Фінансова безпека фондового ринку та шляхи її досягнення

Фінансова безпека фондового ринку та шляхи її досягнення

Однією із найважливіших складових економічної безпеки є фінансова безпека, без якої практично неможливо вирішити жодне із завдань, що стоять перед державою. У цьому контексті доволі переконливим аргументом е слова М. Єрмошенка, який зазначає, що фінансова безпека е ґрунтовною складовою економічної безпеки держави, оскільки на фінансах базується будь-яка економіка, фінанси — кров економічної системи держави. Вчений обґрунтовує необхідність забезпечення і підтримки фінансової безпеки держави, тому що вона стосується не лише держави в цілому, а й усіх галузей національного господарства, приватних підприємців, усього суспільства. Нехтування станом фінансової безпеки може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, зрештою, підриву системи життєзабезпечення держави з подальшою втратою її суверенітету.

Формування і практична реалізація дієвого механізму забезпечення фінансової безпеки передбачають, перш за все, з'ясування суті цього поняття, визначення факторів, що впливають на стан фінансової безпеки, дослідження взаємопов'язаності окремих складових цієї складної за внутрішньою будовою та ієрархічною декомпозицією структури.

Поняття фінансової безпеки так само широке, як, власне, і тлумачення фінансів як економічної категорії. На сьогодні відсутнє єдине усталене визначення поняття "фінансова безпека". Наявні формулювання відображають лише окремі аспекти фінансової безпеки і не можуть претендувати на її однозначне та виключне трактування. Фінансова безпека як дефініція розглядається під різними кутами, зокрема:

— з позицій ресурсно-функціонального підходу, фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів суб'єктів господарювання на усіх рівнях фінансових відносин; забезпеченість домашніх господарств, підприємств, організацій і установ, регіонів, галузей, секторів економіки держави фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання відповідних зобов'язань;

— з погляду статики, фінансова безпека — такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, інвестиційної, митно-тарифної і фондової систем, які характеризуються збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю попередити зовнішню фінансову експансію, забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи і економічне зростання;

— у контексті нормативно-правового регламентування фінансова безпека передбачає створення таких умов функціонування фінансової системи, за яких, по-перше, фактично відсутня можливість спрямовувати фінансові потоки в незакріплені законодавчими нормативними актами сфери їх використання і, по-друге, до мінімуму знижена можливість зловживання фінансовими ресурсами.

Таким чином, з позицій різностороннього підходу фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фактори:

— рівень фінансової незалежності (при цьому велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угруповань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку);

— характер фінансово-кредитної політики (як внутрішньої, так і зовнішньої), яку проводить держава;

— політичний клімат у країні;

— рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової сфери. Фінансова безпека держави має як внутрішній, так і зовнішній аспекти.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) є складовою фінансового ринку

держави. Його структуру можна подати наступним чином:

 

Рис. 1. Структура фондового ринку

 

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери. Відповідно до ЗУ

“Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатись: акції;

облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих

позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання, ощадні та

інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. Цінні папери

приймають активну участь у платіжному обороті держави і мобілізації

інвестиційних ресурсів.

 

Фондовий ринок є найактивнішою частиною фінансового ринку і регулюючим

елементом економіки держави. Метою його функціонування є акумуляція

фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом

здійснення учасниками ринку операцій з купівлі–продажу цінних паперів.

 

Розвиненість фондового ринку, який є серцевиною ринкових відносин і

забезпечує переміщення капіталів між різними секторами народного

господарства, щонайбільше сприяє його реструктуризації і тим самим

зростанню економічної і фінансової безпеки країни. Повноцінний фондовий

ринок стимулює заощадження населення і господарюючих суб’єктів, впливає

на стабілізацію фінансово-кредитної сфери, а при правильній організації

може бути важливим фактором відновлення економічного зростання.

 

За період незалежності в Україні спостерігаються значні зрушення в сфері

розбудови цивілізованого ринку цінних паперів. Проте говорити про

створення в нашій державі фондового ринку у загальновизнаному в світі

значенні ще передчасно. Це зумовлено комплексом причин, серед яких:

 

відсутність логічно завершеної законодавчої бази;

 

невідповідність окремих елементів вітчизняного фондового ринку

стандартам ISO;

 

низький рівень інтегрованості у європейський та світовий

фінансово-економічний простір;

 

низька ефективність практичної реалізації функцій ДКЦПФР;

 

невизначеність правового механізму котирування цінних паперів, тобто

відсутність дієвої системи ціноутворення;

 

низький рівень розвитку вторинного ринку через відсутність єдиного

національного центру торгівлі ЦП, що призводить до його тінізації і

непрозорості, розростанню позабіржового сектору;

децентралізація і розпорошення фондового ринку України (сьогодні діє 4

біржі і ПФТС) тоді, як у країнах Європи існує єдина національна фондова

біржа;

 

неефективність процедури лістингу, що призводить до допуску до торгів на

біржах неліквідних ЦП. 

 

Зазначені причини призвели сьогодні до деструктуризації фондового ринку

України і зміщення акцентів в сторону зміцнення позабіржового ринку (в

Україні – Позабіржова фондова торговельна система), що “сприяє”

непрозорості ринку; перекручуванню брокерами цін на фінансові

інструменти; відсутності достовірного обліку і контролю з боку держави

і, відповідно, втрат бюджету; стримуванню інвестиційної активності

іноземних контрагентів в Україні.

Формування вітчизняного фондового ринку сьогодні перебуває під впливом

низки факторів. Серед них: рівень інфляції, величина платоспроможного

попиту інвесторів, рівень прибутковості інструментів фондового ринку,

надійність захисту інвесторів і тримачів ЦП, рівень інвест-привабливості

економіки, ефективність державного регулювання та ін.

 

Вітчизняні економісти зазначають, що Україна йде шляхом розвитку

фондового ринку Росії, де також спостерігається значний обсяг

позабіржового ринку. Це пояснюється неспроможністю вітчизняних компаній

дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на

біржі, а також розподіленістю біржового ринку.

 

В умовах становлення і розвитку вітчизняного фондового ринку вагомого

значення набуває питання підтримання його фінансової безпеки. Фінансова

безпека фондового ринку тісно пов’язана з бюджетною, борговою та

інвестиційною безпекою держави. На думку О. І. Барановського, під

фінансовою безпекою фондового ринку слід розуміти оптимальний обсяг його

капіталізації, здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів,

власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, посередників,

консультантів, реєстраторів, депозитаріїв та інших учасників ринку і

держави в цілому. 

 

Сучасні фондові ринки розвинутих країн характеризуються широким

розповсюдженням різноманітних цінних паперів, як традиційних, так і

нетрадиційних. Поширення набуває оформлення майнових прав у вигляді

цінних паперів, що отримало назву “сек’юритизація”. Спостерігається

вибухове зростання обороту похідних фінансових інструментів (форвардів,

ф’ючерсів, опціонів, варантів).

 

В Україні, на жаль, обіг цінних паперів обмежується декількома видами і

зазвичай з коротким терміном обігу. Ринок корпоративних цінних паперів

почав функціонувати в Україні з початком приватизації з використанням

майнових сертифікатів. Проте належного розвитку процес не отримав.

Причину слід вбачати у відсутності єдиного, потужного, національного

вторинного ринку. До того ж, випуск корпоративних боргових зобов’язань

на сьогодні є доволі рідкісним явищем.

 

Недоліком вітчизняного ринку державних боргових зобов’язань є його

орієнтація в основному на короткострокові інструменти запозичення з

високим рівнем доходності. Активний продаж ОВДП в Україні розпочався в

1996 році. Тоді було проведено 285 аукціонів з продажу. Результатом

стало залучення до бюджету 3062,9 млн. грн. На той час це була шоста

частина бюджетних надходжень.

Дефіцит власних коштів спонукає до впровадження муніципальних

запозичень. Але цей процес на сьогодні в достатній мірі не врегульований

законодавчо. Не рідко спроби отримання додаткових коштів через

розміщення на ринку ЦП місцевих органів влади призводили до грубих

порушень, ставили під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і

держави загалом.

 

Слід розрізняти фінансову безпеку емітентів, власників, покупців,

організаторів торгівлі, торговців, посередників, консультантів,

інвестиційних фондів, банків, реєстраторів, депозитаріїв.

 

Певною мірою безпека фондового ринку для покупців визначається наявністю

на ньому пайових інвестиційних фондів, які дають змогу невеликим

приватним інвесторам дістатися до високодохідного ринку.

 

ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” з метою забезпечення мінімального

рівня фінансової безпеки для учасників ринку регламентується, що дозвіл

на здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може

бути виданий торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний

фонд у розмірі не нижче 1000 НМД громадян, а на здійснення комісійної

діяльності щодо цінних паперів – не нижче 200 НМД громадян.

 

До ліквідності торговців ЦП, яка значною мірою визначає стан їх

фінансової безпеки Законом висуваються такі вимоги:

 

вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з  іншими торговцями

цінними паперами,  але  не  виконаних  в  даний  момент (відкриті

позиції), не  може  перевищувати  п'ятикратного  розміру власного

статутного фонду торговця цінними паперами;

при здійсненні  діяльності  по  випуску  цінних  паперів,  що

проводиться одночасно з комерційною або комісійною  діяльністю  по

цінних  паперах,  вартість  угод,  укладених  торговцем    цінними

паперами з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних на даний

 момент  (відкриті   позиції), не може перевищувати десятикратного

розміру власного статутного фонду торговця  цінними паперами;

 

продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв)

торговця цінними паперами, який  здійснює  діяльність  по випуску

цінних паперів  або  комерційну  діяльність  по   цінних паперах,  а

також  вартість  відкритих  позицій,  разом   взятих, одночасно  не

можуть  перевищувати  п'ятнадцятикратного   розміру статутного  фонду

торговця  цінними  паперами.  Обчислення   слід провадити виходячи з

найвищої продажної ціни або номінальної ціни.

Підвищенню безпеки реєстраторів в Україні має сприяти встановлення

достатньої для отримання ліцензії на цей вид діяльності величини власних

коштів. В Росії, наприклад, для отримання такої ліцензії необхідно мати

власні кошти у розмірі 200-400 тис. євро.

 

Великою проблемою у забезпеченні безпеки вітчизняного фондового ринку є

те, що вітчизняні підприємства не мають дійсно ринкової вартості, їх

ціна сильно занижена. Недооцінка акцій, що дуже часто має місце в наших

умовах, відбувається у значній мірі внаслідок їх відсутності на

фондовому ринку, інформаційної замкненості і страху керівників багатьох

підприємств перед інвестиційною інтервенцією. При цьому реальна загроза

фінансовій безпеці держави полягає в тому, що в умовах дефіциту

бюджетних ресурсів Уряд виставляє на продаж на приватизаційних аукціонах

конкурентноспроможні державні підприємства, за ради поповнення скарбниці

додатковими доходами. Цей процес носить у собі дві приховані небезпеки.

По-перше, приватизація як джерело покриття бюджетного дефіциту є

неперспективним, адже має жорсткі рамки, що визначаються обсягами

потенційно привабливих для продажу державних підприємств. Це призводить

до разового покриття дефіциту (а дефіцит бюджету здебільшого є явищем

циклічним і проявляється не разово, а протягом декількох років поспіль)