземний суд або інший юрисдикційний орган розглядати цю справу. При вирішенні питання про підсудність зазначених справ суди України мають керуватися не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й тими колізійними нормами, що містяться в міжнародних угодах про правову допомогу¹⁰. Загальні правила підсудності цивільних справ судам України щодо іноземців визначаються так саме, як і щодо громадян України. Відповідно до ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства, та організації, а також по спорах, по яких хоча б одна сторона проживає за кордоном, визначається законодавством України.

Однак ст. 414 ЦПК достатньо не визначена, бо не містить конкретних вказівок з питань міжнародної підсудності, що призводить до виникнення труднощів на практиці, а суди змушені застосовувати аналогію закону, тобто правила внутрішньої територіальної або родової підсудності. Але аналогія права чи закону не притаманна цивільному процесу, за винятком застосування матеріального закону, який регулює подібні відносини  Поширення тотожних правил внутрішньої підсудності на міжнародну підсудність може створити «конфлікт юрисдикцій», зокрема позбавити зацікавлену особу права на звернення до державного органу за захистом порушеного права.

Таким чином, при вирішенні питання про міжнародну підсудність в Україні також діє «закон суду» (locus regit actum)¹¹. Це означає, що при визначенні підсудності цивільних справ за участю іноземного елемента може мати місце також загальна територіальна, альтернативна, виключна, договірна та родова підсудність¹².

Згідно з правилами  внутрішньої територіальної підсудності  позови пред’являються в суді за місцем проживання відповідача, а позови до юридичних осіб — за їхнім місцем знаходження ( ч.2 ст. 109 ЦПК). Однак у доповнення до цього загального правила необхідно відзначити, що позови відповідно до укладеної країнами СНД 20 березня 1993 року Угоди «Про порядок розгляду спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред’явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні¹³. При цьому місце знаходження майна та останнє відоме місце проживання відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені (ч.9 ст. 110 ЦПК).

Згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК позови про стягнення аліментів можуть пред’являтися громадянами України не тільки за місцем проживання відповідача (тобто іноземного суду), а й за місцем проживання позивача (тобто до українського суду). Слід зазначити, що і в першому, і в другому випадку позивач мали право внаслідок альтернативної підсудності звернутися до іноземного суду за місцем проживання або знаходження відповідача.

 Правила альтернативної підсудності діють і по деяких інших категоріях справ, які перелічені в ст. 110 ЦПК, але ці правила мають свої особливості, коли в справі бере участь іноземний елемент. Справа в тому, що громадянин України має право обрати іноземний суд, а не національний за місцем свого проживання, не на підставі ст. 110 ЦПК, а згідно з внутрішнім законодавством іноземної держави або міжнародним договором.

Виходячи з цих міркувань, доцільно було б включити в розділ X ЦПК спеціальну статтю, присвячену міжнародній альтернативній підсудності, включив до неї вичерпний перелік категорій цивільних справ, що підсудні вітчизняному суду за наявністю певних підстав, та зберегти можливість звернення до іноземного суду за місцем проживання відповідача. Такі випадки альтернативної підсудності прямо передбачені в договорах про правову допомогу щодо окремих категорій справ (про відшкодування шкоди, розірвання шлюбу та ін.).

До справ за участю іноземного елемента можуть застосовуватися також правила виключної підсудності (ст.114 ЦПК). Відповідно до цієї статті можна зробити висновок про те, що справи про право на будівлю, про виключення майна з опису, про порядок користування земельними ділянками, якщо спірні об’єкти знаходяться в Україні, підсудні виключно українським судам. Крім зазначених категорій справ, які належать до виключної підсудності судів України, згідно з ст.114 ЦПК позови кредиторів спадкодавця, які пред’являються до прийняття спадщини спадкоємцями, підсудні суду за місцем знаходження спадкового майна, а позови до перевізників, що випливають з договорів перевозки вантажів, пасажирів або багажу, пред’являються за місцем знаходження управління транспортної організації¹⁴.

Стаття 114 ЦПК містить перелік справ позовного провадження, які належать до виключної підсудності, у тому числі за участю іноземного елемента. Крім позовних справ, виключна та альтернативна підсудність визначена ЦПК й по деяких справах окремого провадження. Справи окремого провадження за участю іноземного елемента можуть бути також підсудні судам України. Враховуючи ту обставину, що питання про міжнародну підсудність справ окремого провадження законодавством України спеціально не врегульовано, в цьому випадку відповідно до ст. 410 ЦПК повинні прийматися до уваги, як і по позовних справах, правила внутрішньої територіальної підсудності¹⁵. Так, міжнародна підсудність по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним повинна визнаватися виходячи з місця проживання цієї особи або місця знаходження лікувального закладу, якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі (ст. 236 ЦПК). Це правило стосується лише зацікавлених осіб, які проживають в Україні. Таким чином, судам України підсудні справи, наприклад, про визнання громадянина України недієздатним за заявою члена його родини — іноземного громадянина, що проживає за кордоном¹⁶.

Інші випадки визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною регламентуються договорами про правову допомогу. Наприклад, згідно з Конвенцією держав-членів СНД в разі, якщо суду однієї з договірних Сторін стануть відомі підстави визнання обмежено дієздатною або недієздатною особи, яка проживає на її території та є громадянином іншої з договірних Сторін, він повинен повідомити про це суд договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Якщо суд договірної Сторони, який був повідомлений про підстави для визнання обмежено дієздатною або недієздатною особи, протягом трьох місяців не порушує справу або не повідомить свою думку, ця: справа буде розглядатися тією договірною Стороною, на території якої цей громадянин має місце проживання (ст. 24). Аналогічні правила закріплені й в інших договорах про правову допомогу¹⁷.

По інших категоріях справ окремого провадження правила внутрішньої територіальної (виключної) підсудності можуть бути застосовані до визначення міжнародної підсудності обмежено, а тому потребують уточнення. Так, справи про усиновлення дітей, що проживають на території України, розглядаються районним судом за місцем проживання усиновленої дитини або за місцем проживання заявника; (ст. 251 ЦПК). Уявляється , якщо із заявою про усиновлення до суду, України звертаються іноземні громадяни, то в цьому разі навряд чи можна говорити про альтернативну підсудність. Вважаємо, що міжнародна підсудність в такій ситуації повинна залежати виключно від місця проживання усиновленої дитини. В протилежному випадку іноземні громадяни могли б вільно звертатися до своїх національних судів із заявою про усиновлення дитини, що проживає на території України, можливо, всупереч її інтересам¹⁸. Разом з цим договори про правову допомогу по-різному вирішують питання про міжнародну підсудність справ про усиновлення дітей. Наприклад, відповідно до Конвенції держав-членів СНД у справах про усиновлення або його скасування компетентною установою договірної сторони, громадянином якої є усиновитель, а в разі, якщо дитина усиновлюється подружжям, один з якого є громадянином однієї договірної сторони, а інший — громадянином іншої договірної сторони, є компетентна установа тієї договірної сторони, на території якої подружжя має або мало останнє сумісне місце проживання або місце перебування (ст. 37)¹⁹. Таким чином, Конвенція держав-членів СНД визначає підсудність по цій категорії справ залежно, як правило, від громадянства усиновителів або в конкретному випадку — від місця проживання - перебування подружжя-усиновителів. Договори про правову допомогу України з Республікою Грузія, Республікою Польща, Естонською Республікою та Латвійською Республікою в основу розмежування підсудності у справах про усиновлення (як загальне правило) також кладуть критерій громадянства усиновителя, а в конкретній ситуації — і місце проживання усиновителя та усиновленої дитини²⁰.

Виходячи з наведеного про визначення міжнародної підсудності  справ про усиновлення, які належать згідно з внутрішнім законодавством України до окремого провадження, слід зробити висновок про те, що при вирішенні цього питання мають застосовуватися правила, викладені в ст. 251 ЦПК. Але якщо міжнародним договором України закріплені інші правила, то повинні застосовуватися правила відповідного міжнародного договору (ст. 414 ЦПК).

А ось для визначення міжнародної підсудності таких категорій справ окремого провадження, як визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, встановлення фактів, що мають юридичне значення, навряд чи можуть бути застосовані правила внутрішньої територіальної підсудності. Як відомо, заяви по цих категоріях справ подаються до суду за місцем проживання заявників (ст.ст. 246, 256 ЦПК). Використання цього критерію для визначення міжнародної підсудності дало б підстави розглядати кожну з перелічених категорій справ виключно іноземними судами, якщо іноземець-заявник проживає за кордоном²¹.