Роль, призначення і статус Центрального банку в економіці країни

Валютно-курсова  політика НБУ протягом усього періоду  реформування економіки відображала основні напрями реалізації експансіоністського чи рестрикційного монетарного регулювання, спрямованого на проведення політики «дешевих» або «дорогих» грошей. Це позначалось і на обранні конкретного режиму валютного курсу. На практиці це означає, що валютно-курсова політика НБУ за весь період ринкової трансформації засновувалась на використанні у різні періоди фактично всіх видів режимів обмінних курсів: плаваючого, фіксованого і керованого плаваючого.

У грудні 1992 року Декретом Кабінету Міністрів в Україні було запроваджено плаваючий режим встановлення курсу українського карбованця. Згідно з цим декретом офіційний курс валюти встановлювався Національним банком за результатами торгів на міжбанківській валютній біржі. Комерційні банки могли встановлювати власні курси покупця і продавця з відхиленням від  офіційного +/-2,5%.

Запровадження плаваючого курсу супроводжувалося деякими негативними чинниками, зокрема, тоді не було умов для розвитку зовнішньоекономічного потенціалу країни, держава не мала необхідних золотовалютних резервів, розвивалися інфляційні процеси і тим самим «сприяли» розладнанню внутрішнього грошового обігу. Крім того в країні спостерігався значний дефіцит платіжного балансу. Усі ці фактори так чи інакше порушили рівновагу на валютному ринку, що виявилось у суттєвому перевищенні попиту на іноземну валюту над її пропозицією та зумовило найбільшу за всю новітню історію України девальвацію – 1870%.

Із серпня 1993 року НБУ згідно з рішенням уряду  запровадив фіксований курс українського карбованця щодо долара США, німецької марки та російського рубля. Метою цього кроку було обмежити вплив курсового фактора на динаміку внутрішніх цін з огляду на значне подорожчання імпортних енергоносіїв. Крім того, згідно з указом Президента від 2 листопада 1993 року «Про додаткові заходи щодо вдосконалення системи валютного регулювання» були зупинені торги на Українській міжбанківській валютній біржі, і валютний ринок у країні фактично перестав функціонувати.

Фіксація обмінного  курсу супроводжувалася запровадженням більш жорстких умов щодо використання валютної виручки. Так 40% валютних надходжень мали продаватися урядові через валютний тендер за офіційним валютним курсом – 12619 крб. за долар США, 10% - Національному банку України за курсом 25000 крб. за долар. Решта 50 % могли зберігатися на валютних рахунках або продаватися виключно НБУ.

Водночас фіксація валютного курсу мала низку негативних наслідків, зокрема, зменшився експорт  продукції з оплатою в іноземній  валюті, загострилася проблема дефіциту платіжного балансу (в 1993 р. від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі становило близько 1,5 млрд. дол. США), збільшилась частка бартерних операцій у загальному обсязі експортно-імпортних угод, збільшився обсяг відтоку капіталу за кордон, формувався «тіньовий» валютний ринок внаслідок виникнення розриву між офіційним та реальним обмінним курсом, обмежувались валютні надходження на внутрішній валютний ринок країни (за даними експертів МВФ обсяг валютних надходжень, що не були повернені в Україну, за 1993 р. становив майже 1,3 млрд. дол. США), зросли обсяги спекулятивних операцій і зловживань, пов’язані з різницею між офіційним фіксованим курсом національної валюти та його реальним ринковим значенням [10, c.43-44].

Враховуючи  дію цих негативних факторів, згідно з Указом Президента України від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання» відновили торги на Українській міжбанківській валютній біржі, а НБУ і Кабінету міністрів України було доручено забезпечити поступове зближення та уніфікацію офіційного і ринкового курсів українського карбованця до іноземних валют. На виконання цього указу згідно з постановою Правління НБУ від 22 жовтня 1994 р. уже з 24 жовтня 1994 р. офіційний курс українського карбованця щодо долара США, німецької марки та російського рубля почав визначатися на підставі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. При цьому було визначено, що офіційний курс карбованця використовується при здійсненні усіх безготівкових і готівкових операцій із купівлі-продажу іноземної валюти. У результаті скасування політики фіксованого курсу і приведення офіційного обмінного курсу до рівня, адекватного ринковій величині, темпи девальвацій національної валюти лише за 1994 рік знизилися більше ніж у 7 разів [10, c.44-45].

Протягом 1995-1996 років обмежувальні заходи грошово-кредитного регулювання НБУ поклали певний початок підтриманню обмінного курсу карбованця на порівняно стабільному рівні. Певна стабілізація на валютному ринку дала змогу навіть зняти окремі валютні обмеження, зокрема на неторгові валютні операції фізичних осіб, а також збільшити можливості банків-нерезидентів щодо операцій на внутрішньому валютному ринку [10,c.45].

У 1996-1997 рр. уперше за роки незалежності вдалося досягти  стабільності валютного курсу. Усі  попередні спроби втримати його на попередньому рівні зазнавали невдачі, передусім у зв’язку з дестабілізуючим впливом бюджетної політики та емісійним впливом бюджетних витрат. Реалізація у попередні роки політики «дешевих» грошей не могла не позначитись на курсовій динаміці українського карбованця.

Досягнення  у 1996 р. фінансової стабілізації в економіці, зокрема й за рахунок валютної політики, забезпечило необхідні  умови для проведення у вересні  того ж року грошової реформи, що мала неконфіскаційний характер і зводилася  до деномінації українського карбованця, який обміняли на гривню у співвідношенні 1 грн.=100 тис. крб. Загальний порядок встановлення офіційного обмінного курсу після проведення грошової реформи залишався незмінним [10,c.45].

З 25 квітня 1997 року основною форою реалізації валютно-курсової політики в Україні є «обмежене плавання». Спільною постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України було запроваджено валютний коридор для регулювання обмінного курсу національної валюти – 1,76-1,91 грн. за долар США. Це було здійснено з метою залучення іноземних інвестицій в економіку України, стабілізації розвитку вітчизняного підприємництва та забезпечення суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності можливості прогнозувати їхні експортно-імпортні операції і здійснювати їх у найбільш вигідному режимі. Разом з тим необхідно було відзначити, що стабільність валютного курсу в цей період була значною мірою пов’язана з розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), активний випуск яких державою і висока дохідність залучали на внутрішній валютний ринок значні обсяги надходжень від іноземних інвесторів. Запровадження валютного коридору за таких умов скоріше слугувало засобом гарантування нерезидентам стабільної високої валютної дохідності їхніх вкладень на ринку ОВДП, а не стабільності обмінного курсу національної валюти [10,c.45].

Проте саме у  зв’язку з надвисокими прибутками за цим видом цінних паперів валютні  вкладення часто мали спекулятивний  характер, що було пов’язано зі значним  ризиком для стабільності курсу національної валюти. Світова економічна криза 1997 р. призвела до не прогнозованого переміщення капіталів, посилила попит на долари США як основну резервну валюту, що призвело до девальваційного тиску на більшість світових валют, включаючи і гривню. У зв’язку з цим 21 січня 1998р. межі валютного коридору були розширені до 1,8-2,25 грн. за долар США. Протягом наступних двох років гривня девальвувала майже у 3 рази і скоротилися валютні резерви НБУ – з 2,8 млрд. дол. США у серпні 1997 до 0,5 млрд. дол. У лютому 1999. 4 вересня 1998 р. були введені нові валютні рамки: 2,5-3,5 грн. за 1 американський долар, через фінансову кризу в Росі єйській федерації та нестабільністю на внутрішньому фінансовому ринку в Україні внаслідок нераціональної політики державних запозичень. Незважаючи на всі зусилля НБУ, девальвація офіційного курсу за 1998 р. сягнула майже 59% (з 1,89 до 3,42 грн. за 1 дол. США). У подальшому валютний курс гривні перебував на рівні 5,0-5,5 грн., тобто відбувся фактичний вихід за межі встановленого Нацбанком коридору 3,4-4,6 грн. за долар [10,c.46-47].

У спільній заяві  Кабінету Міністрів України і  НБУ від 21 лютого 2000 року «Про курсову  політику у 2000 році» знову встановлювався режим плаваючого курсу, який «найбільше відповідатиме інтеграції України у світову економіку». Але фактично валютно-курсова політика повернулася до принципу відносної стабільності номінального курсу гривні до долара США. Проте підтримуваний курс НБУ виявився не завищеним, як раніше, а заниженим, що сприяло розвитку імпортозаміщувальних виробництв та встановленню стійкого позитивного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу. Національному банку вдалося накопичити валютні резерви та ремонетизувати економіку. З іншого боку відбувалася політика дешевої робочої сили, яка розглядається суспільством як неприпустима розкіш для країни з низьким рівнем життя населення та постійним скороченням його кількості.

Після квітня 2005 року, коли відбулося  одномоментне зміцнення курсу гривні щодо долара США на 4,8% з метою  зупинення стрімкого припливу в Україну спекулятивного капіталу, НБУ утримує офіційний курс гривні на рівні 5,05 грн. за дол.. США. Це дало можливість стримувати інфляційні процеси, знизило вартість обслуговування зовнішнього боргу, покращило умови імпорту, але і погіршило кон’юнктуру на зовнішніх ринках металопродукції і мало негативні наслідки для експортного потенціалу країни, і як наслідок у 2005 році негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 1,8 млрд. дол., тоді як у 2004 позитивне було 3,6 млрд. дол. США [10,c.49-50].

Протягом  2005-2007 рр. НБУ утримує офіційний курс американського долара щодо гривні на рівні 5,05, за винятком короткострокового періоду у червні-липні 2005 року, коли курс становив 5,055.

Таким чином, головною метою валютно-курсової політики НБУ за весь період ринкового  реформування економіки залишалося досягти стабільності національної грошової одиниці, навіть попри значну її девальвацію на початку перехідного періоду, зумовленою радше об’єктивними економічними факторами, ніж власне валютною політикою НБУ. Процеси лібералізації валютного ринку і проведення політики плаваючого обмінного курсу найбільшою мірою сприяли появі позитивних тенденцій у сфері зовнішньоекономічних відносин [10,c.64].

Розгортання світової фінансової кризи  внесло свої корективи у роботу національного  валютного ринку. Починаючи з вересня 2008 р., ситуація на валютному ринку змінилася й зумовила необхідність застосування жорсткішого регулювання валютного ринку. Зокрема, суттєво скоротилося надходження іноземної валюти у зв’язку з економічним спадом в країнах світу. Причиною загострення ситуації також було зниження надходження виручки від експорту продукції через падіння світових цін на традиційні товари експорту. Внаслідок цих змін, що супроводжувалися стрімким підвищенням попиту на іноземну валюту, посиленням девальваційних очікувань у суспільстві та загальною невизначеністю, відбулося знецінення гривні, девальваційний тренд якої посилювався через відсутність економічних передумов для девальваційної динаміки обмінного курсу національної валюти. Так, за вересень 2008 р. девальвація офіційного курсу становила 0,32%, жовтень – 18,5, листопад – 17,04, грудень – 14,21% порівняно з попереднім місяцем, а в цілому за рік –   52,48% [23, c.16].

Для стримання та мінімізації негативного  впливу фінансової кризи на економічний розвиток країни Національним банком України було запроваджено низку заходів у сфері валютно-курсової політики. Зокрема, в умовах стрімкого зростання попиту на іноземну валюту регулятор застосував адміністративні обмеження на операції з валютою, які сприяли зниженню спекулятивного тиску на гривню та протидіяли посиленню девальваційного тренду. Наприклад, були встановлені жорсткі обмеження на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку, посилені вимого до заявок уповноважених банків на купівлю іноземної валюти, запроваджені обмеження на операції банківських установ з цією валютою. Внаслідок посилення валютного регулювання банківські установи почали стягувати комісійну винагороду за операціями з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, що також було зупинено регулятором [23, c.16-17].

З метою забезпечення мінімізації  відпливу іноземної валюти з країни Національним банком запроваджено обмеження  щодо купівлі та обміну іноземної  валюти, необхідної для проведення розрахунків з нерезидентами  за імпорт продукції, яка має здійснюватися лише за умов фактичного надходження товару на територію України.

Для посилення контролю за валютними  операціями запроваджено подання уповноваженими банками інформації стосовно розподілу  фактично купленої в НБУ іноземної  валюти з метою виконання заяв та доручень клієнтів і за операціями самого банку, в тому числі в межах лімітів відкритої валютної позиції банку.

З метою забезпечення зниження ризиків  банків за кредитними операціями НБУ  посилив вимоги до порядку формування та використання резерву для використання можливих втрат за кредитними операціями, що обумовлено значним рівнем кредитного ризику в умовах знецінення національної валюти та посилення боргового навантаження на позичальників у іноземній валюті, які не мають постійних джерел надходження валютної виручки. Крім того, запроваджено вимогу обов’язкового моніторингу кредитів щодо їхнього цільового використання відповідно до умов кредитного договору [23, c.17].

Запроваджена регулятором низка  заходів сприяла певній стабілізації валютного ринку, що супроводжувалося зниженням спекулятивних операцій з іноземною валютою. Це дозволило Національному банку скасувати ряд обмежень за операціями на валютному ринку. Зокрема, замість жорсткого регулювання обмінного курсу при купівлі та продажу готівкової іноземної валюти встановлено вимогу до банків щоденно встановлювати курси купівлі-продажу лише згідно з наказом голови правління банку [23, c.18].

Реалізація валютно-курсової політики НБУ здійснюється в основному  у напрямку утримання гривні на стабільному рівні. Після проголошення незалежності відбувалося тільки становлення банківської та грошової системи країни і паралельно відбувалося формування валютної політики. Спочатку плаваючий курс, який виявився неефективним через відсутність необхідних золотовалютних резервів у країні, інфляційні процеси та значний дефіцит платіжного балансу. Тому пізніше був ухвалений фіксований курс, який спричинив низку негативних процесів: зниження експорту, зростання кількості бартерних операцій, розвиток «тіньового» ринку тощо. З 1997 року НБУ спрямовує курс на «обмежене плавання», однак через ряд факторів рівень девальвації гривні значно зріс. І знову плаваючий курс, і все було б чудового, якби не криза 2008 року. Тут в політиці НБУ застосовуються жорсткіші заходи у сфері валютного регулювання, що спрямовано на стабілізацію валютного ринку.