Поняття правовідносин та їх види

 

 

 

           МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра теорії держави та права

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Теорія держави та права»

на тему: Поняття правовідносин та їх види

 

 

 

 

Виконав:

курсант 1-го курсу, 123 навчальної групи

ННІПФПСКМ

Спеціальність «Правознавство»

рядовий міліції Приходько Т. В.

 

 

Перевірив: старший викладач кафедри теорії держави та права, кандидат юридичних наук

капітан міліції Власенко В. П.

 

Оцінка: Національна шкала ____________

Кількість балів: ______ ECTS: _________

 

 

 

Київ – 201

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження зумовлена тим, що правовідносини – це найбільш важливі суспільні відносини, що визначаються нормами права. Значення правовідносин в тому, що вони проектують і перекладають загальні правила, встановлені правовими нормами, у конкретні суб’єктивні права і обов’язки учасників суспільних відносин. Це означає, що загальні юридичні права та обов’язки стають приналежністю конкретних осіб і набувають форми конкретних правовідносин.

Правовідносини не можуть виникати і функціонувати, а особливо реалізуватися без волевиявлення хоча б одного учасника, обов'язково проходячи через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад, при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місті; вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.

Серед провідних дослідників правовідносин, їх ознак та різновидів слід виділити: Т.Г.Андрусяка, Ю.А.Ведєрнікова, О.В.Зайчука, В.В.Копейчикова, М.С.Кельмана, В.О.Котюка, М.В.Кравчука, О.Ф.Скакуна та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вивчення сутності правових відносин, їх різновидів та складових елементів.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

• розкрити сутність правових відносин;

• розглянути основні види правовідносин, їх особливості;

• вивчити суб’єкти та об’єкти правових відносин;

• розглянути юридичні факти та їх різновиди.

Об’єкт дослідження: правові відносини.

Предмет дослідження: сутність та різновиди правових відносин, їх особливості.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі методи дослідження як аналіз, синтез, порівняння, класифікація, літературний метод, метод узагальнення та ін.

Структура  роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, яка включає в себе три розділи з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВІДНОСИН

 

1.1. Поняття та риси правових відносин

 

Правовідносинами називають суспільні відносини, змістом яких є суб'єктивні права та юридичні обов' язки осіб, що охороняються державою.

Можливість певної поведінки, яка надається нормами права, може бути втілена в життя не тільки через правовідносини.

Існує два шляхи реалізації норм права:

1) реалізація правових  норм, що пов'язана з необхідністю для суб'єкта права вступати у відносини з іншими особами, які є носіями прав і обов'язків. Такий шлях реалізації норм права цілковито залежить від волі обох сторін. Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом впливу норм права на поведінку людей через їх усвідомлення і подальше втілення в життя. Поведінка суб'єктів права повинна відповідати вимогам правових норм, усі учасники суспільних відносин у процесі реалізації норм права виступають як носії певних прав і обов'язків;

2) безпосереднє використання  суб'єктом його прав і виконання  ним обов'язків, коли він не  повинен вступати у взаємини з іншими учасниками. Наприклад, можливість власника розпоряджатися своїм майном, коли всі інші суб'єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його абсолютних майнових прав. Крім того, особиста реалізація норм права, які встановлюють заборони (наприклад, заборона вбивати, грабувати і т. ін.), також повністю залежить від самої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми [8, c.103].

Правовідносини — це стосунки, в яких суб'єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог нормативних приписів і набуття певних прав і обов'язків (покупець — продавець, позивач — відповідач). Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права і обов'язки людини, що можуть бути формально визначені (в статях законів, підзаконних нормативно-правових актах та приписах) або ж не мати необхідних формальних ознак (природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно виступають відносно одна одної як правоуповноважені і право-зобов'язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов'язків інших. Носій суб'єктивного права — особа уповноважена, а носій юридичного обов'язку — зобов'язана;

3) взаємна поведінка її  учасників індивідуалізована і  чітко визначена, а права і  обов'язки персоніфіковані.

Суб'єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах. Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно:

а) поіменно, коли суб'єкти права названі своїм повним ім'ям (прізвищем для фізичних осіб) і повними реквізитами (для юридичних осіб). Наприклад, шлюбно-сімейні відносини (визначені особи, які беруть шлюб), відносини з перевезення вантажів між організаціями (визначені замовник і транспортна організація);

б) за визначенням соціальних ролей, у даному разі поіменне (реквізитне) визначення суб'єктів не має значення, вказуються тільки їхні соціальні ролі: продавець — покупець в магазині або на базарі, пасажир — перевізник у громадському транспорті тощо; вони завжди мають вольовий характер [11, c.64].

Отже, правовідносини — це відносини між людьми, які є юридичним вираженням економічних, політичних, сімейних, процесуальних та інших суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона зобов' язана виконати ці вимоги.

 

1.2. Зміст правовідносин

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший — значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будьякого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб'єктивного права (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчання в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного складання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб'єктивного права (фактичний зміст) [3, c.59].

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідносин показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Правове регулювання здійснюється головним чином через механізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з боку держави.

Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмовитися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (наприклад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати державні символи України тощо).

Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведінки уповноваженого суб'єкта, як:

1) право здійснювати певні  дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2) право вимагати певних  дій від зобов'язаного суб'єкта;

3) право вимагати відновлення  порушеного права, тобто звертатися  до компетентних державних органів  за захистом суб'єктивного права  і примусового забезпечення юридичного  обов'язку;

4) право користуватися  певним соціальним благом [15, c.71].

Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на перший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.

Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, незалежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інтересах уповноваженого суб'єкта.

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.

Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:

1) здійснювати певні дії  на користь уповноваженого суб'єкта;

2) зобов'язані утримуватися  від здійснення дій, що суперечать  інтересам інших суб'єктів;

3) вимагати здійснення  або нездійснення тих чи інших дій від інших суб'єктів;

4) нести юридичну відповідальність  за невиконання чи неналежне  виконання передбачених правовою  нормою дій. Юридичний обов'язок  встановлюється як в інтересах  уповноваженого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності [14, c.99].

Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозицією правової норми, юридичні обов'язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб'єкта) і пасивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов'язки, як і суб'єктивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб'єкта чи суб'єктів визначених, конкретних правовідносин.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки тісно пов'язані між собою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.

 

 

 

1. 3. Види та структура правових відносин

 

Правовідносини досить багатоманітні і можуть бути класифіковані за різними критеріями на види.

Передусім правові відносини можна класифікувати за предметом правового регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини по прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом — це трудові правовідносини; по укладенню угоди про надання банком кредиту фермеру — цивільні правовідносини; по виконанню Державного бюджету організаціями та установами — це фінансові правовідносини тощо.

За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідносини зі своєчасної сплати за них) [15, c.136].

Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом скоєння суб'єктами правопорушень (наприклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості).

Необхідно також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини.

Матеріально-правові правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що потребують організації, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку.