Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства

В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси - до 3 млрд. т, з них лише 5-8% компонентів мінеральної сировини використовують для виробництва продукції, а решта йде у відходи. Усього на території України на початку 1997 р. накопичено понад 25 млрд. т різноманітних відходів, які зробили непридатними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Крім того, понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, а отже, є джерелами забруднення довкілля. Якщо у 1980 р. на одного жителя припадало 240 т накопичених відходів, то у 1997 р. - 400 т, [3, с.629].

    Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років зріс на 25%, причому на 12% - за останні 30 років. Найбільшої шкоди заподіюють теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їхню частку припадає третина всіх викидів СО2. У пилогазових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин.

Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6%. Внаслідок цього підвищився рівень Світового океану на 10%, а швидкість наступу його на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років.

2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Це супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, бурхливою автомобілізацією. Загалом на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. Нині у світі їх налічується понад 700 млн. За останні 30-40 років забруднення довкілля вихлопними газами зросло втричі. В країнах колишнього СРСР у великих промислових центрах 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Через нижчу якість автомобілів у країнах СНД кожний із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи, [3, с.629].

    Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану. Лише 1% території України - екологічно чисті ареали. Такий стан довкілля спричинений надмірною концентрацією екологічно небезпечних виробництв. Так, загальна площа України становила лише 2% території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу, на частку України припадало 25% забруднення природного середовища колишнього Радянського Союзу. Щороку шкідливі виробництва викидали в атмосферу понад 100 млн. т забруднюючих речовин, але при цьому не знешкоджувалася навіть четверта їх частина.

У наступний період ситуація не поліпшилася. Так, у середині 90-х років промислові підприємства України і транспорт щороку викидали у повітря майже 6 млн. т шкідливих речовин, що в розрахунку на кожного жителя становило до 150 кг. Внаслідок цього (минулого і сьогодення) з 68 великих міст СНД з найвищим рівнем забруднення повітря кожне п'яте було українським.

Така ситуація значною мірою породжена тим, що до 55% електроенергії виробляють ТЕС, які, по-перше, конструювалися на низькому технологічному рівні (не було створено екологічно чистого котельного устаткування), по-друге, експлуатувалися тривалий час без достатнього оновлення виробничого апарату, по-третє, працювали на низькосортному кам'яному вугіллі. Оскільки Україна значно відстає від розвинутих держав світу у формуванні раціональної структури паливного балансу (у США в цьому балансі понад 80% припадає на вугілля, до 6% на мазут і 14% на газ, а в Україні на ці види енергоносіїв припадало в середині 90-х років відповідно 47, 12 і 41%), то в майбутньому при збереженні такої технології і структури паливного балансу екологічна ситуація погіршуватиметься.

3. Варварське ставлення людини до природи. Це найбільше виявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних річок, створенні штучних водойм, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубують ліси площею з футбольне поле. В Україні за 1955-1998 pp. понад обґрунтовану норму вирубано понад 20 млн. кубометрів лісу, здебільшого з метою експорту комерційними структурами за кордон, [3, с.630].

    З початку XX ст. споживання прісної води зросло більше як у 7 разів, досягнувши на початку 90-х років майже 300 кубометрів. У найближчі десятиліття споживання води зростатиме. Водночас майже 80% всіх випадків захворювань пов'язані зі споживанням неякісної води. Чверть людства потерпає від її нестачі. В Україні майже 800 сіл користуються привозною водою, 89% сіл не мають водогону, кількість річок зменшилася на 3 тис. Водночас до водного басейну України щорічно скидають понад 14 млрд. кубометрів стічних вод (майже 300 тис. літрів на одного жителя), внаслідок чого до водойм потрапило понад 1,8 т сульфатів, 2,1 млн. т хлоридів та інших шкідливих речовин. Це призвело до концентрації в них солей важких металів і фенолів, у декілька разів вищої від гранично допустимих норм. Хоча споживання прісної води з 1990 по 1998 р. скоротилося в Україні внаслідок кризи на 24%, викиди забруднених стічних вод у поверхневі води об'єкту зросли в 1,25 раза.

Нераціональне ставлення до природи виявляється також у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. км2 землі. В Україні за останні 20 років кількість еродованих земель збільшилася з 13 млн. до 18 млн. га, а 2 млн. га так захімізовані, що їх рекультивація економічно нерентабельна. Крім того, за 1975- 1995 pp. вміст гумусу в ґрунті зменшився з 3,5 до 3,1%, площі кислих ґрунтів зросли на 1,8 млн. га (25%), засолених - на 0,6 млн. га (24%). У наступні роки ситуація погіршилася. Загалом техногенний тиск на території України у 6-7 разів вищий, ніж у розвинутих країнах Європи.

У країнах, що розвиваються, щорічно отруюються пестицидами майже 500 тис. осіб, з них 5 тис. - смертельно. Надмірна загазованість, отруєння хімікатами тощо призвели до того, що в кістках сучасної людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. Збільшується отруєння ртуттю, кадмієм, що спричиняє катастрофічно швидке зростання кількості серцево-судинних та онкологічних захворювань, [3, с.631].

    З погляду суспільної форми загальними причинами загострення більшості глобальних проблем є:

1) відносини приватнокапіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, Світового океану тощо. Тому за повоєнний період на США припадає 40% світового обсягу забруднення екологічного середовища, а на кожного мешканця - 1 кг токсичних речовин у повітрі;

2) деформація соціально-економічної системи в колишньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи, монопольна політика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи.

Ці дві соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, за даними американського журналу «Саєнс», щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай - приблизно 33%, а на частку Західної Європи і Японії - 23% . Загалом США, країна, в якій проживає 5% населення світу, дає 40% світового забруднення. Кожен житель Америки заподіює природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель Індії, [3, с.632].

    Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були головними причинами зростання не лише мілітаризації економіки, а й міжнародної напруженості, політики «холодної війни», війн у різних регіонах планети. Так, після Другої світової війни, зокрема, у 130 конфліктах загинуло майже 20 млн. осіб.

Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли мілітаристські акції сталінського керівництва (дії Червоної армії в Ірані у 1946 р., у повоєнній Східній Європі), встановлення тоталітарної системи в країнах колишнього СРСР, його зовнішня політика, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані. Нині на військові цілі у світі щорічно витрачають майже 800 млрд. дол. Водночас на ліквідацію неписьменності дорослих у світі потрібно лише 1,2 млрд. дол., тобто менше, ніж на військові витрати на один день.

Соціальними причинами загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного суверенітету республік у колишньому СРСР, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо. Так, в Україні власність держави (українського народу) на засоби виробництва становила лише 5%, не існувало власності на природні ресурси. Хижацьке ставлення загальносоюзних міністерств і відомств до землі, отруєння її пестицидами, надмірна загазованість (на території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів) тощо призвели до того, що тут значно зросла смертність. Загалом внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становлять 15-20%, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 p.). Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС сягнули приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь. Забруднення Дніпра в 4-5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України, [3, с.632].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

 

2.1. Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства

 

    Проблема взаємодії природи й суспільства придбала особливої гостроти на етапі, що характеризується переходом від індустріальної до постіндустріальної фазі розвитку - в загальносвітовому масштабі і південь від жорстко централізованої до ринкової економіки - у державах пострадянського простору. Сьогодні стала очевидною, що завдання збереження навколишнього середовища проживання і економічного розвитку взаємопов'язані: руйнуючи і виснажуючи довкілля неможливо забезпечити стійке економічного розвитку. Ідея сталого розвитку, що виникла результаті усвідомлення людством обмеженості природно-ресурсного потенціалу економічного зростання, і навіть насування небезпеки необоротних негативним змінам у навколишньому середовищі, знайшла широке зізнання у світі. З рекомендацій та принципів, викладені у документах Конференції ООН по навколишньому середовищі розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), у багатьох країнах розроблено національні концепції, й стратегії сталого розвитку, які передбачають забезпечення збалансованого рішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища проживання і природно-ресурсного потенціалу задоволення потреб нинішнього та проведення майбутніх поколінь людей, [7, с.329].

    Проблема взаємовідносин природи й людини дуже багатогранна і має різнобічні аспекти: філософські, соціальні, юридичні, політичні, економічні та ін. Багатьох вчених у різні історичні епохи цікавило питання розвитку цих взаємодій, вплив природного довкілля на людини, його господарську діяльність, [7, с.331].

    Взаємини суспільства і природи характеризуються певними закономірностями, можна навіть виділити декілька якісно своєрідних етапів взаємодії природи й суспільства. На перших двох етапах: в давньокам'яному  і новокам'яному століттях природний чинник відігравав важливу роль: погіршилися природні умови, знизилася продуктивність полювання. У цей час почали активно вирубувати лісу, будувати канали тощо. На етапі, який пов'язують із промисловим переворотом межі XVIII-XIX ст., до господарського обороту залучаються нові й нові джерела сировини й енергії. Промислового виробництва збільшило можливості перетворення довкілля інтересах людини, і збільшило порушення екологічної балансу. Стосунки між природою, і суспільством під багатьох країн світу, особливо великих індустріальних районах, стали набувати критичний характер. Ці тенденції незмірно посилилися із настанням у другій половині XX в. епохи науково-технічної революції (НТР), вона ознаменувалася появою принципово нових засобів отримання сировини й енергії. Підйом науку й техніки привів у деяких випадках до невиправданою марнотратності при експлуатації природних ресурсів, як наслідок, - до зменшення оранки й погіршенню їх якісних характеристик, виснаження колись найбагатших покладів вугілля, нафти, газу, знищення лісів, винищенню багатьох видів тварин та рослин, дедалі глибшому дефіциту прісної води, інтенсивному забруднення атмосфери. Подальше неконтрольоване, некероване розвиток такий діяльності людей таїть у собі небезпеку глобальної екологічній катастрофі , [7, с.334].

    Нині вже є ряд глобальних екологічних проблем: це й зміна глобального клімату (що з «парниковим ефектом» - значним викидом у повітря «парникових газів»); руйнація озонового шару Землі - поява про «озонових дір»; випадання кислотних дощів і транс-прикордонне забруднення повітря; скорочення площі лісів; скорочення біологічного розмаїття; деградація земель тощо, [7, с.335].

    Основна особливість глобальних проблем у тому, жодна країна, самостійно неспроможна із нею впорається. Природна середовище окремо взятому країни є складовою планетарної екологічної системи, і рішення таких глобальних проблем, як охорона озонового шару, запобігання антропогенного зміни клімату тощо. нереально без об'єднань зусиль усієї світової спільноти.

Крім глобальних екологічних проблем, є і звані національні і екосистемні проблеми, існуючі відповідно лише на рівні окремо взятому країни й окремої екосистеми. Наприклад, у Росії актуальною проблемою народного господарства є знешкодження переробка відходів, забруднення атмосфери мобільними джерелами, передусім автотранспортом, посилення забруднення поверхневих і підземних вод, зокрема. що використовуються потреб питного водопостачання, у результаті 50% населення Росії змушене користуватися водою не відповідної стандартам і ще, [4, с. 215].

    Погіршення стану довкілля потребує застосування негайних заходів для її охороні. Питання стану довкілля і його захисту вивчає така наукову дисципліну як енвайронментология. Основними заходами щодо захисту навколишнього середовища є:

- облік питань довкілля та розвитку на процес прийняття політичні й економічні рішень;

- дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища проживання і екологічних стандартів;

- використання економічних засобів і інструментів покриття витрат, що з забрудненням довкілля (уведення плати за забруднення, штрафні санкції);

- впровадження техніки і технології, відповідальних екологічним вимогам;

- запровадження системи екологічними обмеженнями і регламентацій режимів природокористування;

- проведення екологічної експертизи й оцінки на довкілля під час здійснення тій чи іншій господарську діяльність;

- освіту особливо охоронюваних природних територій, природних об'єктів всесвітньої спадщини тощо.

- проведення природоохоронних заходів, як-от території, посадка лісу, облаштування берегів малих річок, розчищення джерел, зон відпочинку тощо.

- здійснення міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища проживання і т.д, [4, с.235].