Призначення, специфічні ознаки та напрямки фінансових відносин різних сфер та ланок фінансової системи

Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками  юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик. Фінанси державного сектора економіки включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб’єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Водночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.[5]

 

4.Міжнародні фінанси

Мжнародні фінанси відображають відносини, що складаються на рівні світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб’єктів господарювання і держави, так і міжнародних організацій та фінансових інституцій. Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

• взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн;
• взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;
• взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;
• взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями. [1]

Структуро-логічна  схема «Міжнародних фінансів»

                      

 Валютний ринок. Міжнародні фінансові відносини пов’язані з рухом вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, основою якого є встановлення курсу валют. Для проведення розрахунків потрібна відповідна валюта, а для забезпечення еквівалентного обміну потрібне достовірне співвідношення валют. Відхилення встановленого курсу валют від реального веде до міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Це можна порівняти з ціновим механізмом перерозподілу, який, до речі, діє як на внутрішньому, так і на світовому ринку. Проблеми, пов’язані з функціонуванням валютного ринку, на якому здійснюються операції купівлі-продажу валют, досить складні, оскільки встановлений на ньому курс валют не завжди збігається з економічними реаліями. Відхилення курсу валют від цих реалій, також, як і відхилення цін товарів і послуг від їх вартості, нагадує коливання маятника. Усунути ці коливання практично неможливо. Ураховуючи це, а також значні технічні труднощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у межах Європейського союзу реалізується проект переходу до єдиної валюти — євро. Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших організацій характеризують формування і використання доходів цих організацій. Суб’єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни — члени ООН сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти з бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних програм і проведення різних заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перерозподіл доходів.[2]

Міжнародні фінансові  інституції є своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співтовариства. Нині ці інституції виконують здебільшого функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять:

1. — Міжнародний валютний фонд;
2. — група Світового банку;
3. — Європейський банк реконструкції та розвитку;
4. — Африканський банк розвитку;
5. — Азіатський банк розвитку;
6. — Міжамериканський банк розвитку.[1]

5.Фінансовий ринок

Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. З одного боку, це елемент насамперед фінансової системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він являє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фінанси суб’єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси — функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, фінансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм.Усе починається з фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання.Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користування ресурсами, насамперед у вигляді процента. Фінансовий ринок за формою фінансових ресурсів поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. [12]

Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціонування забезпечується насамперед кредитною  системою — сукупністю кредитних  установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги та ін.)

Банківська система  є ядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів: центральний банк та комерційні банки. Центральний банк здійснює емісію грошей, організовує грошовий обіг, керує діяльністю всієї банківської системи, виконуючи роль банку банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації ресурсів, кредитування і проведення розрахунків. Вони можуть бути універсальними (які виконують усі операції для всіх галузей) і спеціалізованими (на певних операціях та галузях).

Ринок капіталів —  це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цінні папери — акції. Крім того, до ринку капіталів належать середньо- та довгострокові кредитні зобов’язання. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у тому числі ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ресурсів між окремими суб’єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами. Причому на відміну від сфери державних фінансів, насамперед бюджету держави, де подібний перерозподіл має певні ознаки суб’єктивізму, перерозподіл через ринок цінних паперів завжди має об’єктивний характер, оскільки визначається критеріями ефективності використання фінансових ресурсів. [11]

 

3. Фінансовий контроль

Отже, фінанси виражають систему відносин, пов'язану з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових засобів. Самі грошові фонди створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних розподільчих відносин, чим і зумовлюється об'єктивна необхідність фінансового контролю.[11]

В умовах ринкових відносин у правовій державі фінансовий контроль с вкрай важливим. Він повинен  йти від вищих органів державної  влади. Це особливо важливо сьогодні, коли бюджетний процес в Україні  не є сталим. Контроль за виконанням доходної частини бюджету забезпечують фінансові, податкові, митні та інші органи, які організовують роботу з отримання податків, відстежують своєчасний і правильний порядок їх сплаїи. Контроль за цими процесами йде через Міністерство фінансів України і Державне казначейство, Держ'авну податкову адміністрацію, Державний митний комітет. Розвиток акціонерних форм власності привів до створення нового для нашої країни інституту незалежного зовнішнього фінансового контролю - аудиту. Мережа аудиторських фірм дозволяє втілювати дійсно економічні принципи фінансового контролю, які побудовані на договірних платних партнерських взаємовідносинах між аудиторськими структурами і господарськими суб'єктами.[7]

Фінансова система держави  відтворює всі процеси по розподілу  і перерозподілу ВВП, тому політика держави відносно фінансової системи виступає одним з найважливіших регуляторів розвитку національної економіки. Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використанню на основі фінансового законодавства країни називаються фінансовою політикою. Напрямки фінансової політики залежать від економічного стану країни. Кризовий стан економіки визначає фінансову політику, що має напрямок, з одного боку, на стимулювання виробництва (наприклад, у вигляді окремих податкових пільг виробникам), на мобілізацію фінансових ресурсів з метою їх ефективного вкладення в окремі галузі економіки, а з іншого - на утримання усіх соціальних програм, скорочення витрат на оборону, утримання державного апарату тощо. При переході економіки в інший стан відповідно змінюються напрямки фінансової політики.[6]

Правильність обраної  фінансової політики, безумовно, залежить від критичної оцінки економічної  ситуації в країні, від дотримання основного правила економічної  науки: при розробці прогнозів і рекомендацій оцінювати економічну ситуацію такою, якою вона є, а не такою, якою її бажапи би бачити. Це тим більш важливо, оскільки загальною тенденцією розвитку є посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему

Фінансова політика складається з двох взаємопов'язаних напрямків діяльності держави: в сфері регулювання бюджету (бюджетна політика) і в сфері оподаткування і регулювання структури державних витрат з метою виливу на економіку (фіскальна політика). [8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вивчення економічної  структури сучасного суспільства  в нашій країні неможливе без  аналізу фінансової системи, яка являє собою сукупність фінансових відносин та інститутів, що їх регулюють.Через фінансовий механізм держава створює і використовує фонди грошових засобів, необхідних для виконання її численних функцій у політичній, економічній та соціальній сферах. Показники фінансової системи є надійним індикатором стану національної економіки в цілому, тому що якраз тут, у цій сфері прямо чи опосередковано відображаються усі найважливіші аспекти господарської діяльності: структура виробництва, міжгалузеві і територіальні пропорції, ефективність діяльності окремих галузей, державне регулювання економіки тощо. Фінансові відносини супроводжуються реальним рухом грошових коштів, що має місце в процесі розподілу й обміну. У процесі розподілу рух вартості в грошовій формі відбувається відособлено від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом від одних власників до інших) або цільовим відособленням кожної частини вартості (в межах одного власника). Основними напрямками фінансових відносин є: фінанси суб’єктів господарювання,державні фінанси,страхування, міжнародні фінанси. Виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, є об’єктивними процесами, що не пов’язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на .розвиток фінансових відносин: вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т. п. Конкретними формами здійснення розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносять податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, штрафи, пеня, премії та ін. Особливістю фінансових важелів є те, що вони ґрунтуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення.

Список літератури

1. Н. С. Рязанова  «Міжнародні фінанси» Навчально-методичний посібник 
   для самостійного вивчення дисципліни К:КНЕУ 2001

2. Романенко О. Р. Фінанси: Навч.-метод. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

3.  Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.; НІОС. – 2000р.;
4. Добриловський М. Основи фінансової науки. Курс лекцій. – К.; Знання. – 1998р.
5. Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес. – К.; Либідь. – 1992
6. Кириленко О.П. Фінанси. –Тернопіль, 1998. –с.165 с.
7. Балабанов А., Балабанов И. Финансы. –С-Пб, 2000. –192 с.
8. Опарін В.М. Фінанси. – К, 2002. –164 с.
9. http://www.br.com.ua
10. http://www.ukrainref.com.ua
11. http://referat.repetitor.ua
12. http://referatbank.com.ua