Розробка нового туристичного продукту – мисливського туру на Поліссі

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Екологи закликають не допустити прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» (щодо визначення понять екологічний та мисливський туризм), що дозволяє у природно-заповідних зонах мисливський туризм (Додаток А). Під виглядом так званого "мисливського туризму" пропонується відкрити полювання у заповідних та інших зонах біосферного заповідників, а також у національних парках, заказниках, охоронних зонах заповідників Проект закону, зареєстрований у Верховній Раді народним депутатом від Партії регіонів Віталієм Барвіненком, - вже четверта спроба депутатів-мисливців відкрити українські заповідники та національні парки для "мисливського депутатського беззаконня". В пояснювальній записці йдеться, що даний закон "сприятиме екологічному вихованню". Однак про яке екологічне виховання може йти мова, якщо диких тварин підгодовують, не лікують, а позбавляють життя заради забави мисливців? Депутати хочуть протягти полювання під виглядом мисливського туризму. Мета цього законопроекту очевидна - перетворити Україну на один великий стрілецький-мисливський тир. Професор інституту зоології ім. І.Шмальгаузена Національної академії наук України Сергій Межжерін, зі свого боку, відзначив, що "під приводом екологічного порятунку йде знищення екології України". За даними екологів, в даний час мисливські угіддя займають в Україні близько 80% території країни, а національні парки і заповідники - менше 1%. За роки незалежності в Україні значно скоротилася кількість зубрів, качок, косуль, лосів.

Об΄єктом дослідження курсового проекту є мисливський туризм, його сутність та значення в економіічній та природоохоронній політиці України.

Предметом дослідження є організація та умови для розвитку мисливського туризму на Поліссі.

Метою дослідження є розробка нового туристичного продукту – мисливського туру на Поліссі. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

- проаналізувати розвиток мисливського туризму в Україні та країнах Європи;

- визначити сутність та технологію організації мисливського туризму;

- виявити необхідні ресурси для розвитку мисливського туризму на Поліссі;

- описати та дослідити  роботу туристського підприємства, яке пропонує мисливські тури;

- розробити мисливський тур по Поліссю;

- визначити подальші перспективи розвитку мисливського туризму;

Робота складається з 63 сторінок друкованих аркушів, містить 2 таблиці, 2 рисунка, 4 додатка.

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ТЕХНОЛОГІЇ МИСЛИВСЬКОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

 

 

1.1.Порівняльний аналіз ведення мисливського господарства в Україні та країнах Європи

 

Після розпаду Радянського союзу нам у спадок залишилося мисливське господарство (буду вести мову щодо копитного звіра: олень, кабан, козуля) «радянського» типу. Це коли основна мета господарства – задоволення потреб тодішніх «вождів» та високого керівництва. Потреби простого мисливця, ефективність господарства, нові підходи, форми господарювання – були, м’яко кажучи, «на другому плані». А про трофейне індивідуальне полювання, полювання у вольєрі та мисливський туризм в Україні годі було й думати. Все це, плюс непрофесіоналізм, економічні негаразди, безробіття, застаріле законодавство, бюрократія та корупція призвели до того, що ми дуже відстали щодо веденя мисливського господарства від розвинених країн Європи.

Мисливське господарство в Україні у 2012 році таке: площа мисливських угідь – друга за розміром у Європі, мисливців – 350 000 осіб, чисельність і добування звіра – найменша в Європі. Як це так? Чому?

Згідно з офіційними даними статистики за останній рік у нас налічується близько 15 000 голів оленя, з яких за рік добувається близько 600 голів, 50 000 голів кабана – добувається 10 000 голів, і 135 000 голів козулі – добувається близько 7000 голів [17]. Це дуже мало, якщо порівнювати з будь-якою іншою країною Європи. Давайте порівняємо, як ведеться мисливське господарство у нас і в наших сусідів (рис. 1.1.).

 

Рис. 1.1 Добування козулі та кабана в Україні та європейських країнах

 

Наприклад, дані за 2012 рік,по республіці Білорусь (чисельність/добуто):

Зубр – 741/14 голів

Лось – 22 750/1595 голів

Олень – 9395/706 голів

Козуля – 69 092/5787 голів

Кабан – 69 730/25949 голів

Глухар – 8927/170 голів

Тетерук – 37442/317 голів.

Видно, що показники чисельності і добування в Україні дуже схожі, але треба зауважити, що Білорусь має площу угідь 207 560 кв. км – тобто вдвічі менше за Україну, тобто білоруси в 2–3 рази ефективніше використовують свої угіддя. Звичайно, для Білорусі це гарний показник, але все одно для прикладу взяли найвищі цифри. Та це й не диво, бо економічна, політична та господарська система у білорусів дуже схожа на нашу [14].

Проте якщо порівняти з іншими країнами, наприклад, Латвією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною, то різниця щодо чисельності звіра буде вражаючою. Як їм це вдається? Чому маленька Литва, Латвія чи Словенія добувають звіра більше, ніж Україна та Білорусь разом узяті? Чому в їхньому мисливському господарстві, де я зараз працюю єгерем один, добувається кабанів у кілька разів більше, ніж у нашому господарстві, де працює 150 єгерів?

Колишня радянська прибалтійська республіка, а нині розвинена європейська країна Латвія має територію 64 589 кв. км (дорівнює території Галичини). За останні роки там налічується оленя близько 45 000 голів, добувається – 5000 голів, кабана 70 000 голів, добувається – до 30 000 голів, чисельність козулі до 200 000 голів, добувається до 30 000 голів. Це в 3–5 разів більше, ніж в Україні, і в десятки разів більше, ніж у Галинчині [18].

Кліматично-природні умови в нашому Поліссі, Волині, Галичині схожі на прибалтійські. Донедавна в Прибалтиці ведення мисливського господарства було не краще за наше нинішнє, але за останні роки в мисливському господарстві прибалтів стався «прорив». Хоча в Литві і за радянських часів ведення мисливського господарства було на гарному рівні, тепер до збережених традицій ще додали новітні методи та технології, норми та закони ЄС, все це привело до високих досягнень у галузі мисливського господарства.

Згадую заголовок відомого в радянські часи журналу «Охота и охотничье хозяйство» – «Урожай збирають браконьєри». Минуло 25 років, а в нас і надалі в угіддях «господарюють» браконьєри. Інакше, як пояснити, що в сусідній Польщі добувають копитних у 10–15 разів більше, ніж в Україні.

Згідно зі статистикою в Польщі в 2012 році добуто: оленя – 40 825 голів, кабана – 149 279 голів, козулі – 141 000 голів. І це при тому, що територія Польщі трохи більша за половину України [12].

А якщо подивимося на ще одну сусідку – Угорщину, яка вшестеро менша за Україну (93 030 кв. м), і скільки вони добувають диких копитних, то напрошується логічний висновок. Так, в Угорщині у 2012 році було добуто: оленя – 39 300 голів, кабана – 111 200 голів, козулі – 89 800 голів.

Можна ще навести приклади: Австрія, Німеччина, Франція. В Німеччині такого поняття як «браконьєрство» взагалі немає! Можна сказати, що там немає і вовка, і «сфальсифікованих даних обліку звіра»,і за допомогою Інтернету будь-хто без проблем може перевірити правильність офіційних даних: у 2009 році добуто оленя – 67 246 голів, кабана – 646 790 голів, козулі – 1 102 604 голови, а в 2010 році добули оленя – 67 356 голів, кабана – 440 354 голови, козулі – 1 153 073 голови.

Усе це підтверджує, що в Європі незалежно від географічного розташування країни, природно-кліматичних умов, систем управління тощо ми, українці, залишаємось далеко позаду.

Коли в нас мисливське господарство «нерентабельне», то в ЄС, обертається 16 млрд євро на рік. В Америці мисливці та рибалки витрачають 8,6 млн доларів на годину, річний оборот становить близько 76 млрд доларів, а в мисливській галузі працює 1 600 000 осіб [20].

Не треба шукати винних, але потрібно зрозуміти, що не варто сподіватися на доброго дядька з Брюсселю, який наведе лад у нашому мисливському господарстві. Бо в наших угіддях браконьєрять не поляки, не німці, а ми з вами –  українці. Суспільство не засуджує браконьєрство, а самі браконьєри вільно промишляють у мисливських угіддях.

Щодо обліку диких тварин в Україні, то цим даним не можна довіряти, тому що використовувані методи таксації – неточні, витратні, трудомісткі; ніхто не знає, як правильно їх проводити, ніхто не робить їх за правилами по свіжому снігу, або коли старі сліди напередодні затерто. Більшість людей, що беруть участь в обліковуванні, не відрізняють сліди кабана від слідів козулі чи оленя, сліди собаки від слідів лисиці чи вовка. Я вже не говорю про сліди глухаря, тетерука, борсука, тхора чи білки.

У Словаччині, в мисливському господарстві площа мисливських угідь вольєрного типу становить лише 500 га. Там намагаються вести точний облік і надавати реальні цифри чисельності дичини, наприклад, кабана нараховано близько 300 голів. Облік копитних проводиться на підгодівельних майданчиках, поголів’я діляться на трофейних особин, самок і молодь. Основний облік ведеться – за добутим звіром! Але коли за рік добувається 100 голів кабана, то і звітують, що добули 100 голів кабана і це фіксують лісові агенти (лісівники). Тому, коли в Іспанії, за статистикою за рік добувається до 200 000 голів кабана, то це реальна цифра добування [19].

А в Україні – головне аби «папери грали», а чи реальна, правдива ця інформація, це нікого не цікавить Статистичні дані: в Українських  Карпатах на 100 га рівнинних та передгірських лісових угідь за сезон «добувають» одного копитного звіра (кабана, оленя, лося, козулю), а в гірських угіддях – одна добута особина припадає на 300–400 га угідь, на всій території України показники схожі. Тобто реальні показники добування дичини дуже відрізняються від офіційних. Думаю мало хто вірить, що в Україні за рік добувається 12 000 голів копитного звіра. А реальна цифра добування, за підрахунками спеціалістів, – близько 100 000 голів копитних [24].

А от як зробити, щоб це «тіньове полювання» в Україні стало легальним і приносило користь державі – важко сказати. Вважаю, що найперше нам, українцям, треба почати себе поважати, – говорити правду, не порушувати закони, правила полювання і не дозволяти це робити іншим. Зрозуміти, що ліси, поля, річки – це наше багатство і багатство наших дітей, що ми тут господарі, і ця власність нам дана на все життя, а не тимчасово.

Рис. 1.2 Добування диких тварин в Україні та європейських країнах, в залежності від площі мисливських господарств

 

Наша найбільша біда – браконьєрство. Думаю, що воно становить в Україні інколи до 90% від усієї кількості добутих тварин. Якби в Україні вдалося хоча б наполовину скоротити браконьєрство, то вже за три роки, в мисливських угіддях розвелося б дичини, а за 10 років вони були б переповнені, як у розвинених європейських країнах, де дикі звірі вже шкодять сільському господарству та спричиняють аварії на дорогах. Як нам зменшити браконьєрство? Все дуже просто. Необхідно самим не порушувати правила полювання і не дозволяти це робити іншим! Але до цього нам треба ще «дорости», ми повинні свідомо прийти до цього. Необхідно, щоб суспільство, мисливська громада захотіли жити і мислити по-новому, по-сучасному, по-європейськи.

 

 

1.2. Сутність та організація мисливського  туризму

 

Мисливський туризм (аутфітер-тур) — різновид туризму, метою якого є пошук, вистежування, переслідування та здобич деяких видів диких тварин.

Широкого розвитку в багатьох країнах світу набув мисливський туризм. Незважаючи на високі ціни послуг, що оплачують іноземні мисливці, мисливський туризм дедалі більше розширюється.

Мрією туристів-мисливців є велика четвірка (лев, леопард, буйвол, слон) та найвищий трофей — памірський гірський баран Марко Поло [18].

Мисливський туризм, це водночас і промисел і розвага, що складається з пошуку, переслідування та здобичі (захоплення або вбивства) деяких видів диких тварин (переважно птахів і ссавців).

До мисливських турів не відносять вбивство худоби, домашніх тварин або тварин, що тримаються в неволі, так як і рибальство та використання пасток. У багатьох країнах мисливський туризм викликає протести захисників дикої природи, які вказують на його шкоду для природи, і на те, що рекреаційне полювання розвиває жорстокість, та навіть часто прирівнюють його до вбивства людини [22].

Полювання в мисливському туризмі має свої особливості:

- полювання промислове і любительське;

- полювання без засобів пересування і з ними: з верховими тваринами (коней, слонів), з возів, автомобілів, поїздів, суден, повітряних суден;

- полювання на рівнині, в лісі, на болотах, на воді, під водою, в повітрі, в норах;

- полювання поодинці і організованими  групами мисливців;

- полювання із засідки, полювання-переслідування, облавне та загородне полювання;

- полювання зі списом, рогатиною, острогою, луком і стрілами, пращею, вогнепальною зброєю;

- полювання за допомогою спеціально  навчених мисливських тварин (ловчих  птахів, собак), в тому числі цькування;

- використання приманок, підсадних  тварин;

- полювання мережами, пастками, силками, клітками, капканами, самострілами;

- фотополювання — фото-і кінозйомка  тварин в їх природному середовищі  існування.

Найпопулярніші країни мисливського туризму це — Чехія, Австралія, Румунія, Болгарія, Угорщина, Австрія, Ботсвана, Аргентина, Канада, Киргизстан, Таджикистан, Танзанія [22].

Полювання — це одна з найдавніших пристрастей людини. Живописний і різноманітний характер ландшафту України, чимало типів птахів і звірів створюють неповторну навколишню атмосферу для полювання. Полювання на диких птахів є найбільш популярним видом полювання в Україні. Глухарі, тетеруки, рябчики, куріпки — популярна здобич мисливців.