Форми та інститути демократії

Міністерство  внутрішніх справ України

Херсонський юридичний інститут

Харківського  національного університету внутрішніх справ 
 
 
 

Кафедра державно-правових наук 
 

Тема: Форми та інститути демократії

.  
 
 
 
 
 
 
 

Виконав: курсант 12 взводу

Хоменко В.Г.

Перевірив: професор кафедри

Новікоа М.М. 
 

Форми та інститути демократії

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати  чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу  в управлінні державними і  суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:

Пряма — представницька демократія

Непряма — безпосередня демократія

- форма народовладдя, при якій влада здійснюється  через виявлення волі представників  народу у виборних органах  (парламенти, органи місцевого самоврядування)

- форма народовладдя, при якій влада здійснюється  через безпосереднє виявлення  волі народу чи певних соціальних  груп (референдум, вибори)

2. Формування  та функціонування системи органів  держави на основі демократичних  принципів законності, гласності,  виборності, змінюваності, поділі компетенції,  які запобігають зловживанню  службовим становищем і суспільним  авторитетом:

3. Юридичне (насамперед  конституційне) закріплення системи  прав, свобод і обов'язків людини  і громадянина, їх охорона і  захист відповідно до міжнародних  стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного  життя:

- економічна;

- соціальна;  — політична;

- культурно-духовна  та ін.

Наприклад, про  значення економічної і соціальної демократії в розвитку соціальної правової держави говориться в програмному  документі Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.).

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії  Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які  безпосередньо створюють демократичний  режим у державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне  оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань  політики, влади та управління відрізняють  інститути демократії:

Структурні 

Функціональні

- сесії парламентів  — депутатські комісії - народні  контролери тощо 

- депутатські  запити - накази виборців - громадська  думка тощо 

За юридичною  значущістю прийнятих рішень відрізняють  інститути демократії:

Імперативні

Консулmтативні

• мають остаточне  загальнообов'язкове значення для державних  органів, посадових осіб, громадян: - референдум конституційний та законодавчий; — вибори; — накази виборців та ін.

• мають дорадче, консультативне значення для державних  органів, посадових осіб, громадян:

- референдум  консультативний; - всенародне обговорення  законопроектів; — мітинги; —  анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори —  форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної  держави мають право вільно обирати  і бути обраними до органів державної  влади і органів місцевого  самоврядування. Громадянин може виражати свою волю свободно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування  і потребує встановлення гарантій проти  тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого  права шляхом таємного голосування  в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого  самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).

Виборча система  може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система — система  визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від  виборчого округу отримують лише кандидати, що одержали встановлену  більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати  розподіляються між партіями пропорційно  кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округи.

Так, вибори депутатів  Верховної Ради України в 1998 р. проводилися  за змішаною системою: із 450 депутатів  — 225 обиралося в одномандатних  виборчих округах на основі відносної  більшості (мажоритарна система), а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного  представництва (пропорційна система).

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування  кардинальних проблем загальнонаціонального  і місцевого значення (прийняття  конституції, інших важливих законів  або внесення до них змін, а також  інших рішень з найважливіших  питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і  місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні  поправки;

• законодавчі  — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

• консультативний  — проводиться з метою виявлення  громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

• обов'язковий  — предметом референдуму є  питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються  питання про зміну території  України);

• факультативний — проводиться з метою виявлення  громадської думки щодо конкретного  питання, яке цікавить певну частину  населення регіону (наприклад, про  встановлення вільної економічної  зони у Харківській області).

Предметом референдуму  можуть бути питання:

— що мають істотне  значення для визначення політики держави

ззовні (міжнародні-правові  питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в  Європейському Співтоваристві;

— що мають істотне  значення для вдосконалення системи  управління

усередині (адміністративно-правові  питання) -- вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністративно-територіального  поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати  конституційного і законодавчого  референдумів мають найвищу юридичну  силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими  для державних органів, слугують  правовим підґрунтям їх правотворчої  і правозастосовної діяльності.

2. Результати  консультативного референдуму не  є обов'язковими для винесення  адекватного рішення з опитуваного  питання. Вони мають дорадчий  характер, розглядаються і враховуються  при прийнятті рішень відповідними  державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

(1) Загальнонаціональним  — проводиться в масштабах  усієї країни. Доцільно проводити  перед референдумом всенародне  або широке громадське обговорення  питань, що вирішуються референдумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний, усеукраїнський референдум призначається  Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського референдуму  відбувається відповідно до народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів  громадян України, які мають право  голосу, за умови, що підписи щодо призначення  референдуму зібрано не менше  як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в  Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, ви-

ключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання  про зміну території України.

(2) Місцевим —  проводиться в межах окремих  суб'єктів федерації (у федеративній  державі) або адміністративно-територіальних  одиниць (в унітарній та федеративній  державах) із метою вирішення  найважливіших питань місцевого  значення.

Прийняті рішення  на місцевому референдумі (наприклад, перейменування сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її голови) мають вишу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад  народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум —  через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих  самих питань.

У виборах і  референдумах мають право брати  участь громадяни України, які досягли  на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування  під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається. 

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне вече, народна  законодавча ініціатива. У США  референдум застосовується нарівні  з законодавчою ініціативою. У Франції  через три роки після проведення першого референдуму в 1789 р. почали практикуватися плебісцити — всенародні опитування, які розглядаються як синоніми референдумів.

Список використаної літератури:

Венгеров А. Б. Теория государства и права. —  М., 2000.

Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. — К.,

2000.

Комаров С. А. Теория государства и права. — М., 1999.

Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996.

Общая теория государства  и права: Академический курс: В 2 т. /

Под ред. М. Н. Марченко. — М., 1998.

Общая теория права  и государства / Под ред. В. В. Лазарева. —

М., 2000.

Скакун О. Ф. Теория государства и права. — Харьков, 2000.

Сурилов А. В. Теория государства и права. — К.; Одесса, 1989.

Теория государства  и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Мату-

зова, А. В. Малько. — М., 2001.

Теория государства  и права / Под ред. В. М. Корельского,

В. Д. Перевалова. — М., 1998.

Юридична енциклопедія. — К., 2001.

Додаткова література

Аграновская Е. В. Правовая культура и обеспечение  прав личнос

ти. — М., 1988.

Алексеев С. С. Право: азбука — теория — философия: Опыт ком