Форми правления

Ця проблема є актуальним лише бо з 199 держав 156 мають саме цій формі правління. Вже лише це таке як республіка проти неї бути розглянуто. З іншого боку, зважаючи на те, що республіка, як я казав вище, є формою державного правління, вона зобов'язана розглянути зусебіч. Також слід звернути на той факт, що республіка (ніж формою правління) з'явилася (IV-III тис. е. в месопотамських містах-державах), і найголовніше те, що що з'явилася й у такому культурно -правово-развитом державі як Рим. Тобто у ті давні часи людська думку змогла належно вшанувати перевага республіки з інших формами державного правління та втілити у життя ідею побудови саме республіканської форми управління. Саме тому багатьох учених, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням у юридичних роботах, величезне місце приділяли проблемам форми управління держави й у особливості проблемі республіки, оскільки майже в усі історичні етапи республіка мала постійно виборювати своє існування.

Республіканська форма правління є найпоширенішої в світі.

Республіка (латів.respublica від rex - справа,publicus - громадський, тобто. "спільна справа" чи "громадські справи") - форма правління, коли він глава держави є одноособовий (дуже рідко колегіальний) президент, який обирається визначений термін із числа громадян, які мають необхідними "кваліфікаціями" (певний вік, народження у цій країні від громадян цієї держави, володіння повними цивільними і стають політичними правами та інших.). Є й інші, спотворені форми республіки, коли президент же не обирається громадянами, а проголошується таким військовим чи революційним радою після державного перевороту чи проголошується довічним президентом.

Спільними ознаками республіканської форми управління є:

існування одноособового і колегіального глави держави полягає;

виборність визначений термін глави держави й інших верховних органів структурі державної влади;

здійснення структурі державної влади за своєму велінням, а, по дорученням народу;

юридичну відповідальність глави держави випадках, передбачені законами;

обов'язковість рішень верховної структурі державної влади.

Проте існує й інша класифікація. Так, за публічним виміром республіка може бути поліархічною, олігархічною та автархічною. Оскільки автархія може існувати лише в умовах монокра-тії, то й республіка такого типу називається монократичною

В умовах поліархічних республік народ формує еліту, яка, у свою чергу, є частиною народу. Залежно від наявності або відсутності відносної самостійності держави від суспільства поліархічні республіки можуть бути полікратичними (органи держави формуються народом, але є відносно незалежними від останнього) чи охлократичними (органи держави формуються народом і повністю залежать від останнього). Прикладами полікратичних республік є сучасні США, Франція, ФРН. Прикладом охлократичних республік є Стародавні Афіни.

В умовах олігархічних республік діє елітарне правління, і еліта є практично незалежною від народу. Залежно від типу еліти олігархічні республіки можуть бути мілітократичними (військові хунти Латинської Америки, козацькі держави України), партократичними (СРСР 1953-1991 pp.), аристократичними (Річ Посполита, доімперський Рим, Спарта, Венеціанська, Генуезька чи Новгородська республіки)

Монократична республіка передбачає необмеженість влади особи, що формально обирається. За типом легітимності монократична республіка може бути вождістською (вождя підтримує майже все населення країни) чи автократичною (автократа підтримує певна частина населення, хоча формально може підтримувати все населення країни). Прикладами вождістських республік був СРСР за часів Й.В. Сталіна, нацистська Німеччина чи фашистська Італія. Прикладом автократичної республіки є

Президентська республіка. В умовах президентської республіки глава держави (президент) одночасно очолює виконавчу гілку влади і формує уряд.

Для президентської республіки характерними є такі ознаки:

1. Президент обирається  на термін від чотирьох до  восьми років.

2. Президент не  може бути ані призначений, ані  звільнений з посади шляхом  голосування парламентарів - повноваження  президента визначаються мандатом  всенародного голосування і не  залежать від законодавчої гілки  влади.

3. Виконавча гілка  влади підпорядковується винятково  президенту, і ніхто з політиків  або членів уряду не може  змагатися з ним за першість.

4. Подвійна легітимність  виконавчої і законодавчої гілок  влади, тобто як орган законодавчої  влади, так і глава виконавчої  влади (президент) обираються народом  незалежно. Це забезпечує повну  стабільність системи, тому що  незалежно від нездатності чи  некомпетентності президента законодавча  влада не має права усунути  президента з посади, за винятком  випадку скоєння президентом  злочину. При президентській республіці  імпічмент є єдиним конституційним  способом усунення від влади  президента, який порушив закон.

Проте для президентської республіки характерні й певні недоліки:

1. Створюється  ситуація подвійної легітимності (адже глава виконавчої влади  обирається голосуванням), що, як  правило, не має конституційного  способу вирішення у випадку  виникнення тупика.

2. Дестабілізуються  вибори, тому що встановлений  термін перебування на посаді  призводить до боротьби за  посаду президента за принципом  «переможець отримує все»; створюється  ідеологічна поляризація між  політичними групами та фракціями.

3. Перешкоджання  створенню коаліцій.

4. Суспільство  спонукається до авторитаризму.

У зв'язку з тим що в умовах президентської республіки глава уряду і глава держави є єдиною особою, президентська посада є за своєю природою двозначною і певним чином невизначеною.

Прикладом президентських республік є Сполучені Штати Америки та окремі держави Латинської Америки - Бразилія, Аргентина, Венесуела тощо

Парламентська республіка. В умовах парламентської республіки уряд формується парламентом. Проте за здійснення ефективного управління відповідальність несе глава уряду. Функції глави держави є більш символічними. Прикладами парламентської республіки є Федеративна Республіка Німеччини, Греція, Італія, Ірландія тощо.

Парламентська республіка істотно відрізняється від президентської

Змішана республіка. Змішана республіка є об'єднанням окремих елементів президентської та парламентської республік. При цьому як президент, так і прем'єр-міністр виконують окремі ролі: президент є главою держави, а прем'єр-міністр - главою уряду.

В умовах змішаної республіки як президент, так і парламент мають повноваження по формуванню уряду. У таких системах президент призначає і розпускає кабінет міністрів, а міністри повинні користуватися довірою парламенту.

Основними ознаками змішаної республіки є:

1) всенародні  вибори президента;

2) президент призначає  і розпускає кабінет міністрів;

3) уряд повинен  користуватися довірою парламенту;

4) президент має  право розпустити парламент (або, принаймні, його нижню палату) чи  має законодавчі повноваження, або  і те, і інше разом.

Прикладами змішаних республік є сучасна Франція, Російська Федерація, Україна та ін.

Залежно від того, хто призначає главу уряду, існує два різновиди змішаних республік - президентсько-парламентська (прем'єра призначає президент) та парламентсько-президентська (прем'єра призначає парламент). Існують і інші відмінності

 

 

Висновки

Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

Таким поняттям є категорія “форми держави”. Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

– форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

– форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

– форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих у ній форм правління, державного устрою та державного режиму.

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи мають правову основу — вони фіксуються у конституції, законах та підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституції положення і реальна дійсність можуть не збігатися і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття форми держави, як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціональний аспект.

Форма державного правлiння - це спосiб органiзацiї державної влади, зумовлений принципами взаємовiдносин вищих органiв держави. Характер форми державного правлiння спiввiднесений з конституцiйно-правовим статусом кожного з вiдповiдних органiв. Зовнi форма правлiння зумовлена насамперед тією юридичною i фактичною роллю, яку вiдiграє в державному механiзмi глава держави, а також порядком формування цього iнституту. Однак по сутi визначальними тут є взаємовiдносини органiв законодавчої i виконавчої влади.

Характер взаємовiдносин вищих органiв держави е визначальним i з точки зору теорiї подiлу влад. iдея подiлу влад у найбiльш чiткому i послiдовному викладi була запропонована вже згадуваним Ш. Монтеск'є. Вiн розрiзняв три влади - законодавчу, виконавчу i судову. Кожна з них мала здiйснюватися вiдповiдними органами (органом). Усi три влади визначалися як рiвнозначущi i взаємно зрiвноваженi. Ш. Монтеск'є розглядав подiл влад не як простий подiл функцiй мiж рiзними державними органами, а як розмежування полiтичних сил, що здiйснюється в iм'я полiтичних свобод. На його думку, зосередження всiх названих влад у руках однiєї особи чи групи осiб було б неприпустимим. Як альтернативу деспотизму i гарантiю додержання прав i свобод особи розглядали подiл влад i всi наступнi прихильники цiєї iдеї.

 

Список використованої літератури

1. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002.

2. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. -

3. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002.

3. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006.

5. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

6. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004.

7. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993.

8. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006.

9. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005.

10. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

11 Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004.

12. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006.