Международный финансовый рынок

    Основними  суб'єктами фінансового ринку виступають держава, населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути та інститути інфраструктури, інститути позафінансової сфери, а також іноземні учасники ринку.

  Держава на фінансовому ринку  посідає окреме місце. Вона  може виступати позичальником,  регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку  виконує специфічну і дуже важливу функцію -  регулювання.

Головним завданням регулювання  є узгодження інтересів всіх суб’єктів  ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості  країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

  Зміст  державного  регулювання фінансового ринку  полягає в здійсненні комплексних  заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

•  створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних 

   фінансових ресурсів;

•  захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового  ринку;

•  контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

•  дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

•  запобігання монополізації  та сприяння розвитку добросовісної  конкуренції на фінансовому ринку.

   Хоча в процесі  регулювання фінансового ринку  державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіх країн основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

•   прийняття актів  законодавства з питань діяльності учасників ринку;

•   регулювання  випуску та обігу фінансових активів;

•  реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

• регулювання прав і  обов'язків учасників ринку;

•  видавання спеціальних  дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• створення системи  захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за достовірністю  інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

•  контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

   За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

 До основних напрямів державного  регулювання фінансового ринку належать регулювання:

1) процедур випуску та обігу  фінансових активів;

 2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3)  діяльності конкретних  фінансових інститутів (комерційних  банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        4)  діяльності іноземних учасників ринку.

   Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.

   Представниками  фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інститути спільного інвестування,  інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

•  придбання на ринку  одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);

• торгівля фінансовими  активами за свій рахунок;

• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;

• допомога в створенні  й розміщенні на ринку нових фінансових активів;

•  консультації учасникам ринку щодо інвестування;

• управління активами інших  учасників ринку.

   Трансформація  активів, що здійснюється фінансовими  посередниками, як правило, виконує хоча б одну з таких економічних функцій:

• узгодження термінів інвестицій;

• скорочення ризику через диверсифікацію;

• скорочення витрат при  проведенні операцій;

• забезпечення платіжного механізму.

   Прикладом узгодження  термінів інвестицій є діяльність  банку по залученню короткострокових  депозитів та наданню довгострокових  кредитів. При цьому за допомогою різноманітних фінансових інструментів (державні боргові цінні папери, строкові контракти) банк вчасно виконує зобов'язання щодо повернення коштів, розміщених на короткострокових депозитах, та не порушує зобов'язань по наданих довгострокових кредитах.

   Скорочення ризику  через диверсифікацію відбувається  при вкладанні коштів у інвестиційну компанію. Вкладаючи кошти інвесторів у різні за ступенем ризику та структурою доходу фінансові активи, інвестиційна компанія формує портфель активів, що забезпечує інвестору найменший ризик при бажаному рівні доходу.

   Крім фінансових  інститутів, які забезпечують ефективне  розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль відіграють інститути інфраструктури. Під інфраструктурою фінансового ринку слід розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють умови для ефективного функціонування ринкового механізму. До основних елементів інфраструктури фінансового ринку належать : професійні учасники, організатори торгівлі, посередники у торговельних угодах, посередницькі фінансові інститути, клірингові центри, рейтингові агентства, аудиторські компанії тощо. Окреме місце посідають інформаційно-аналітичні та консалтингові компанії, які здійснюють інформаційне забезпечення всіх суб’єктів ринку. За допомогою інститутів інфраструктури відбувається  забезпечення стабільного функціонування ринку, купівля-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку і підтримка єдиного інформаційного простору для всіх його учасників.

   Інститути  позафінансової сфери — це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

До іноземних учасників ринку належать міжнародні організації, іноземні уряди, корпорації, фінансові інститути та фізичні особи, які є представниками інших держав і виступають або емітентами або інвесторами в залежності від позначеною мети.

    На фінансовому  ринку велику роль грає фінансування, яке забезпечує перерозподіл коштів серед учасників для формування активів і отримання прибутку від їх використання.

   При прямому  фінансуванні інвестори беруть  на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками — комерційними банками, а не інвесторами.

   Зображена структура фінансового ринку на рис. № 1.3. наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

 

Рис. № 1.3. Класифікація фінансового  ринку в залежності від сфери 

 фінансування

 

  Всі учасники фінансового  ринку виконують відповідні функції, які залежать від специфіки діяльності на ринку.  Так всі функції учасників ринку можна поділити на основні групи – які є головними на ринку, і допоміжні – які забезпечують більш ефективне виконання основних функцій.

Умовно  фінансовий ринок можна представити у вигляді наступної структури ( див. рис. № 1.4.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. № 1.4. Склад основних груп учасників фінансового ринку.

 

   Доволі численну  групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв’язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. В розвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансових ринків:

• здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;
• сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу);
• об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабних інвестицій на первинному ринку;
• диверсифікують ризик;
• забезпечують рівновагу на ринку капіталів;
• забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.

   Як правило,  допоміжні функції здійснюють  суб’єкти інфраструктури: біржі,  депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові  центри та консалтингові агентства. 

   Біржа – це  організаційно оформлений, постійно  діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Можна виділити наступні основні функції фондової біржі:

• зосередження попиту та пропозиції цінних паперів;
• сприяння формуванню біржовому курсу цінних паперів;
• інформаційне забезпечення суб’єктів, які функціонують на біржі та здійснюють торгівельну діяльність;

-         контроль за проведенням розрахунків  та операцій з цінними паперами.

   Депозитарій цінних  паперів – це юридична особа,  яка проводить виключно депозитарну  діяльність та може здійснювати  кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Зміст депозитарної діяльності полягає у наданні послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкритті та веденні розрахунків у цінних паперах, обслуговуванні операцій на цих рахунках (включаючи клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуванні операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

     Реєстратор  – це юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

   Хранитель –  комерційний банк або торговець  цінними паперами, який має дозвіл  на зберігання або обслуговування  обігу цінних паперів і операцій  емітента на рахунках в цінних  паперах які належать йому, та  які він зберігає у відповідності з угодою про відкриття рахунку в цінних паперах; при цьому хранитель не має право вести реєстр власників цінних паперів, за якими він здійснює угоди зберігання.