Значення ліквідності та платоспроможності в діяльності комерційного банку

 

У той же час з таблиці 4 видно, що усі банки поступово припиняють роботу з цінними паперами, що рефінансуються та імітуються НБУ. При цьому деякі банки акцентують свою діяльність на роботі з цінними паперами, призначеними для продажу, а інші - з інвестиційними цінними паперами.

Немаловажним аспектом при розгляді ліквідності є аналіз відповідності структури активів  і пасивів кредитних інститутів, що, в свою чергу, пов'язано з можливістю виникнення диспропорцій між активами та пасивами за термінами розміщення й залучення. Тому важливою є задача виявлення джерел потенційної погрози підриву ліквідності банківської системи. При цьому особливу увагу варто звернути на те, що в умовах ринкових перетворень найбільш стійкою частиною пасивів, які забезпечують проведення термінових активних операцій, є фонди та прибуток комерційного банку, випущені ним цінні папери. Поряд з цим ресурси, які залучені від фізичних та юридичних осіб в умовах економічної нестабільності та політичної кон'юнктури, піддаються неконтрольованому відтоку. Крім того, дослідження тенденцій розвитку ринку депозитів фізичних осіб в Україні показують недостатню стабільність обсягів їхнього залучення. Разом з тим у структурі ринку депозитів обсяг довгострокових депозитів складає лише 23,7% і має тенденцію до зниження.

Слід також зазначити  важливість врахування таких складових  при проведенні аналізу ліквідності та платоспроможності банків, як зміна дисконтної ставки, ставки резервування, курсу національної валюти до іноземних валют, що особливо виявляється в період кризових ситуацій.

У цілому, всі проаналізовані в даному підрозділі фактори призводять до зменшення банківської ліквідності, погіршують платоспроможність банків та дестабілізують фінансово-кредитну систему.

Таким чином, виходячи з  викладеного вище, аналіз ліквідності  та платоспроможності повинен відповідати вимогам системного та комплексного підходів, тому що досліджуються різні фактори, аналізуються всі складові балансу Для цих цілей  пропонує проводити аналіз ліквідності та платоспроможності у вигляді нерозривного ланцюжка, основними ланками якого повинні бути:

• аналіз основних нормативів платоспроможності та ліквідності;
• аналіз структури балансу і його складових частин;
• облік факторів, які безпосередньо або опосередковано впливають на ліквідність та платоспроможність;
• наочність уявлення результатів аналізу.

 

 

2.2. Адаптаційне прийняття  рішень у сфері забезпечення  ліквідності

 та платоспроможності  банку

 

Специфіка функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у використанні залучених ресурсів, які належать іншим суб'єктам ринку. У той же час основою організації господарювання підприємств не фінансового сектора економіки є власні ресурси, і банкрутство такого підприємства безпосередньо загрожує тільки його власникам і обмеженому колу контрагентів. Разом з тим неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитну систему країни через серію фінансових криз кредитних установ.

Поряд з цим істотно  зменшується рівень ліквідності комерційних банків і неможливість клієнтів кредитної установи виконувати свої грошові зобов'язання, внаслідок чого нерідко виникають структурні диспропорції в банківських активах і пасивах за сумами й строками розміщення.

Тому комерційні банки повинні регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у проведення активно-пасивних операцій Іншими словами, слід зазначити важливість зворотного адаптивного зв'язку в якості регуляторного фактору у забезпеченні ліквідності та платоспроможності комерційного банку.

У той же час необхідно  виділити основні напрямки аналітичної  роботи, від яких, на думку автора, в першу чергу залежить ефективне  адаптаційне забезпечення ліквідності комерційного банку:

- оцінка ризиковості  окремих активів банку, їхньої прибутковості та можливості перетворення в засоби платежу;

• аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, здійснення яких супроводжується зміною структури активів і пасивів банку;
• прогнозування змін співвідношення обсягу залучених ресурсів і виданих кредитів з урахуванням макро- і мікроекономічних факторів,
• оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних ресурсів.

 

Рис. 2. Адаптивна структура  управління ліквідністю

 

У свою чергу оцінка ризиковості  активних операцій банку тісно пов'язана з їхньою класифікацією в залежності від термінів виконання чим більше термін на який вкладаються кошти, тим вище рівень їх ризиковості. При цьому в більшості випадків діє «золоте правило» вкладень яке встановлює прямо пропорційну залежність між прибутковістю активів і ризиком ймовірних втрат коштів по них, що ускладнює загальну систему оцінки фінансового менеджменту в банку, тому що підтримка достатньої ліквідності не повинна дуже відбиватися на прибутковості банківської діяльності Взагалі рівень ліквідності в даному напрямку регулювання оцінюється в залежності від питомої ваги різних груп активів з різним ступенем ризику в загальній сумі вкладень банку. Чим більше частина в балансі банку належить високоризиковим активам, тим нижче рівень його ліквідності, і, навпаки, чим більшу питому вагу займають активи з низьким ступенем ризику, тим вище ліквідність банку .

Поряд з цим відомо, що комерційні банки можуть розподілити  класифікацію активів за великою кількістю груп, довівши п до декількох десятків, що значно розширить сферу аналітичної роботи, зробить п більш точною і створить додаткові можливості ефективного розміщення вкладень банку. Однак і такий підхід не дає остаточної відповіді на всі питання регулювання ліквідності. Шляхом до їхнього рішення в процесі аналізу і безпосереднього управління фінансами, на думку автора, варто вважати постійне погоджування визначених груп активів, класифікованих за ступенем ліквідності з пасивами, згрупованими за термінами їхнього виконання (таблиця 5).

Таблиця 5

Співвідношення пасивів  і активів балансу банку за термінами виконання і ступенем ліквідності

Пасиви банку (за термінами виконання)	Активи банку (за ступенем ліквідності)
Перша група Зобов’язання, виплачувані  на пе- ршу вимогу, і короткострокові зо- бов’язання: 1.1. Вклади до запитання 1.2. Залишки коштів  на поточних і розрахункових рахунках клієнтів 1.3. Залишки коштів  на кореспон- дентських рахунках інших  банків	Перша група Активи в безпосередньо  ліквідній формі: 1.1. Залишок готівки  в касі банку 1.2. Залишок коштів  на кореспон- дентському рахунку  в НБУ 1.3. Залишки коштів  на кореспон- дентських рахунках в  інших бан- ках.

 

Друга група Зобов'язання банку середньої  те- рміновості: 2.1. Середньострокові  депозити 2.2. Строкові вклади  населення 2.3. Середньострокові  позики, отримані від інших  кредитних установ	Друга група Легколіквідні активи: 2.1. Депозити в інших  банках те- рміном до 1 місяця 2.2. Кредити й інші  вкладення з терміном повернення до 30 днів 2.3. Акції й інші  легкореалізовані папери на ринку цінних паперів
Третя група 3.1. Власний капітал 3.2. Облігаційні позики 3.3. Депозити підприємств  і насе- лення на тривалий термін	Третя група 3.1. Середньо-1 довгострокові кредити, видані банком 3.2. Прострочена і ненадійна  за- боргованість за позиками 3.3. Вкладення в будинки  спору- ди й інше нерухоме майно 3.4. Участь у підприємствах

 

Помітимо тут, що віднесення державних цінних паперів до остаточного  рішення про їхню конверсію, погашення  і виплату не може бути зміненим. При цьому рівновага в балансі між сумами і термінами звільнення в грошовій формі і сумами і термінами очікуваних платежів по зобов'язаннях указує на достатній рівень ліквідності комерційного банку.

Отже, доцільно встановити визначений коридор за окремими нормативами ліквідності границі якого визначаються нормативами ліквідності у відповідності до спеціалізації комерційного банку. Тоді в процесі розвитку банківської системи НБУ необхідно буде змінювати тільки вагові коефіцієнти за кожною групою комерційних банків, адаптуючи їх до умов, що змінюються

Це в підсумку, на думку  авторів, дозволить якісніше й точніше  робити аналіз відповідності нормативної бази, а отже, і управління ліквідністю банку з часом у постійно мінливих умовах здійснення банківської діяльності.

 

 

Рис. 3. Адаптивне регулювання ліквідності банку

 

Поряд з цим кожен  банк, виходячи з пріоритетів власної  політики фінансово-кредитного обслуговування різних сегментів ринку, може встановити оптимальні для себе коефіцієнти співвідношення тих чи інших груп активів і пасивів або граничні норми відхилення по кожній конкретній групі активів від величин відповідної групи пасивів. При цьому коливання у певних границях припустиме від декількох відсотків між найбільш ліквідними активами і потоковими зобов'язаннями до десятків відсотків у залежності від збільшення термінів розміщення відповідних ресурсів.

Таким чином, для всебічного аналізу й ефективного регулювання  банківської ліквідності необхідно також враховувати дані про рух коштів за позиковими операціями. Ця необхідність підтверджується ще й тим, що банк для задоволення можливих запитів своїх клієнтів може використовувати не тільки залишки коштів у касі і на кореспондентському рахунку, але й сум, що вивільняються при погашенні заборгованості за виданими раніше кредитами. Втім у процесі аналізу варто враховувати, що оборотність коштів за поточними і розрахунковими рахунками вища, ніж за позичковими, тому що охоплює більше коло операцій. Отже важливо, щоб у процесі регулювання ліквідності банку використовувалися дані не тільки відносно залишків за виданими кредитами, але й відносно їхнього обороту за період, що аналізується.

Варто також враховувати  і той факт, що саме термінові  зобов'язання є найбільш важливими  ресурсами для розширення кредитних  операцій. Це пов'язано з тим, що термінові ресурси, і насамперед депозити, є накопиченими заощадженнями, тому існує асиметрія між процесами утворення і скорочення заощаджень, що також впливає на ліквідність банківської системи.

Для регулювання ліквідності  більше значення має й обсяг резервів банківської системи. У цьому відношенні варто вказати принципову відмінність ліквідності банківської системи і ліквідності окремого банку. З погляду окремого банку, вимоги до інших комерційних банків у формі кореспондентських рахунків або короткострокових кредитів виступають як ліквідні активи. Але для всієї банківської системи взаємні вимоги банків являють собою лише елементи повторного рахунку в консолідованому балансі банківської системи. У той же час валютна структура резервів банківської системи визначається рішенням банків з урахуванням очікуваних темпів зміни валютного курсу, співвідношення зовнішньоекономічних і внутрішніх розрахунків клієнтів банків і того, в якій мірі збереження резервів в іноземній валюті сполучені з трансакційними витратами. При цьому рішення комерційних банків щодо продажу частини валюти або н покупців у НБУ не змінює (при незмінному валютному курсі) обсягу резервів, змінюється тільки їхня структура.

Таким чином, для комплексної  всебічної оцінки ліквідності комерційного банку та її регулювання варто враховувати вплив окремих операцій на зміну складу зобов'язань і вкладень банку. Це дає можливість оцінити не тільки поточний стан ліквідності, а й виявити ймовірні тенденції м зміни і на цій основі організувати управління фінансами банку так, щоб не допустити навіть найменшої можливості невиконання кредитною установою своїх зобов'язань перед клієнтами.

Проте ліквідність комерційного банку значною мірою залежить від коливань загальної суми внесків і попиту на кредитні ресурси. Тому ще одним важливим напрямком регулювання банківської ліквідності може бути прогнозування співвідношення обсягу залучених ресурсів і наданих кредитів. Основна мета такого прогнозування полягає у визначенні (по можливості - з максимальною точністю) потреби банку в найбільш ліквідних активах на найближчу перспективу. При цьому бажання банків мінімізувати зазначені активи з метою забезпечення найбільшої прибутковості операцій може негативно відбитися на рівні ліквідності. Тому, щоб не тримати значні суми коштів у найбільш ліквідній формі активів, які не приносять доходу, банк може забезпечити належний рівень рентабельності своєї діяльності, вчасно прогнозуючи можливі зміни обсягів внесків і кредитів. Таке прогнозування у своїй основі може охоплювати два аспекти аналіз макро- і мікроекономічних факторів, які впливають на залучення, та зміна попиту на кредитні ресурси. Оцінка даних факторів дає можливість простежити та певною мірою передбачити загальні тенденції в змінах внесків і коливаннях попиту на кредити.