Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Января 2014 в 17:26, курсовая работа

Краткое описание

Метою роботи було на основі прийнятих засад рекреаційного туризму в Україні показати можливості Житомирської області як регіону екологічного і краєзнавчого туризму.
Для досягнення поставленої мети роботи були поставлені такі завдання:
З`ясувати засади екотуризму на сучасному етапі;
Охарактеризувати основні види екотуризму;
Проаналізувати зв’язок екотуризму з природоохоронною та рекреаційною діяльністю.

Содержание

ВСТУП
РОЗДІЛ І. Рекреаційно-екологічний туризм: позитивні та негативні аспекти
1.1 Поняття „екологічний туризм”
1.2 Види екологічного туризму
1.3 Роль екотуризму в рекреаційній діяльності
1.4 Вплив екотуризму на природне середовище
РОЗДІЛ 2. Екологічний туризм на базі територій і об`єктів природно-заповідного фонду
2.1 Нормативно-законодавче регулювання екотуризму
2.2 Екотурим в національних природних парках та регіональних ландшафтних парках
РОЗДІЛ 3. Характеристика житомирщини
РОЗДІЛ 4. ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ ПО ЖИТОМИРЩИНІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вложенные файлы: 1 файл

Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області.docx

— 1.58 Мб (Скачать файл)

Одним з найпоширеніших засобів  популяризації екологічних знань  є видавнича діяльність, яка включає: видання спеціальних буклетів, наборів  листівок, пам'ятних вимпелів, наклейок, значків, календарів, плакатів, рекламних  проспектів, путівників. Еколого-освітня та виховна діяльність має здійснюватися парками в тісній співпраці з різними державними установами недержавними організаціями, спільно з якими складаються плани заходів. Такі плани можуть включати організаційні і методичні заходи, учбову, науково-дослідну і методичну роботу, масові, природоохоронні еколого-виховні акції, конференції, круглі столи, семінари та інформаційно-видавнича діяльність.

З регіональними навчальними закладами  розробляються програми та укладаються  угоди на проведення спільних заходів, навчальних практик, виконання досліджень студентами. Установи природно-заповідного  фонду залучають до проведення масових  заходів громадські організації, спрямовують  їх діяльність, орієнтують у виборі тем проведення акцій та пошуку грантів, надають практичну та методично-консультативну допомогу, забезпечують необхідною нормативно-правовою документацією.

Еколого-освітня діяльність у парках має здійснюватись з урахуванням наступних принципів:

  • збереження природних комплексів та їх компонентів;
  • професійне забезпечення еколого-освітньої роботи;
  • соціальна спрямованість еколого-освітньої діяльності;
  • повнота використання еколого-освітнього потенціалу;
  • доповнюючий характер екологічної освіти;
  • соціально-психологічна забезпеченість еколого-освітньої роботи.

Еколого-освітня робота на природоохоронних територіях орієнтована, насамперед, на поглиблення та доповнення базових загально-природничих та екологічних знань різних груп населення, ознайомлення їх з місцевим біо- та ландшафтним різноманіттям; доповнення формальних теоретичних знань чуттєвим, психоемоційним сприйняттям природи, а також формування загальної екологічної культури. Це має сприяти глибшому розумінню ролі природно-заповідних територій, їх цілісному сприйняттю як невід'ємної складової частини регіону, підвищення престижу цих територій у свідомості населення.

2.2 Екотурим в національних природних парках та регіональних ландшафтних парках

В Україні нині існує 17 національних природних парків, активно функціонує, здійснюючи екологічний туризм, приблизно полонина з них - ті, що мають вже чималий досвід існування. Насамперед, це Карпатський, Шацький, Синевірський національні парки. Значна частина парків створена в останнє десятиріччя і нині знаходяться в процесі становлення. Здійснення екотуризму в національних парках залежить в першу чергу від їх функціонального зонування. В більшості парків Європи і світу туристи знайомляться в парках із природою, близькою до незайманої (абсолютно незайманих ділянок у нас вірогідно вже немає). Для цього відведена спеціальна зона, де дозволене лише регульоване рекреаційне використання. Іншого використання земель, в тому числі і регуляційних заходів, в цій зоні немає. В Україні такої зони в парках немає. Туризм здійснюється в основному в зоні регульованої рекреації, де дозволений ряд втручань і можуть здійснюватись певні регуляторні заходи. Тому доцільно збільшити кількість функціональних зон в наших національних парках з тим, щоб в іонах регульованої та стаціонарної рекреації здійснювався туризм більш широкого профілю. Для організації екологічного туризму, в тому числі і іноземного, слід відвести території, повністю вилучені із господарського використання. Тут людина зможе дійсно побути наодинці з збереженоюприродою, замислитись, чому в Україні так мало цих ділянок, запам'ятає цю зустріч з природою на все життя.

Гальмує розвиток екологічного туризму  в національних парках України нерівномірне розміщення цих парків на території  України, насамперед, в її південній  приморській частині, яка здавна привертає увагу туристів. В приморській  частині території України лише один національний парк -Азово-Сиваський, який нині має особливий режим відвідування. Жодного національного парку досі немає в Криму. Плани створення національних парків в Приазовї та на Сиваші досі не реалізовані. Немає національних парків, наприклад, на Одещині, природа якої завжди вабила туристів. Треба подумати, як прискорити створення таких парків на Одещині, поєднання моря з чудовими приморськими ландшафтами та різноманітною рослинністю, безперечно, викличе великий інтерес туристів. Від цього виграють останні і самі одесити. Все це стримує розпиток екологічного туризму в південній частині України.

В центральноєвропейських країнах  базою розвитку туризму, насамперед, екотуризму, є також регіональні ландшафтні парки - парки місцевого підпорядкування, які мають в різних країнах назву природних ландшафтних, регіональних тощо. Ці парки підпорядковуються регіональним адміністраціям, вони доповідають та розширяють мережу національних парків. В деяких країнах (Німеччині, Польщі) кількість перевищує число національних парків. Регіональні ландшафті парки (РЛП) в більшій мірі, ніж національні поєднують в собі природоохоронні та суто соціальні функції, їх нерідко розцінюють як перехідну ланку між об'єктами охорони природи та культури.

Для України потреба в  мережі РЛП є дуже значною, приховуючи, що наша держава - густонаселена країна з високим ступенем розораності території та низькою (близько 15%) лісистістю. Створення РЛП дозволяє використовувати наявний рекреаційний потенціал регіонів, проводити екологічний і пізнавальний туризм, спортивне мисливство та рибальство.

Екологічний туризм, наприклад, базується на принципах використання природного середовища з мінімальним  навантаженням, формуванням і спрямований  на пом'якшення суперечностей між  проблемами організації охорони  природи та туризму. Екотуризм буває річних форм, зокрема кваліфікований, пішохідний, водний, стаціонарний, "школи екстріму-школи виживання" тощо. У регіональних системах екоіуричму регіональні ландшафтні парки мають бути центрами, пунктами обслуговування та туристичними місцевостями. Важливою тут с кількість та різноманітність об'єктів демонстрації, наявність унікальних об'єктів (геологічних, гідрологічних, ботанічних).

З 1992 році була затверджена  нова для України категорія регіонального  ландшафтного парку та створені перші  РЛП. В Україні вже створено 35 регіональних ландшафтних парків в 16 областях України, а також АР Крим та м. Києві. Проте, існуючі РЛП нині ще здебільшого не розгорнули свою діяльність, в багатьох із них немає дирекції та штату, не проводяться екскурсії. Фінансова скрута стримує розвиток діяльності регіональних ландшафтних парків. Проте, у перспективі система РЛП є важливою базою розвитку екологічного туризму в регіонах.

В практиці діяльності регіональних ландшафтних парків європейських країн  вироблені форми та методи проведення в них екологічної освіти. Підсумовуючи європейський досвід, можна запропонувати  такі форми навчання для різних умов:

1. Навчання, яке можна  проводити в навчальних осередках  або на існуючій в парку  туристській базі:

• організація тематичних таборів для молоді по різній природознавчій, краєзнавчій, історичній тематиці (ботанічних, зоологічних, археологічних);

• організація " шкіл природи" для дітей і молоді з промислових центрів та міських дітей;

• організація художніх та фотографічних виставок із широко представленою екологічною тематикою;

• організація пішохідних маршрутів, велосипедних та кінних змагань, змагань зі спортивного орієнтування при залученні екологічних елементів до умов їх проведення;

• організація екологічних ігор на території парку.

2. Навчання, яке можна  проводити в школах та інших  навчальних закладах на території  парків:

• проведення конкурсів на кращий літературний або художній твір на екологічну тематику;

• проведення екологічних олімпіад з комплексною тематикою;

• співпраця парків зі школами по проведенню лекцій, бесід, спільних екскурсій, акцій по впорядкуванню лісових площ, берегів водойм;

• проведення молодіжних екологічних з'їздів, конференцій тощо;

• проведення разом з місцевими органами екологічних свят (наприклад, Дня Землі, Дня охорони навколишнього середовища, Дня водно-болотних угідь, Дня охорони біорізноманіття).

3. Інші форми екологічної  освіти:

• підготовка групи екскурсоводів зі шкіл та молодіжних клубів для проведення екологічних екскурсій на території парку;

• закладання на території парку мережі екологічних, навчальних стежок, в тому числі тих, які демонструють деструкційну діяльність людини у природному середовищі;

• підготовка та видання популяризаційних матеріалів, в яких висвітлюється діяльність парку (календарів, путівників, листівок тощо);

• організація "гуртків друзів ландшафтного парку" серед молоді та дорослих;

• допомога в організації та проведенні польових практик студентів, участь у симпозіумах та конференціях, на яких обговорюються проблеми регіональних ландшафтних парків.

Особливої уваги вимагає  здійснення в парках туризму, в т.ч. екологічного. Істотне значення для  розвитку туристичних функцій має  положення території в мережах  туристичних шляхів, трас і елементів  зв'язку міжнародного значення. Ландшафтні умови є базою туризму, вони стають в умовах сучасної цивілізації предметом  зацікавлення суспільства.

В парках можливий розвиток різних форм краєзнавчого, навчального  туризму та інших форм таких як пішохідний, водний, велосипедний, кінний, рибальський, мисливський, "фотографічне сафарі". Специфічною є організація  так званого "наукового туризму" для відвідування з відповідним  оформленням науковцями різних країн  цінних природних ділянок з метою  ознайомлення і проведення наукових досліджень. Ця форма туризму успішно  розвивається нині в різних країнах. Можливим також є проведення на базі регіональних ландшафтних парків регламентованої  польової студентської практики, насамперед для географів та біологів.

Особливе значення для  України має нині екологічний  туризм, туризм у трансдержавних регіонах та альтернативний туризм. Останній напрямок включає нерегульовані форми проведення вільного часу під час туристичних виїздів, сполучення туризму з іншими заняттями та з іншим способом життя. Значну роль будуть відігравати регіональні ландшафтні парки у так званих "трансграничних охоронних поясах (смугах, зонах)", які проектуються нині у прикордонних місцевостях. Вони будуть створені на кордоні з Росією, Білоруссю, Польщею. Трансграничні природоохоронні пояси будуть включати природно-заповідні, в першу чергу поліфункціональні території з різним характером режиму на суміжних територіях різних держав. Має бути встановлений також особливий режим користування на територіях ведення господарства в цих смугах. Формування цих поясів дозволить зменшити денатуралізацію природного середовища, покращити екологічну ситуацію, сприятиме повноцінному розвитку індустрії рекреації, раціональному використанню природного, історико-архітектурного, етнографічного потенціалу регіонів. Все це може істотно вплинути на розвиток туризму (насамперед, екологічного) у таких регіонах, що сприятиме розширенню екологічної просвіти в Україні, особливо в даних регіонах, а в майбутньому можливий розвиток міжнародних взаємовідносин на регіональному рівні з приводу туризму на транскордонних територіях.

Еколого-освітня діяльність національних та природних парків України досить добре відпрацьована. Розвиток екологічного туристичного потенціалу регулюється ст. 42 закону України „Про природно-заповідний фонд України”. В україні нині існує 17 національних природних парків, і половина з них займається розвитком екотуризму.

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИТОМИРЩИНИ

Географічне положення: розташована  на Правобережній Україні, у центральній  частині Полісся. Річки належать до басейну Дніпра. Притоки Дніпра – Тетерів, Ірша, Ірпінь. Притоки Прип’яті – Случ, Уж, Уборть. Великі площі на Поліссі займають болота. Ландшафт – рівнинна поверхня, на півдні густо порізана ярами, річковими долинами. Водні ресурси: понад 200 малих річок, головна з яких - Тетерів (притока Дніпра).

Площа: 29,9 тис. кв. км.

Населення: 1432,7 тис. Щільність  населення - 47,9 осіб на 1 кв. км.

Адміністративно-територіальний розподіл: 23 райони.

Обласний центр: м. Житомир.

Влада: керівництво Житомирської облдержадміністрації складається  з голови, першого заступника голови облдержадміністрації; заступника голови облдержадміністрації з питань інформаційної  сфери, релігій, національностей, культури, спорту; заступника голови облдержадміністрації з питань гуманітарної і соціальної сфери; заступника голови облдержадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку; заступника голови облдержадміністрації з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового  господарства; заступника голови облдержадміністрації з питань розвитку територій і  зовнішньоекономічних зв'язків; заступника голови облдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення; заступника голови облдержадміністрації з політико-правових питань і заступника голови з питань організації діяльності апарату  облдержадміністрації з організаційної, правової, кадрової і контрольної  роботи.

Клімат: помірно континентальний. Літо тепле і вологе, зима м’яка. Середня температура липня +19°C, січня  –6°C. Кількість опадів становить 600-650 мм. Найбільша кількість – навесні  і влітку у вигляді дощу.

Природно-рекреаційний потенціал: бальнеологічний курорт лісостепової зони, розташований на півдні м. Житомира, на березі річки Тетерев. Для лікування  застосовується радонова гідрокарбонатно-хлоридно-кальцієво-магнієва вода. Корисні копалини: налагоджено видобуток титанових руд, динасових кварцитів, кольорового напівдорогоцінного каміння - берилу, топазу, кварцу; є необмежені запаси декоративно-облицювального каменю (лабрадориту, граніту, габро); родовища високоякісного пірофіліту, унікальне родовище кварцитів.

Транспортна мережа: основні  залізничні вузли – Коростень, Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський, Овруч. Добре розвинений автомобільний  транспорт. Житомир поєднаний авіаційними  лініями з великими містами України. Економічний потенціал: Промисловість: у структурі промислового виробництва  регіону найбільшу питому вагу мають  харчова промисловість, машинобудування  та металообробка, деревообробна промисловість  та промисловість будівельних матеріалів. В області виробляється 48% загальноукраїнського обсягу фарфоро-фаянсового посуду, 33% лляних тканин і панчішно-шкарпеткових виробів. У структурі виробництва товарів  народного споживання частка продовольчих товарів становить 61%. Загалом у  регіоні на самостійному балансі  перебувають 403 промислові підприємства, функціонує 372 малі промислові підприємства.

Информация о работе Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області