Службовий обов’язок юриста

Присягатися належно виконувати службові обов'язки українського судді  почали ще у період гетьманщини (XVII— XVIII ст.)- Тоді, як зазначалося у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», обрані судді повинні були складати у церкві обітницю про те, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки. У  період Української Народної Республіки текст обітниці, зокрема для військових суддів, затверджувався на засіданні  Ради Державних секретарів, її повинні  були складати також службовці суду. Зміст обітниці такий: «Присягаю  урочисто Всемогучому Богу і прирікаю на мою честь бути вірним Українській  Народній Республіці і повинуватися її законам і розпорядженням. Присягаю сповнити при поручені обов'язки після  мойого найліпшого знання і совісті  на кождім мені як військовому судді  призначенім службовім місці - під  час війни і миру, при тім  мати все на увазі найвище добро  моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, науки і поручения моїх зверхників і залишати всякого роду надужиття  моєї власти, так, Боже, мені допоможи. Амінь». Для виконання службових  обов'язків судді ретельно добиралися кадри, які свідомо могли дати відповідну обітницю.

Нині згідно зі ст. 8 Закону України «Про статус суддів» кандидати  у судді добираються за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Тільки кваліфікаційна комісія може рекомендувати особу, яка подала відповідну заяву, на посаду судді. Тобто  головною вимогою є юридичні знання. До кваліфікаційного іспиту допускають свідомих юристів, віком від 25 років, з вищою юридичною освітою, дворічним  юридичним стажем.

Оскільки спеціальність  судді серед юридичних професій найдавніша, то й вимоги до неї значно зросли, стали суворішими. Це символізує образ Феміди – богині правосуддя. Зав’язані очі означають несприйняття  зовнішніх чинників, а символічні терези – завершальний процес правосуддя. Це символ власного переконання судді, незалежності його від суспільних процесів, а служіння тільки законові, встановлення істини на основі внутрішнього імперативу службового обо’язку.

3. Службовий обов’язок  адвоката

У Законі України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» визначені  службові обов'язки адвоката. Він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог  чинного законодавства, застосовувати  всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів  громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, а також  відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, звинуваченого, підсудного. Адвокат повинен допомагати кожному громадянинові, який звертається  за допомогою. До цього його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку. Закон також передбачає, що адвокат  не має права прийняти доручення  про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у конкретній справі надає або раніше надавав  юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам тієї особи, що звернулася з проханням про ведення  справи. Це пояснюється етичними і  правовими мотивами справи. Адже не можна спочатку захищати громадянина, а потім проти нього вести  справу, оскільки адвокатові вже відомо багате подробиць діяльності цієї особи. Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах  як слідчий, особа, що проводила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий. Випадки, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з  якою адвокат перебуває у родинних стосунках, не повинні мати місця  не тільки в адвокатській діяльності, а й узагалі в юридичній  практиці.

Отже, службовий обов’язок  адвоката - це сприяння захистові прав і свобод громадян, представлення  законних інтересів громадян Української  держави, іноземних громадян, осіб, які не мають громадянства, та юридичних  осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Стаття 5 Закону України «Про адвокатуру»  передбачає, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомоги, передбачені чинним законодавством. Ці службові обов'язки є вузькою спеціалізацією адвокатів.

Адвокат виконує свій службовий  обов'язок на основі відповідних принципів. Головними серед них є: верховенство закону (права), незалежність, демократизм, гуманізм, конфіденційність, а також  законність, етичність, справедливість.

Функції службового обов'язку адвоката зводяться в основному  до захисту та представництва запитів  громадян через надання юридичних  послуг.

Службові обов'язки адвоката тісно пов'язані з його професійними правами, про які йдеться у  ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Так, виконуючи свій професійний  обов'язок, адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням в усіх органах, підприємствах, установах  і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних  питань; збирати відомості про  факти, які можуть бути використані  як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і в справах  про адміністративні порушення. Він має право робити запит  й отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою; знайомитися  на підприємствах, в установах і  організаціях з необхідними для  виконання доручення документами  і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати на клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо їхньої суті.

Виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотримуватися  професійної таємниці (ст. 9) щодо питань, з якими громадянин або юридична особа звернулися до нього, суті консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей.

Особливо важливі відомості, які адвокат отримав під час  попереднього слідства, можуть бути розголошені  тільки з дозволу слідчого або  прокурора. Неприпустимим є використання адвокатом таємниці у власних  інтересах чи в інтересах третіх осіб. Розголошення адвокатом таємниці карається законом.

Для належного виконання  службового обов'язку кожний адвокат  України дає обітницю такого змісту: «Я, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній  діяльності суворо додержуватися законодавства  України, міжнародних актів про  права і свободи людини, правил адвокатської етики; з високою громадською  відповідальністю виконувати покладені  на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним  до людей, суворо зберігати адвокатську  таємницю, всюди і завжди берегти  чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі».

Закон України «Про адвокатуру»  гарантує умови виконання адвокатом  своїх службових обов'язків. Так, забороняється будь-яке втручання  в адвокатську діяльність, вимагання  від адвоката, його помічника, посадових  осіб і технічних працівників  адвокатських об'єднань відомостей,*що становлять адвокатську таємницю. З  цих міркувань адвокатів не можна  допитувати як свідків. Документи, пов'язані  з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Його правова позиція оберігається законом.

Посади адвоката та його помічника мають відповідні цензи. Це повинен бути громадянин України  з вищою юридичною освітою, раніше не судимий, з практичним стажем не менше двох років. Особа, яка претендує  на посаду адвоката, повинна скласти  кваліфікаційні іспити, отримати свідоцтво  на право адвокатської діяльності, скласти обітницю.

Враховуючи те, що адвокат  належить до добровільного професійного громадського об'єднання, його службові обов'язки мають ґрунтуватися на власному сумлінні та моральних принципах. Це і є специфікою внутрішнього імперативу службового обов'язку адвоката.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Службовий обов’язок  працівника прокуратури

Для працівників прокуратури  службові обов'язки закріплені у Законі України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру». Основним службовим обов'язком для  працівника прокуратури є прокурорський  нагляд за додержанням законів усіма  органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами  та громадянами; органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують  діяння, що містять ознаки злочину; підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про  адміністративні правопорушення і  господарських спорів у арбітражних  судах; за виконанням законів у місцях утримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового  характеру, які призначає суд; за додержанням законів органами військового  управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними  закладами та посадовими особами  Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони, Служби безпеки  України та інших військових формувань, дислокованих на території України (ст. 5 Закону).

Загалом обов'язки у прокурорському нагляді передбачають загальний  нагляд; нагляд за додержанням законів  органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, за участю прокурора в розгляді справ  у судах; нагляд за додержанням законів  у місцях застосування заходів примусового  характеру.

Закон визначає широке коло службових обов'язків для працівників  прокуратури. Вони стосуються практично  всіх аспектів юридичної діяльності та юриспруденції. Тобто об'єктом  прокурорського нагляду є все, що становить зміст окремих самостійних  видів діяльності юриста: слідча робота, судова робота, робота з виконання  вироків у кримінальних справах.

Працівники прокуратури  дають обітницю, затверджену Верховною  Радою України.

Службові обов'язки працівників  прокуратури тісно пов'язані з  правами, викладеними у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру». Так, здійснюючи загальний нагляд, прокурор має право безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджені; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

Працівник прокуратури має  право вимагати для перевірки  рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти й документи, одержувати інформацію про стан законності і  заходи щодо її забезпечення; вимагати від керівників та їхніх колегіальних органів проведення перевірок, ревізій  діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій  та інших структур незалежно від  форм власності, а також призначення  спеціалістів для здійснення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або  письмових пояснень щодо порушення  закону.

Коли прокурор виявляє  порушення закону, то у межах своєї  компетенції він має право  здійснювати такі заходи:

- опротестовувати акти  вищих державних органів, міністерств,  державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядних органів  місцевих рад народних депутатів,  підприємств, установ, організацій,  громадських об'єднань, а також  рішення і дії посадових осіб;

- вносити подання або  протест щодо рішень місцевих  органів влади залежно від  характеру порушень;

- порушувати у встановленому  законом порядку кримінальну  справу, дисциплінарне провадження  або провадження про адміністративне  правопорушення, передавати матеріали  на розгляд громадських організацій;

- давати приписи про  усунення очевидних порушень  закону; вносити подання до державних  органів, громадських організацій  і посадовим особам про усунення  порушень закону та умов, що  їм сприяли;

- звертатися до суду  або арбітражного суду із заявами  про захист прав і законних  інтересів громадян, а також підприємств  та інших юридичних осіб.

Такі широкі повноваження прокуратури вимагають дотримання суворих принципів службового обов'язку її працівниками. Основними принципами обов'язку є компетентність, обов'язковість, неупередженість, етичність та ретельність. Зміст цих та можливих інших принципів  віддзеркалює основне призначення  прокуратури і її відповідальність за стан законності у державі.

Функції службового обов'язку працівника прокуратури в основному  передбачають:

- опротестування незаконних  дій посадової особи, відновлення  порушеного права;

- внесення припису органові  чи посадовій особі, які припустилися  порушення, або вищому у порядку  підпорядкованості органові чи  посадовій особі, які правомірні  усунути порушення;

- подання з вимогою  усунути порушення закону, причину  цих порушень та умов, що їм  сприяють;

- винесення мотивованої  постанови про дисциплінарне  провадження, провадження про  адміністративне правопорушення  кримінальної справи;

- санкціонування затримання  і випровадження у примусовому  порядку іноземного громадянина  або особи без громадянства  за межі України;

- санкціонування арешту  особи (підозрюваної або обвинуваченої") за наявності передбачених законом  підстав, подання цивільного позову  про відшкодування заподіяних  злочином збитків тощо.

У ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» викладені вимоги до осіб, яких призначають на посади прокурорів і слідчих. Ними можуть бути громадяни  України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Особи, які не мають досвіду  практичної роботи за фахом, проходять  в органах прокуратури стажування терміном до одного року. Посади районних і міських прокурорів мають право  обіймати особи віком від 25 років, зі стажем роботи в органах прокуратури  або на судових посадах не менше  трьох років. Претенденти на вищі посади не повинні мати вік менший ніж ЗО років, а відповідний стаж менший ніж сім років. На будь-яку  посаду в органах прокуратури  не приймають осіб, засуджених за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Раз у п'ять років працівники прокуратури проходять атестацію.