Підсудність справ з іноземним елементом

1. якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності справ судам України;
2. якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія чи представництво іноземної юридичної особи — відповідача;
3. у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4. якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа — має місце проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Україні;
5. дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
6. в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Слід наголосити, що у  наведеній вище статті 76 Закону України  «Про міжнародне приватне право» передбачено  право, а не обов’язок суду України  прийняти справу з іноземним елементом до свого провадження. Також положення пункту 2 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» підтверджує висновок про те, що місцезнаходження представництва не можна ототожнювати із місцезнаходженням самої юридичної особи. У статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено випадки виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом, що, очевидно, означає обов’язок судів України приймати ці справи до свого провадження. Зокрема, підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1. якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;
2. якщо спір пов’язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
3. якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;
4. якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
5. якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
6. якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
7. в інших випадках, визначених законами України.

Як бачимо, вищенаведені положення Закону України «Про міжнародне приватне право» дають вичерпну та чітку відповідь на запитання про підсудність судам України справ з іноземним елементом. Самого факту наявності представництва нерезидента в Україні достатньо для того, щоб будь-яка справа про відшкодування шкоди з участю цього нерезидента як відповідача розглядалася в судах України. Однак слід пам’ятати, що представництво не має процесуальної правосуб’єктності і стороною у спорі завжди виступає сама іноземна юридична особа.

Зауважимо, що у Законі України «Про міжнародне приватне право» йдеться про підсудність справ з іноземним елементом судам України взагалі, а відповіді на питання про підсудність справи конкретному суду України цей закон не пропонує.

Неузгодженість процесуального законодавства України та Закону України «Про міжнародне приватне право» в питаннях підсудності.

У випадку, якщо виникає  справа з іноземним елементом, спочатку ми звертаємось до норм Закону України  «Про міжнародне приватне право», щоб з’ясувати, чи підсудна ця справа судам України. Припустимо, що справа підсудна судам України. Наступне питання, яке потрібно з’ясувати, — а якому саме суду України підсудна справа? Очевидно, що для відповіді на це запитання необхідно звернутись до відповідних положень процесуального кодексу України.

Цивільний процес. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Згідно з положеннями статті 110 ЦПК України (підсудність справ за вибором позивача), позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору; позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем завдання шкоди; позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які, через їхню особливість, можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.

У випадку, якщо місце  заподіяння шкоди чи місце виконання  договору в Україні або у випадку, якщо заявлено позов про захист прав споживача — проблем із визначенням підсудності конкретному суду України загальної юрисдикції справ з іноземним елементом не виникне. Такі проблеми виникають, коли необхідно керуватись загальним правилом підсудності ч. 2 ст. 109 ЦПК України. Адже місцезнаходженням юридичної особи, відповідно до чинного ЦК України (стаття 93), є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені. Крім того, іноземна юридична особа завжди може підтвердити своє місцезнаходження доказами (виписка з торгівельного реєстру тощо). Із цього випливає, що за правилом підсудності ч. 2 ст. 109 ЦПК України справа, у якій відповідачем виступає іноземна юридична особа, повинна розглядатись іноземним судом (за місцезнаходженням цієї особи), а не судом України.

Відповідно до ч. 7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають  із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням. Таким чином, якщо іноземна юридична особа має в Україні представництво і позов виникає з діяльності цього представництва, позов може пред’являтись за місцезнаходженням такого представництва. Однак, якщо позов до іноземної юридичної особи не виникає з діяльності її представництва в Україні, слід керуватись положенням частини 2 статті 109 ЦПК України, тобто пред’являти позов за місцезнаходженням іноземної юридичної особи. Також слід окремо звернути увагу на ч. 13 ст. 110 ЦПК України, згідно з якою «позивач має право на вибір між кількома судами, яким, згідно з цією статтею, підсудна справа, завинятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу». Тобто у випадку, якщо спір з участю іноземної юридичної особи підпадає під правила статті 114 ЦПК України, норма ч. 7 ст. 110 ЦПК України не може до цього спору застосовуватись. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст.114 ЦПК України, позови до перевізників, що виникають із договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника. У випадку, якщо позов (навіть позов про захист прав споживача) виник із відносин перевезення, а відповідачем є іноземний перевізник (наприклад, іноземна авіакомпанія, яка має представництво в Україні), то такий позов повинен розглядатися згідно з ч. 4 ст. 114 ЦПК України, за місцезнаходженням іноземного перевізника, тобто в іноземному суді, навіть не зважаючи на те, що позов може бути пов’язаний з діяльністю представництва іноземного перевізника. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 та ч. 4 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, суддя постановляє ухвалу про повернення позовної заяви.

Незважаючи на те, що Закон  України «Про міжнародне приватне право» чітко передбачає випадки, в яких справи з іноземним елементом  підсудні судам України, через неузгодженість цього закону із процесуальним кодексом України у багатьох випадках є неможливим реалізувати відповідні положення закону.

На нашу думку, цю проблему можливо вирішити лише внесенням змін до процесуального законодавства, оскільки застосування аналогій закону чи права, розширеного тлумачення процесуальних норм призводитиме до неоднозначної судової практики. Зокрема, зміни, спрямовані на узгодження із Законом України «Про міжнародне приватне право» пропонується внести до Розділу Х Цивільного процесуального Кодексу України «Провадження у справах за участю іноземних осіб». Такі зміни повинні стосуватися, насамперед, визначення конкретного суду першої інстанції у випадках, якщо справа за участю іноземної юридичної особи, відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудна судам України. Наприклад, варто закріпити в ЦПК України, що у випадку, якщо позов пов’язаний з діяльністю представництва іноземної юридичної особи в Україні, він може бути пред’явлений за місцезнаходженням такого представництва. У випадках, коли в Україні немає представництва іноземної юридичної особи, то позови до іноземних юридичних осіб у випадку, якщо вони підсудні судам України, відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», можна пред’являти за місцезнаходженням (чи місцем проживання) позивачів.

До вирішення проблеми в законодавчому порядку пропонується виходити із відповідних процесуальних  норм, які регулюють наслідки порушення правил підсудності (наприклад, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 та ч. 4 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, суддя постановляє ухвалу про повернення позовної заяви).

¹ Черняк Ю.В. Інститут підсудності в міжнародному приватному праві країн Європейського Союзу та України: монографія / Ю.В. Черняк - Київ.: Прецедент, 2008. – 181-188 С.

² Бигун В,А, Проблемы международного гражданского процесса / В.А. Бигун / Проблемы науки гражданского процессуального права. - Харьков: Право, 2002. - 282 С.

³ Міжнародній цивільний процес України: Навчальний посібник. Практикум / за ред. С.Я. Фурси. К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2010. С.109.

⁴ Цивільний процес: навч. посіб. / А. В. Андрущенко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. за ред. Ю. В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005.С.273.

⁵ Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року, N 1618-IV // Відомості Верховної Ради

України. - 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492

⁶ Попов А. А. Международное частное право: учеб. пособ. - 2-е изд., доп. и перераб. - Х.: Каравелла, 2000. – С.195.

⁷ Цивільний процес: навч. посіб. / А. В. Андрущенко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. за ред. Ю. В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005.С.272.

⁸ Кибенко Е. Р. Международное частное право: учеб.-практ. по- соб. - Х.: Эспада, 2003. – С.130.

⁹ Див.: Лунц Л.А., Маришева Н.І.Курс міжнародного приватного права.Т.3 Міжнародний цивільний процес. М.,1996.С.62.

¹⁰ Штефан М. Й. Цивільнй процес: підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре. - 1997. С.557.

¹¹ Штефан М. Й. Цивільнй процес: підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре. - 1997. С572.

¹² Цивільний процес: навч. посіб. / А. В. Андрущенко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. за ред. Ю. В. Біло- усова. - К.: Прецедент, 2005. - С.278.

¹³ Цивільний процес: навч. посіб. / А. В. Андрущенко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. за ред. Ю. В. Біло усова. - К.: Прецедент, 2005.  C.198-199.

¹⁴ Закон України «Про громадянство України» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

¹⁵ Лунц Л. А., Марышева Н. И. Курс международного частного права. - Т. З. — М., 1996. — С. 37-45.

¹⁶ Васильєв С. В. Цивільний процес: навч. посіб. - Х.: Одисей, 2008. С.404.

¹⁷ Штефан М. Й. Цивільнй процес: підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре. - 1997. С.573.

¹⁸ Международное частное право: учебник / под ред. Г. К. Дмитриевой. — М.: Проспект, 2000.С.104.

¹⁹ Штефан М. Й. Цивільнй процес: підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре. - 1997. С.574.

²⁰ Муранов А. И. Международный договор и взаимность как основания приведення в исполнение в России иностранных судебных решений. — М.: Статут, 2003.

²¹ Фединяк Г. С., Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право: навч. посіб. - 2-е вид., допов. - К., Юрінком Інтер, 2000. С.320.

²² Лунц Л. А., Марышева Н. И. Международный гражданский процесс. — М., 1976.

²³ Закон України «Про громадянство України» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

²³ Цю вірну по суті пропозицію висловили Л. Лунц і Н Маришева. як і раніше, викликає заперечення їх позиція щодо питання про ну підсудність, яке, на їх думку, має вирішуватися, виходячи з місця проживання представника особи, що подає заяву. На жаль, цей самий критерій вони вказують і щодо справ про встановлення неправильності запису актів громадянського стану (див.: Лунц Л. А., Марышева Н. И. Вказ. праця. С. 16,17).

²⁵ Цивільний процесуальний кодекс УРСР від 18.07.1963.

²⁶ Див.: Рішення Верховного Суду України. К., 1997. С. 161.

²⁷ Цивільний процес: навч. посіб. / А. В. Андрущенко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. за ред. Ю. В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. С.278.

²⁸ Международное частное право: учебник / под ред. Г. К. Дмитриевой. — М.: Проспект, 2000.С.564.

²⁹ Васильєв С. В. Цивільний процес: навч. посіб. - Х.: Одисей, 2008.С.406.

³⁰ Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: наук.-практ. посіб. — К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2006.С.327.

³¹ Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №6. - Ст. 56.

³² Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р. Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: Двосторонні та багатосторонні міжнародні договори: Офіційне видання. - К.: Ін Юре, 2007. -9С.

³³ Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних сімейних та кримінальних справах 1993 р. Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: Двосторонні та багатосторонні міжнародні договори: Офіційне видання.К.: Ін Юре, 2007. - 912 с.

³⁴ Договір між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах 2004 р. // Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: Двосторонні та багатосторонні міжнародні договори: Офіційне видання. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 498 – 502.

³⁵ Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах 1995 р. Двосторонні та багатосторонні міжнародні договори: Офіційне видання. – К.: Ін Юре, 2007. – 217С.