Економічна активність населення та її рівень в Луганській області

Рівень  економічної активності населення  за регіонами у 2011 році

(за матеріалами  вибіркового обстеження населення  з питань економічної активності)

(у % до всього  населення відповідного віку)

2.2 Фактори впливу на економічну активність населення

Існування в  економіці країни  безробіття, невідповідність рівня заробітної плати працівників їх освіті та кваліфікації, незадоволеність змістом праці, відсутність кар’єрного зростання призводять до активізації трудової мобільності населення. Основні фактори від яких залежить трудова мобільність можна віднести соціально-демографічні, статево - вікові, сімейний склад, настанови щодо зміни місця роботи, соціально-економічні, комунікативні та транспортні зв’язки між окремими територіальними секторами ринку праці та інші. 

Щодо статево  – вікового фактору, то жінки, як найменш  соціально захищені учасники ринку  праці, виявилися не привабливою  робочою силою для працедавців. Тому в Україні у 2007 році серед  майже 700 тисяч безробітних жінки складали майже 400 тисяч, а вже у 2009 році в січні з майже мільйона безробітних, за офіційними даними Держкомстату, жінок було близько 500 тисяч, чоловіків при цьому на 70 тисяч менше. Говорячи про демографічний фактор, необхідним є зазначити, що зниження частки молоді у віці 16 – 29 років серед населення працездатного віку зумовлено скороченням чисельності підлітків, що досягають працездатного віку; сьогодні молодь складає лише третину населення працездатного віку. Нерівномірне розміщення трудових ресурсів створює додаткові ускладнення у самому розміщенні трудових ресурсів: в одних регіонах існує дефіцит, а в інших надлишок. Усунути цей дисбаланс дуже важко, оскільки наявний низький рівень територіальної мобільності робочої сили. Слід зазначити, що рух робочої сили можна охарактеризувати за трьома напрямками: інтенсивністю обороту робочої сили (коефіцієнти прийому та звільнення); приростом населення (міжрегіональним та міждержавним); пропорціями розподілу чисельності зайнятого населення за видами економічної діяльності.

Чим більше заробітна  плата перевищує прожитковий  мінімум, тим вищий коефіцієнт обороту  робочої сили. З підвищенням рівня  життя населення зростає мобільність  трудових ресурсів. У свою чергу  економічно активне населення під час пошуку роботи висуває вищі вимоги (обирають лише той варіант, що повністю їх влаштовує). Трудова активність населення — це прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід і одержати за це винагороду. Особа, яка виявляє таке бажання, є носієм трудової або економічної активності. Трудова активність може бути потенційною, яка відповідає прагненням особи працювати за винагороду і реалізованою, коли особа вже є зайнятою. Потенційна трудова активність становить основу формування робочої сили, а реалізована — її зайнятості. Таким чином, співвідношення між обома видами трудової активності досить об’єктивно характеризує стан ринку праці взагалі і ступінь його гнучкості зокрема. Трудова активність населення регламентується та стимулюється певними інститутами інфраструктури ринку праці. Основну стимулюючу роль беруть на себе підприємства та служби зайнятості, тому зовнішні чинники, що впливають на трудову активність розділяють на такі, що залежать від політики підприємства (соціально – демографічна структура працівників, діюча система оцінки праці, морально – психологічний клімат, оплата та стимулювання праці), і такі, що формуються залежно від діяльності інших організацій ( стан ринку праці, регіону, рівень життя та соціального забезпечення).

Результатом підвищення трудової активності є збільшення інтенсивності  пошуку роботи, переміщення трудових ресурсів, перекваліфікація, активізуються  реакції трудових ресурсів на зміну  попиту на ринку праці; підвищення продуктивності праці, збільшення економічної ефективності діяльності підприємств. Збереження, розвиток трудового потенціалу, та відповідно покращення економічної активності населення в Україні, передбачається забезпечити шляхом: створенням необхідної кількості трудових місць, в регіонах, де це необхідно; поліпшення демографічних характеристик трудового потенціалу; нарощення освітньо-кваліфікаційного потенціалу, створення умов для безперервної освіти; удосконалення системи оплати та нормування праці; стабілізації зайнятості населення в умовах фінансової кризи; удосконалення трудового законодавства; підвищення ролі соціального діалогу у формуванні державної політики та забезпечення реалізації принципів рівноправності його учасників.

Розділ 3. Пропозиції

Рівень економічної  активності у Луганській області є одним із найвищих у країні( 4 рез).Можна застосувати такі загальні методи:

розвиток та удосконалення  державної системи професійної  орієнтації населення; 
удосконалення механізму взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг шляхом удосконалення механізму формування державного замовлення на підготовку кадрів та спрощення системи ліцензування освітньої діяльності; 
сприяння підвищенню рівня мобільності робочої сили, що сприятиме міжрегіональному перерозподілу робочої сили;  
утворення системи підтримки розвитку малого бізнесу (зокрема щодо забезпечення освітніми, юридичними, консультаційними, інформаційно-рекламними, соціальними послугами);

забезпечення охоплення населення, насамперед молоді, профорієнтаційними послугами та створення мережі навчальних закладів державної служби зайнятості з метою підвищення охоплення зареєстрованих безробітних програмами професійного навчання.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України [Електронний ресурс] Cайт Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua
2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] http://www.ukrstat.gov.ua
3. Сай І.А Особливості формування трудових ресурсів в економіці / І.А.Сай // Економіка та держава. - 2008 - №2
4. Кирич Н. Ефективне використання трудових ресурсів як фактор стабілізації функціонування підприємства / Н. Кирич // Україна: аспекти праці – 2011.№3
5. Хлистік А.С. Методологічні засади діагностики регіональних ринків праці. – Хмельницький, 2009. - №4 (Т-3) – с.206-210.
6. Кабінет Міністрів України. Україна 2020. Стратегія національної модернізації, 2011