Шпаргалка по "Правоведению"

64.Законність безпосередньо пов'язана з правопорядком. Ці поняття дуже близькі і їх часто ототожнюють.  Любий порядок взагалі зводиться до певної системи відносин. Тому правопорядок — це не що інше, як система правовідносин, які встановлені в результаті реалізації норм позивного права, права створеного державою. Їх відмінність полягає в тому, що законність — це режим або процес дотримання і виконання діючого законодавства, а правопорядок — це уже результат дії, реалізації самого процесу законності. Тому логічно правопорядок включає в свій зміст режим (процес) законності і її результат — систему правовідносин, які склались в результаті реалізації норм права. Правопорядок більш широке поняття. Воно включає систему правових демократичних законів, функціональні права і обов'язкі (правовий статус) державних органів, організацій і громадян, процес (режим) точного і неухильного дотримання і виконання діючих нормативно-правових актів (права) і систему правовідносин, які склались в результаті такої реалізації.

Громадський порядок  виник в період первісно-обшинного  ладу. Правопорядок же виник значно пізніше, з появою держави і законодавства. З відмиранням держави відповідно не буде існувати правопорядку. Громадський же порядок, заснований на реалізації соціальних норм, залишатиметься поки буде існувати суспільство. Правопорядок — це не необхідна або можлива поведінка чи діяльність, яка закріплена в правових нормах, не абстрактні права і обов'язки, а фактична реалізація людьми суб'єктивних прав і обов'язків. Саме поведінка людей, яка пов'язана з дією права, утворює правопорядок. Таким чином, правопорядок — це результат дії права і умов його реалізації. Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їх застосування. Чим менше здійснюється в суспільстві правопорушень, тим міцніший правопорядок. Правопорядок складається із реалізації не тільки принципу законності, але і всіх інших принципів правової держави і громадянського суспільства.

Правопорядок  — це система правовідносин, яка  складається в результаті реалізації режиму законності, правових принципів, системи права і законодавства всіма суб'єктами суспільних відносин і характеризується станом правопорушень і злочинності в суспільстві. Соціальна цінність і роль правопорядку полягає в тому, що: 1) він виражає і закріплює структуру управління народним господарством; 2) в ньому поєднується планова дисципліна державних підприємств і автономна самостійність приватних

підприємств; 3) виражає  і закріплює систему політичних та інших соціальних відносин; 4) в ньому відображаються всі форми власності — загальнодержавна, комунальна, колективна і приватна; 5) він закріплює політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність; 6) забезпечує розвиток кооперативних, приватних підприємств, змішаних підприємств і організацій; 7) гарантує і закріплює систему юридичних прав і обов'язків громадян; 8) забезпечує громадянський мир, злагоду, спокій в Україні та створює умови для гідного життя і праці людини, консолідації всіх здорових сил суспільства; 9) створює умови для подолання економічної, соціальної та конституційної кризи.

65. Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру. Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

1) за суб'єктами ухвалення  — на акти органів держави,  народу в процесі референдуму,  громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних формувань;

2) за юридичною силою  — на закони і підзаконні  нормативні акти;

3) за сферою дії  — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

4) за ступенем загальності  правових норм — на загальні і конкретизаційні;

5) за характером волевиявлення  — на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

6) за галузями законодавства  — на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;

7) за часом дії —  визначно-строкові і невизначно-строкові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент — укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — декрети і постанови;

керівники міністерств  і відомств — інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів — рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад — рішення, а керівники  їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій — нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази і інструкції.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення  населення у результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т. ін.).

66. Форма державного правління визначається порядком організації, структурою і взаємодією вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.

Республіка  — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два види республік: а) президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а у деяких випадках — і голови уряду, належать президенту, який обирається парламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що, як правило, не несе повної відповідальності перед парламентом. Президентські республіки сформувались у США, франції, Аргентині, Ірані та ін.; б) парламентська республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія та ін.). Щодо України, то нині вона має змішану форму правління. В ній вбачаються ознаки як президентської (вибори президента населенням, широке коло його повноважень), так і парламентської (обов'язкове затвердження Верховною Радою Прем'єр-міністра, можливість виразу парламентом недовіри йому) республік.

67.Процес правового регулювання — це досить складне і довготривале явище. Він має декілька стадій: 1. Правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій проходить розробка юридичних норм як загальнообов'язкових правил поведінки. 2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів. 3. Реалізація (фактичне використання) суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Крім цього, в процесі  правового регулювання можлива (але  не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка виявляється у виданні  державно-владного акта, що забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

3. Місце і роль держави  у функціонуванні механізму правового  регулювання суспільних відносин

Характер зв'язків  держави і механізму правового  регулювання обумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здійснює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин.

У функціонуванні механізму  правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність державних органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків наявності самої норми права недостатньо, і виникає потреба у виданні відповідними державними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Завдання правозастосовчої діяльності — продовжити загальне нормативне регулювання, що запрограмоване правотвор-чістю, за допомогою норм права. Як допоміжний інструмент тут виступає індивідуальна регламентація, що здійснюється за допомогою актів застосування права і знаходить свій вираз в уточненні правового положення суб'єктів у реальному правовому відношенні. Отже, правозастосовча

діяльність держави  неначе доповнює процес правового регулювання, створюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів у випадках, коли це неможливо без додаткових індивідуальних актів державних органів.

Так, конституційною нормою закріплено право громадян України  на житло. Але для здійснення цього  права необхідне видання державними органами індивідуальних актів, що засвідчують факт наявності підстав для отримання житла (рішення про взяття на квартирний облік) і засвідчення права на отримання саме цього житла (видача ордера на квартиру).

69. Державний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою. Поняття державного режиму не слід повністю ототожнювати з поняттям "політичний режим", хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям "державний режим", але й можливості та форми діяльності усіх елементів політичної системи — політичних партій, рухів, інших об'єднань громадян. З цих позицій розрізняють демократичний і антидемократичний державні режими. Демократичний державний режим — це стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав людини і т. ін. У реальності можуть .виявлятись різновиди демократичного державного режиму, наприклад, режим парламентської   демократії,   демократично-ліберальний, національно-демократичний.

В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної влади значно обмежуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновидами антидемократичних державних режимів є авторитарний, тоталітарний, вождізм, військово-диктаторський, фашистський, расистський.

У більшості сучасних країн твердо встановились ті чи інші різновиди демократичних державних  режимів (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в небагатьох країнах, переважно  Близького Сходу, Африки, зберігаються різні модифікації антидемократичних державних режимів. В Україні відбуваються процеси переходу до демократичного державного режиму, основи якого знайшли своє закріплення у новій Конституції України.

70.Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулювання. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повинно розв'язуватись юридичними засобами, але правом таке розв'язування не передбачено. Прогалиною законодавства про освіту може бути визнана відсутність норм, що встановлюють відповідальність батьків, які утруднюють своїм дітям можливість відвідувати школу. Прогалиною кримінального права є відсутність норми про відповідальність жінок за зловживання алкоголем або наркотиками в період вагітності чи годування дитини, яке призвело до смерті або каліцтва дитини.

Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві  є видання компетентним органом  правових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завжди прийнятний, адже вів досить складний і займає великий проміжок часу. Тому в деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів, як застосування аналогії закону і права. Аналогія закону — це застосування для урегулювання даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини. Так, Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена можливість відводу громадського обвинувача. Але він містить статтю щодо регулювання порядку відводу державного обвинувача. На її основі і вирішується перше питання.

У випадках, коли суспільні  відносини прямо не врегульовані ніякими нормами права і відсутні норми, що регулюють схожі відносини, застосовують аналогію права, тобто вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ'я і т. ін.). Слід брати до уваги, що аналогія закону, і особливо аналогія права, мають обмежену сферу використання, їх застосування повністю виключене при вирішенні питання про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, що можуть виникнути виключно при скоєнні суспільне небезпечних діянь, передбачених законом. У той же час аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте за допомогою використання аналогії закону чи права, має значення виключно для даного конкретного випадку.

71. Сам термін «законність» виник в період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі. Принцип «що не заборонено законом, те дозволено» став реалізовуватись і в нас в останні роки так званої перебудови, але його реалізація також привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли його як принцип — роби, що хочеш і що можеш.   Правові закони — це демократичні закони, в яких виражаються потреби і інтереси всіх суб'єктів суспільних відносин. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави