Стан та шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україн

До  таких галузей належать: експортні  виробництва АПК (цукрова, масложирова, виноробно-спиртова галузі); ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, електронна галузі – у машинобудуванні; фармакологічна, біотехнологічна, агрохімічна –  у хімії.

На  третьому місці за сумою необхідних інвестицій – сектор послуг, передусім  житлово-будівельний комплекс і  курортно-туристична інфраструктура. Критична межа потреб в інвестиціях  для комунального та житлового будівництва  в Україні значно перевищує 10 млрд. доларів. 
Окремим критичним блоком потреб цього сектора є інвестування телекомунікаційного зв’язку. У 1992 – 1999 роках Україна входила до п’ятірки провідних країн світу за повнотою науково-виробничого потенціалу в телекомунікаціях, володіючи робочим потенціалом забезпечення майже повного циклу з виробництва та експлуатації космічного й оптоволоконного зв’язку. Лідерами в річних потребах є проекти розширення абонентської телефонної мережі (2 млрд. доларів), програми з конверсії та використання основних фондів на деяких підприємствах ВПК і оборони (1,2 млрд.), програми запуску орбітальних і модернізації наземних трансляторів (0,5 – 0,8 млрд. доларів).

За  період із 1992 до 1998 року обсяги іноземних  інвестицій в економіку України  були незначними. Так, у 1992 році вони становили 3,8 % ВВП, у 1993 – 4 %, 1994 – 1,3 %, 1995 – 1,42 %, 1996 – 1,22 %, у 1997 – 1,25 % (табл. 3.3). У цілому в Україні іноземні інвестиції становлять 5,3 % від загальних капіталовкладень (1997), тоді як, наприклад, у Білорусі цей показник дорівнює 8 %, у Киргизстані – 31 %, а в Азербайджані – 77 %.

Аналіз  обсягів і напрямів використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначні за розмірами і використовуються неефективно.

Велика  кількість інвесторів, які володіють  реальними фінансовими ресурсами та мотивацією, що зумовлена станом світового ринку, вимагає від країни-реципієнта інвестицій щонайменшого циклу обігу капіталів.

В Україні  така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту (усі види послуг фрахту, пакування, експедиції, страхування перевезень, крюїнгу, бункерування на флоті та оптового постачання пально-мастильних матеріалів для автотранспорту), в оптово-торговельних ланках хімічної, металургійної та харчової промисловості. У цих підгалузях більшість обороту практично монополізовано підприємствами з іноземними інвестиціями, тоді як у використанні та модернізації базових фондів галузей частка іноземних інвесторів мізерна.

Основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України  сьогодні є:

– стагнація  на ринку внутрішніх інвестицій;

– нестабільна  законодавча база з питань іноземного інвестування;

– низький  рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку;

– погіршення платоспроможної здатності населення;

– інфляція, яка руйнівним чином діє на всі сторони господарського життя, особливо на галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та є перепоною стабілізації фінансового стану підприємств;

– спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів успадкованих деформацій у структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесі макроекономічної стабілізації, а також від термінів, протягом яких вони відбуваються;

– зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають значення при високій  інфляції. Накопичення відновлюються після досягнення позитивної (щодо рівня інфляції) ставки банківського процента. Вони ефективно трансформуються в інвестиції (перш за все виробничі) тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації;

– обмеження  можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їх помітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні сталі та загальновизнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримки законності та правопорядку;

– диференціація  доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, що частково посилюються внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, в основному, під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доходів у бік збитків менш заможних прошарків населення;

– зростання  безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурних зрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої сили між галузями та регіонами;

– проблема інвестицій на заміщення та відновлення  виробничого апарату, поповнення оборотних коштів.

Резерви стабілізації та зростання виробництва  за рахунок використання наявних  виробничих потужностей при збільшенні попиту, які здаються значними, насправді  не настільки великі, оскільки навіть при збільшенні масштабів виробництва  на цих потужностях витрати і якість продукції не будуть відповідати новим вимогам та не забезпечать її конкурентоспроможності.

Тому  проблема полягає саме в інвестиціях. Сутність її не просто в нарощуванні  обсягів. Підвищення частки споживання у ВВП при відносному скороченні інвестицій є, з одного боку, природним бажанням населення зберегти в період кризи, перш за все, рівень життя. Але з іншого – скорочення обсягу інвестицій у перехідний період складає неминуче в процесі зміни режимів відтворення основного капіталу: від властивого системі планово-розподільчого режиму, при якому ефективність вкладень, що знижувалась, поповнювалася зростанням їх обсягів, до режиму, при якому зростання ефективності інвестицій дозволить отримати більший результат при тих же обсягах або обсягах, що зменшуються.

Тому  головне в проблемі інвестицій –  їх ефективність, створення умов для  вкладення в найбільш ефективні, конкурентоспроможні виробництва, що дають швидку віддачу, дозволяють максимально збільшити доходи підприємств, населення та бюджету, обмежити капіталовкладення та інші затрати, що призводять до розбазарювання ресурсів та посилення інфляції  [14,108-112].

 

Висновок до розділу 2

 

Законодавче поле з питань інвестиційної діяльності розвивається 
досить  інтенсивно.   Базовим  законом,   що  характеризує   інвестиції та 
інвестиційну діяльність є Закон України „Про інвестиційну діяльність".

Дослідження нормативно-правової бази є необхідною передумовою 
прийняття адекватного інвестиційного рішення. При цьому необхідно брати 
до уваги всі аспекти нормативно-правового регулювання, визначати характер 
і напрямки його впливу на процес інвестування а також з'ясувати ступінь 
корисності такого впливу з точки зору інвестора.

Організаційні принципи впроваджуються в інвестиційний 
процес за допомогою суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестори та 
учасники), якими можуть бути громадяни і юридичні особи України та 
іноземних країн, а також держави в особі урядів.

 

 

 

 

 

 

3. Проблеми  та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в регіонах України

 

   3.1. Проблеми інвестиційної діяльності в регіонах України

 

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні  залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого  залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

Проблемі покращення інвестиційного клімату на державному рівні увага приділяється ще з 1991 року. На сьогодні в Україні вже  створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України ("Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування" тощо), понад 10 Указами Президента, а також Постановами та Розпорядженнями КМУ.

Згідно цих нормативно-правових актів, в Україні передбачено рівні права і гарантії захисту інвестицій для всіх суб'єктів інвестиційної діяльності. Водночас на захист іноземних інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної інвестиційної діяльності додатково спрямовано ратифікацію Вашингтонської Конвенції про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними особами та угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписані з 70 країнами світу.

Між тим, попри суттєві зусилля у формуванні відповідних організаційно-економічних та правових засад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначається зниження інвестиційної привабливості України. Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2007-2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відставатиме від ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Перебіг сучасних політичних процесів та практична реалізація встановлених цілей та пріоритетів поліпшення інвестиційного клімату в Україні, переважно негативно впливають на інвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість України, підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи тим самим втрати в конкурентній боротьбі за світові інвестиційні ресурси. Приріст ПІІ в Україну в 2006 р. (без нерозподілених за видами економічної діяльності та надходжень від приватизації), за попередніми даними Держкомстату, склав 3966,5 млн дол.США, що в 2,1 разу більше остаточного показника 2005 р. Разом із тим, суттєвим проривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки таке надходження ПІІ назвати не можна, оскільки  64,3 % ПІІ надішли в фінансову діяльність, операції з нерухомістю та торгівлю, в той час як частка промисловості в ПІІ 2006 року (без надходжень від приватизації) зменшилася до 20,9 % проти 33,9 % рік тому [15,110-113].

При цьому надалі, за незмінних  умов, немає підстав прогнозувати помітного збільшення припливу ПІІ в Україну. По-перше, традиційно значна частка ПІІ в країни регіону надходить в енергетичний сектор (який є найбільш інвестиційно привабливим в Азербайджані, Росії, Казахстані), в якому Україна об’єктивно не має значних переваг. По-друге, в Україні скорочуватиметься потенціал такого джерела залучення ПІІ як приватизація. Відтак потенційні обсяги ПІІ в Україну, за нашими оцінками знаходитимуться у найближчі 5 років на рівні 4-6 млрд дол. на рік, що не відповідає інвестиційним потребам національної економіки. Таким чином, Україна потребує нових механізмів залучення ПІІ та суттєвого поліпшення інвестиційного клімату.

Натомість в Україні  дедалі більше дається взнаки нечіткість інвестиційної стратегії, а непрозорість процесу обговорення та формування інвестиційних та інноваційних пріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає виробленню об’єктивних цілей та напрямків цієї політики, послаблює суспільну легітимність урядової політики у цій сфері. В суспільстві, а також серед економічної еліти, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці [15, 110-116].

Існуючі в Україні перешкоди  реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний  характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову  складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

1. Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.

Зосередження заходів  державних стратегій і програм  на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим  групам господарюючих суб’єктів  призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому підсумку і формує високо мотиваційний інвестиційний клімат, привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади.

Зміни, які сталися  внаслідок політичної реформи, не сприяли  підвищенню впевненості суспільства  в наступності економічного курсу, зокрема – ключових його складових – політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів  ПДВ, стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічної інтеграції тощо.

2. Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІ в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низькотехнологічні сектори економіки.

3. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103).