Порядок призначення покарання за сукупністю злочинів

Якщо  хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним злочинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: при частковому - до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 покарання у виді одного року позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 296 - у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю - чотири роки позбавлення волі, оскільки максимум санкції ч. 3 ст. 296 - п'ять років. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 - чотири роки, то можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати тільки один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185, і визначити покарання - п'ять років позбавлення волі, тобто в межах максимуму санкції ч. 3 ст. 296 КК.

Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять  до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання. Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, - п'ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб, - до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі. “Кримінальний Кодекс України” А.В. Паливода 2005р., - ст.185 ч.2 Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років - максимуму даного виду покарання. Тому слід чітко розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі максимум санкції за хуліганство сім років, за крадіжку п'ять років, максимум позбавлення волі як виду покарання - п'ятнадцять років.

Слід  також мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років) часто збігається з максимумом, встановленим для даного виду покарання в Загальній частині. У цьому разі покарання п'ятнадцять  років поглинає інші покарання, призначені за окремі злочини.   

Якщо звернутися до судової практики щодо призначення кримінального покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків,можна сказати, що суди, розглядаючи кримінальні справи, загалом дотримуються вимог зазначеної статті й у випадках, коли має місце сукупність злочинів, кваліфікують кожен злочин за відповідною статтею чи частиною статті КК. Суди правильно розуміють поняття "сукупність" та у всіх випадках враховують той факт, що різними частинами однієї статті можуть передбачатися різнорідні злочини, які утворюють сукупність, та покарання за які, за наявних підстав, призначається за ст. 70 КК.         

Проте у практиці Барського районного суду Вінницької області були випадки, коли при вирішенні питання про призначення кримінального покарання та за сукупністю вироків та сукупністю злочинів виникали проблеми. Так, вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" (справа 1-192/11) було засуджено Ц., уродженця та жителя с. Велика Кужелова Зунаєвецького району Хмельницької області, українця, громадянина України, не працюючого, розлученого, з базовою загальною середньою освітою, раніше судимого: "дата" Вінницьким районним судом за ч. 3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком 2 роки; "дата" Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком 2 роки, в злочині, передбаченому ч. 3 ст.185, ч.1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України. Ц. визнано винним:

за ч. 3 ст. 185 КК України  та призначено покарання у виді 5 років 
позбавлення волі;         

- за ч. 1 ст. 358 КК  України та призначено покарання  у виді 1 року 
обмеження волі. Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначено покарання у виді 5 
років позбавлення волі;

-        відповідно до ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш 
суворого покарання більш суворим за вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від "дата" та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі;          

- за ч. 3 ст. 358 КК  України призначити покарання  у виді 2 років 
обмеження волі;         

відповідно до ст.ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків  частково   приєднати невідбуте покарання за  попереднім вироком і остаточну міру покарання визначити у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

Правила складання покарань та зарахування  строку попереднього ув'язнення

За  окремі злочини (по окремих вироках) як при сукупності злочинів (ст. 70 КК), так і при сукупності вироків (ст. 71 КК) можуть бути призначені покарання  не тільки одного, а й різних видів. У зв'язку з цим виникає питання, як застосувати в цих випадках принцип складання таких покарань? Наприклад, за один злочин особу засуджено до позбавлення волі, а за інший - до виправних робіт; за одним з вироків - до арешту, а за іншим – до обмеження волі тощо. Для таких ситуацій ч. 1 ст. 72 КК встановлює правило, згідно з яким при складанні покарань різних видів за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид. Для здійснення такого переводу (перерахунку) ч. 1 ст. 72 КК встановлює співвідношення між окремими видами покарань на підставі певної «шкали» їх еквівалентів:

1) одному дню позбавлення волі  відповідають: а) один день тримання  в дисциплінарному батальйоні  військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців  або арешту відповідають: а) два  дні обмеження волі; б) три дні  службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі  відповідають три дні службових  обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі  або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Отже, якщо особа засуджена за один із злочинів до позбавлення волі на 3 роки, а за інший – до одного року виправних  робіт, то суд має перевести менш суворе покарання (виправні роботи) у  більш суворе (позбавлення волі), керуючись зазначеною вище шкалою в  співвідношенні 1:3. Тільки після цього можна використати принцип повного або часткового складання для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.

При сукупності злочинів (ст. 70 КК) і вироків (ст. 71 КК) виникає і ще одне важливе  питання, яке має практичне значення: про призначення покарання за сукупністю у випадках, коли особа  засуджується за кожен злочин (за кожним вироком) до службових обмежень для  військовослужбовців або виправних  робіт із різними відсотками відрахувань із заробітку. Це питання вирішується у ч. 2 ст. 72 КК, згідно з якою складатися можуть лише строки цих покарань, а розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають. Так, наприклад, якщо до закінчення строку виправних робіт, призначених з відрахуванням 10% із заробітку, особа знов засуджується до такого ж виду покарання, але з відрахуванням уже 20%, то суд повністю або частково приєднує до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутий за попереднім вироком строк виправних робіт, залишаючи для останнього колишній розмір (10%) відрахувань. Інакше кажучи, складаються тут лише строки покарання, а розміри відрахувань із заробітку засудженого обчислюються за кожним вироком самостійно.

За  сукупністю як злочинів, так і вироків  суд може призначити такі види основних покарань, для яких у ч. 1 ст. 72 КК не встановлено співвідношення в якому-небудь еквіваленті. Це стосується таких видів покарань як штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які згідно з ч. 3 ст. 72 КК складанню як між собою, так й з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Такий самий порядок встановлений у ч. 4 ст. 72 КК і щодо призначення за сукупністю додаткових покарань різних видів, які у всіх випадках виконуються самостійно.

У разі обрання такого запобіжного  заходу, як тримання під вартою, особа ще до засудження може перебувати в попередньому ув'язненні. Тому ч. 5 ст. 72 КК установлює, що при засудженні особи до позбавлення волі суд зараховує в строк покарання попереднє ув'язнення з розрахунку день за день, а при засудженні до інших видів покарань - відповідно до шкали еквівалентів, які передбачені ч. 1 ст. 72 КК. Якщо особа засуджується до таких видів покарань, які у цій шкалі не зазначені (наприклад, штраф), суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

2. Осоливості призначення додаткових видів покарань за сукупністю злочинів

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється  частинами 1 і 3 ст. 70 КК, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність (п. 16 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). По-друге, якщо одне або декілька додаткових покарань були призначені лише за один із злочинів, що входить у сукупність, то вони приєднується (без поглинення і складання між собою) до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю. По-третє, якщо за всі або декілька злочинів, що входять у сукупність, призначені кілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

а) якщо призначені додаткові  покарання одного виду, то вони, насамперед, поєднується між собою шляхом поглинення менш суворого більш суворим  або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК. Лише після цього отримана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю;

б) якщо призначені додаткові  покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ні складанню між собою не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК кожне з них приєднується до основного, остаточно призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

3.Підстави та порядок застосування ч.4 ст. 70 КК України.

У ч. 4 ст. 70 КК принципи призначення покарання  за сукупністю злочинів поширюються  на ситуації, коли після постановлення вироку буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими ст. 72 КК.

Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час тому і засудження винного за ці злочини здійснюється не одним, а двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Така ситуація має місце там, де особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один із них, а другий було розкрито пізніше, у зв'язку з чим і вирок за нього постановляється вже після вироку за першою справою. Наприклад, особа була засуджена до 3 років позбавлення волі за ч. 3 ст. 296 КК за хуліганство, вчинене у вересні 2005 р, але після винесення цього вироку й відбуття одного року позбавлення волі за хуліганство з'ясувалося, що засуджений ще у липні 2004 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185 КК. За новим вироком за цю крадіжку суд призначив винному 2 роки позбавлення волі. Розглянута ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК застосовуються ті ж правила призначення покарання, які визначені в частинах 1-3 ст. 70 КК. Але призначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК проходить вже в три етапи:

1) на першому з них суд призначає  покарання за злочин, вчинений  до постановлення вироку за  першою справою, але розкритий  після цього;

2) на другому - з урахуванням  раніше постановленого вироку  і призначеного ним покарання  суд визначає остаточне покарання  за сукупністю злочинів шляхом  поглинення або шляхом повного  чи часткового складання покарань, призначених за обома (попереднім  і знов винесеним) вироками  у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК;

3) На третьому етапі суд здійснює зарахування за правилами ст. 72 КК України, яке полягає в тому, що до покарання, яке остаточно призначене за сукупністю злочинів, зараховується судом те покарання, що повністю або частково було відбуте особою за попереднім вироком.          

Наприклад, вироком  Барського районного суду Вінницької області від "дата" притягнуто до кримінальної відповідальності Д., 1971 р. н., уродженця та жителя м. Вінниця, вул. Гончарова, 58, громадянина України, освіта середня, розлученого, непрацюючого, "дата". засуджений вироком Ленінського райсуду м. Вінниці за ст.309 ч. 1 КК України до трьох років позбавлення волі та відповідно до ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з трирічним іспитовим строком, — в злочині, передбаченому ст.296 ч. 1 КК України. Д. визнано винним за ст.296 ч. 1 КК України і обрано йому покарання у виді арешту строком на шість місяців. З врахуванням вироку Ленінського райсуду м. Вінниці від "дата", відповідно до ст.70 ч.4 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим обрано йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на три роки. Застосувавши ст.ст. 75, 76 КК України, звільнено Д. від відбування покарання з випробуванням з однорічним іспитовим строком, протягом якого зобов'язано його повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи, а також періодично з'являтися у кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації.