Обэктивна сторона злочину

б) у особи була реальна можливість в даній конкретній ситуації вчинити відповідні дії і відвернути  спричинення суспільно небеспечних наслідків.

 

Непереборна сила, непереборний фізичнний примус, психічний примус та їх значення для вирішення  питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію чи бездіяльність.

Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Отже вольовий зміст дії або бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про кримінальну відповідальність.

Але трапляються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках в зв"язку з відсутністю певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в котрому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже,  тут  відсутня і об"єктивна сторона злочину. До таких обставин відносяться:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає  вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайне і невідтворне за даних умов  явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ природи, механізмів і пристроїв, хвороби та ін. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об"єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст. 113 КК лікар, який не зміг з"явитися до хворого і подати йому медичну допомогу внаслідок повені або землетрусу.

Під непереборним фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рухи тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчиняє тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус непереборний (наприклад, зв"язаний охоронець не може перешкодити злочинцям вчинити розкрадання, касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому  діянні особи не має прояву її волі. Непереборний фізичний примус "руйнує" діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер. В разі непереборного фізичного примусу немає дії або бездіяльності (в кримінальна-правовому розумінні) тієї особи, яку примушують, внаслідок чого вона й не може нести кримінальної відповідальності.

Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно-небеспечні дії під впливом  фізичного насильства, що не виключає діяти за своїм розсудом (за своєю волею), наприклад, внаслідок побоїв, що не становлять серйозної небеспеки для життя або здоров"я, вона повинна нести кримінальну відповідальність. Однак фізичний примус, котрий має місце, повинен розглядатися як обставина, що пом"якшує відповідальність (п.3 ст. 40 КК).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди. В разі психічного примусу має місце залякування особи, яка піддана примусу, з тим щоб приневолити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто погрожує. Безумовно, волю особи, яку піддано примусу, деякою мірою обмежено, внаслідок чого вона відчуває ускладнення в обранні того чи іншого варіанту поведінки. Однак таке обмеження не носить абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підкріплюється фізичним насильством. У даному разі волю особи, щодо якої здійснюється насильство, повністю не  паралізовано і вона має можливість обрати той чи інший варіант поведінки за своїм розсудом. Ось чому діяння (дія або бездіяльність), вчинені нваслідок психічного примусу, не виключає кримінальної відповідальності, але розцінюється як вчинене при пом"якшуючих обставинах (п.3 ст. 40 КК).

Дія або бездіяльність, вчинена внаслідок психічного примусу, не тягне кримінальної відповідальності лише за умови, що має місце  стан крайньої необхідності (ст. 16 КК).

 

 

 3. Суспільно небеспечні наслідки,  їх поняття та види.

Поняття суспільнно небеспечних наслідків.

Найважливіша соціальна властивість злочину - його суспільна небеспечність - полягає в тому, що діяння (дія чи бездіяльність) посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збитки).

Суспільно небеспечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об"єкту, можуть бути поділені на наслідки у виді реальної шкоди і на наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди.

Суспільно небезпечні наслідки можна визначати як шкоду (збитки), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним  законом, або ж небезпеку (загрозу) спричинення такої шкоди. /1 ст. 103/

Наслідки злочину різноманітні, вони можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріальні і наслідки нематеріальні.

До матеріальних наслідків належить майнова шкода у злочинах проти власності (глав ІІ Особливої частини КК), а також шкода, що носить особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження (ст.ст. 101-106 КК). У свою чергу злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися  в так завній позитивній шкоді чи упущеній вигоді (неодержані доходи). Позитивна  майнова шкода полягає в тому, що майно, яке перебувало в власності потерпілого, протиправно вилучається чи знищується або ж пошкоджується. В разі ж опущеної вигоди потерпілий не одержує тих майнових вигод, які він має право одержати за законом, договором чи іншою правовою підставою.

Нематеріальні наслідки являють собою такі зміни в об"єкті посягання, внаслідок яких порушуються ті чи інші інтереси учасників суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом і, як правило, не пов"язані з фізичним впливом на людину як на суб"єкта суспільних відносин або впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини. Тут може бути виділена шкода політична (злочини проти держави), організаційна (злочини службові, військові, проти порядку управління, правосуддя, суспільної безпеки, громадського порядку), соціальна (злочини проти політичних і трудових прав громадян).

Залежно від виду безпосеренього об"єкта, якому завдає шкоду злочин, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Так, шкода,  що завдається службовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 166 КК), є основною, а шкода, що завдається особі, якщо перевищення супроводжується насильством або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч.2 ст. 166 КК), - додатковою. В той же час додаткові наслідки можуть бути поділені на обов"язкові (додатково обов"язкові), тобто, що мають місце завжди, в усіх випадках при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода, що завдається здоров"ю потерпілого при грабежі (ч. 2 ст. 141 КК), і факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть і бути відсутніми у злочині, наприклад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства (ч. 2 ст. 206 КК).

Суспільно небеспечні наслідки мають істотне значення для особливостей конструювання об"єктивної стотрони складу злочину. В одних випадках наслідки включаються до диспозиції статті Особливої частини КК як обов"язкова частина складу злочину, в інших - не зазначаються в законі. Залежно від цього усі злочини за своєю об"єктивною стороною поділяються на дві групи: злочини з матеріальним складом (матеріальні злочини) і злочини з формальним складом (формальні злочини).

Злочини з матеріальним складом - це такі злочини, для об"єктивної сторони яких закон (диспозмція статті КК) вимагає встановлення не тільки діяння (дії або бездіяльності), а й настання суспільно небезпечних наслідків. /1 ст.105/

Злочини з формальним складом - це такі злочини, для наявнності об"єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). /1 ст.106/

Наслідками в злочинах з матеріальним складом, як правило, є шкода матеріального (майнового) або особистого (фізичного) характеру. До таких злочинів відносяться, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.

В злочинах з формальним складом сам факт вчинення суспільно небеспечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. До таких складів відносяться, наприклад, образа, наклеп, спекуляція, одержання хабара, зазнаки неправдивий донос, втеча з під варти, дезертирство та ін.

Поділ злочинів на злочини з матеріальним і злочини з формальним складом відображає об"єктитвно існуюче становище, коли в законі:

а) по-різному описується об"єктивна сторона складу злочину;

б) по-різному відображаються суспільно небезпечні наслідки. В злочинах з матеріальним складом необхідно встановити не тільки діяння, а й суспільно небезпечні наслідки, а також причинний зв"язок між ними. В злочинах же з формальним складом для кримінальної відповідальності достатньо  встановити лише факт вчинення суспільно небезпечного діяння;

в) на підставі цього поділу по різному вирішується питання про момент закінчення злочину. Злочин з матеріальним складом визначається закінченим з моменту настання наслідків. Злочини же з формальним складом вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання наслідків.

 

 

Висновки

 

В даній курсовій роботі ми розкрили суть об"єктивної сторони злочину і розглянули слідуючі питання: поняття, ознаки і значення об"єктивної сторони злочину; суспільно небеспечне діяння (дія чи бездіяльність); умови відповідальності за бездіяльність; значення непереборної сили, фізичного та психічного примусу; суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види; причинний зв"язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечними діяннями; факультативні ознаки об"єктивної сторони злочину.

З усіх цих питань, які ми розкрили в даній курсовій роботі можна зробити висновок про значення  об"єктивної сторони злочину. По-перше, об"єктивна сторона є елементом складу злочину  і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної  відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені усі  ознаки об"єктивної сторони складу злочину. По-друге, ознаки об"єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку  злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обставини вчинення злочину, тяжкість наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпеки як соціальної якості злочину. У цьому зв"язку обєктивні ознаки діяння ураховуються передусім питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнані їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають тяжкість покарання, яке встановлено в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. По-третє, об"єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об"єктивної сторони дає змогу встановлювати інші елементи та ознаки складу злочину: об"єкт, якому заподіюється шкода даним злочином. відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в дисппозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати скоєне. По-четверте, об"єктивна сторона має важливе значення  для розмежування злочинів, а також відокремлення злочинних діянь від незлочинних . Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 206 КК. тобто умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, відрізняється від адміністративно караного дрібного хуліганства за об"єктивною стороною. По-п"яте, урахування ознак об"єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити характер та ступінь суспільної небезпеки злочину і згідно з цим призначити покарання, відповідне скоєному.

 

 

 

Список використаних першоджерел.

 

1. Кримінальне право України, Бажанов  М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін.; Х.: Право, 1997р. - 368 с.

 

2. Кримінальне право України, Чернишова  Н.В., Володько М.В., Хазін М.А.; Київ: Наукова думка, 1995р.

 

3. Кримінальне право України, Матишевський  П.С., Яценко С.С.; Київ: Юрінком, 1996р. - 288с.

 

4. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997р. / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. - К.: Юрінком, 1997р. - 960 с.